Вона вчилася малювати, щоб уміти говорити

Навчитися говорити, малювати і просто повноцінно жити, не маючи при цьому можливості чути – все це вдалося нашій героїні. 14-річна Аліна Дудник від народження позбавлена слуху. Але дівчинка зуміла проявити себе в малюванні і сьогодні вона – переможниця численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів з образотворчого мистецтва.

Про те, що Аліна народилася глухою, батьки дізналися, коли донечці виповнилося чотири місяці. У півроку в столичній лікарні діагноз підтвердили. І лише у 2007 – шість років тому – Аліні в Києві зробили операцію, після якої вона почула і шум вітру, і спів птахів, і найрідніший голос – голос мами.

– Вона тепер розрізняє звуки, слова. А в слухових апаратах Аліна нічого не чула. Вона зчитувала все з губ. А зараз навіть розучилася це робити. Раніше ж можна було про себе щось сказати, а вона все розуміла, – згадує мама дівчинки Світлана Дудник.

Вчитися малювати дівчинка почала, можна сказати, з вимушених причин. Спеціальна програма, за якою Аліна навчалася життєвим азам, ґрунтувалася на різноманітних картинках, що позначалися і описувалися. Таким чином, дівчинка одночасно вчилася розмовляти і малювати, в чому їй суттєво допомагала мама. Коли талант Аліни в образотворчому мистецтві помітили не тільки близькі, а й оточуючі, її відвели на художній гурток.

– У вісім років я вже зважилася на те, щоб відвести її в ДЮЦ. Можна сказати, на цьому наполягла її перша вчителька, яка на уроках малювання помітила у неї особливі здібності та успіхи. І ось ми пішли у ДЮЦ. Там з часом вона обрала собі педагога, який постійно з нею займається по сьогоднішній день, – розповідає Світлана.

Малюнки Аліни, виконані гуашшю, збереглися тільки на фотографіях – фактично всі її роботи поїхали на конкурси і звідти не повернулись. Деякі картини Аліна малювала повторно, але точно відобразити первинний малюнок, каже, не виходить.

За гран-прі та призові місця на всеукраїнських та міжнародних конкурсах, як правило, дівчинку нагороджують грамотами. Але буває, вручають і подарунки. Найкращі – це електронна книжка, професійні олівці і путівка до Артеку. У цей дитячий табір Аліна їздила нинішнього року. Поїздка дуже сподобалася – під час відпочинку вона знайшла багато приятелів і друзів, яких у Кіровограді у неї, на превеликий жаль, немає.

– Так вийшло, що у Аліни не склалося спілкування з однолітками. Донька чомусь боїться їх, соромиться. Ще їй ніяково через те, що вона погано розмовляє. Вийшло так, що у Аліни немає друзів ані в школі, ані на гуртку. Хоча з дорослими вона набагато краще знаходить спільну мову, із задоволенням щебече. Психолог сказала, що не бачить жодної проблеми, каже, донька начебто товариська. Так воно і є, але з однолітками все якось не складається. Може, хтось образив, не знаю, не зізнається, – розповідає Світлана і сподівається, що ситуація зміниться, коли наступного року Аліна вступить на художній факультет.

 

Після закінчення дев’ятого класу Аліна Дуднік мріє вступити до КІРУЕ, а потім – працювати художником чи дизайнером. Говорить, що майбутня робота повинна бути пов’язана з мистецтвом – до нього у неї понад усе лежить душа.