Борис БАТЄХІН: Світлофори та кнопки виклику - для відчуття нашої повноцінності

Багато хто з нас не цінує дару бачити і не здогадується, наскільки складно живеться людям, позбавленим зору частково або повністю. На кожному кроці - чимало перешкод, подолати які самотужки украй сутужно. Слабкозрячі і сліпі кіровоградці розповідають, що з довгоочікуваною появою в нашому місті звукових світлофорів і пандусів, їхнє життя, безумовно, стало трохи комфортнішим. Проте існує ще дуже і дуже багато «але», які заважають сліпим почуватися повноцінними, і які ми, зрячі, без особливих зусиль можемо виправити.

 

Голова правління УТОС Кіровоградської обласної організації Борис Батєхін розповідає, що нині на обліку стоїть більше півтисячі незрячих кіровоградців, і, напевно, у місті проживає ще стільки ж сліпих, які просто не звертаються до УТОСу. Більшіть проектів, покликаних покращити життя інвалідів в обласному центрі, ініціювали саме активісти цієї організації. Останній з таких – світлофори, які озвучують назву вулиці, де дозволений або заборонений перехід.

- Дуже хороша річ ці світлофори, всі задоволені, що їх нарешті встановили. Але поки їх дуже мало. До того ж на перехресті вулиць Шевченка і Великої Перспективної на одній зі сторін звук світлофора не працює. Хоча пристрій на місці, його не вкрали. Очевидно, апарат просто немає кому полагодити. І зараз я думаю, до кого ж нам звернутися... Призупинилося й втілення ініціативи з облаштування пандусів, яких, до речі, потребують не тільки інваліди, а й люди похилого віку і мами з дитячими візочками. Ми дуже вдячні за те, що пандуси з’явилися на центральних вулицях міста, та цього, на жаль, замало. Крок вліво чи вправо від центру і пандусів немає, - констатує Борис Батєхін.

Наступна проблема, яка виникає після подолання перехресть – транспорт. Це і зупинка потрібної маршрутки, і оплата проїзду, за який із незрячих деколи беруть більше, ніж потрібно, і, нарешті, висадка із транспорту.

- От уявіть на хвилину, що ви незряча людина, і вам треба попросити водія зупинити на «он тій зупинці», тому, що не знаєш, як вона називається? Якщо на центральних вулицях це ще можна якось пояснити, то, наприклад, на вулиці Жовтневої революції це зробити дуже складно, хіба там є назви зупинок? А коли починаєш водіям пояснювати, вони сердяться, та й нас це дратує. Тож на зупинках повинні висіти таблички з їхніми назвами зупинок, як у всіх цивілізованих містах, а водії, хоча б тролейбусів і автобусів, мають їх озвучувати. Чому у Кіровограді такого немає? – запитує слабкозрячий Борис Батєхін.

Не менш складна задача – скупитися у супермаркеті. Похід до магазину за продуктами для сліпої людини може перетворитися на справжню психологічну травму. У Кіровограді фактично немає таких адміністраторів чи продавців, які б могли допомогти здійснити покупки незрячим. Борис Батєхін з власного досвіду розповідає, наскільки проблематично придбати щось у супермаркеті.

- Я можу годину проходити по тому ж «АТБ», буду перечіпатися, натикатися на полиці з товаром, на візки, і ніхто навіть запитає: «Може, чимось допомогти?». Пройдуть повз і навіть не зупиняться, - обурюється чоловік.

Життя сліпих могли б спростити кнопки виклику, які мають розміщуватися на установах та закладах. Та таких по місту, на жаль, дуже мало, до того ж більшість із них встановлені, що називається, для галочки.

- Нещодавно чиновникам дали команду встановити на державних установах вивіски зі шрифтом Брайля. І ніхто не питає, а чи необхідно це незрячим? Я, як інвалід, можу з упевненістю сказати - нам це не потрібно. По-перше, мене треба довести до цієї таблички, бо звідки я знаю, де саме її причепили? А по-друге, що мені дасть та інформація? Замість цих табличок краще б встановили кнопки викликів. Людина вийшла б, я б розповів, куди мені потрібно, і мене б туди провели, - каже Борис Батєхін.

Звісно, не без ініціативи інвалідів, за створення комфортних умов для сліпих сьогодні взялося керівництво авто- і залізничних станцій. Так, на залізничному вокзалі Кіровограда вже з’явився пандус із виходом на перон та жовті смуги, які попереджають про сходи. На автовокзалах встановлені камертони, як у метро, які орієнтують незрячих на вхід та вихід.

- Домогтися цього, звичайно, вартувало чималих нервів, та, на щастя, це здійснилося, - дякує Богу голова обласної організації УТОСу. - Також зараз на залізничному вокзалі облаштовується зал для інвалідів, там будуть всі зручності. До Знам’янки ми ще, правда, не дісталися, та незабаром займемося їхніми переходами на вокзалі. Зрозумійте, ми хочемо почуватися повноцінними людьми!