Міс Освітянка-2012: Ще маленькою я вже «вчителювала», в мене були зошити, журнал, учні-ляльки

, Марія ІВАНОВА, спеціально для «КП»

80Нинішній рік ознаменований знаковою подією – 95-річчям від дня народження відомого педагога Василя Сухомлинського. Його ідеями живе не тільки старше покоління освітян, а й молодь. Заспівом до подій, присвячених красивій даті, став 42–й обласний зліт молодих вчителів, що традиційно організовує обком профспілки працівників освіти і науки. Педагогу-організатору Оникіївської школи Маловисківського району Людмилі Безверхій поталанило двічі побувати на зльоті. Торік вона вразила всіх ерудицією, кмітливістю і завоювала титул і корону «Міс Освітянка». А цього року, за традицією зльотів, уже була у складі журі і передавала корону своїй наступниці. Наша розмова з Людмилою Вікторівною – про життя після подій, які вже на старті педагогічної діяльності зробили її відомою людиною.


- Думаю, ти і досі перебуваєш під враженням зльотів?
- Так. Перший у моєму житті зліт молодих вчителів - це нова, незабутня сторінка. 41-й зліт проходив мов на крилах - він відбувався в нашому районі, а вдома, як відомо, і стіни допомагають. Але я відчувала не тільки тепло домівки, а й відповідальність – хотілося відстояти честь району на відмінно. Бонусів і поблажок від земляків я не отримала – судді були чесними і справедливими. І це правильно. Отримувати нагороду і титул було приємно, але все це не для самовдоволення, а як аванс для подальшої роботи, стимул для вдосконалення. Час швидкоплинний. Збіг мій перший трудовий рік і я потрапила на 42-й зліт, який відрізнявся оригінальністю, креативністю. Вітання, побажання, зустрічі, спілкування – це все закарбовується. Тепер для мене весна асоціюється зі зльотами і конкурсами. Здається, я повинна готуватися, придумувати, шукати, йти вперед.

Цьогорічний захід перевершив мої сподівання, він був ширший географічно – ми побували у місцях, пов’язаних з ім’ям Сухомлинського – на його батьківщині, у Павлиші Онуфріївського району, у Національній академії педагогічних наук – немов доторкнулися до скарбів. Від самого початку, від вітань на сцені обласного музично-драматичного театру, де в 1968 році відкривав перший зліт молодих вчителів Сухомлинський, і до завіси дійство було напрочуд хвилюючим. Думаю, іншим областям варто було б перейняти досвід Кіровоградщини, яка є колискою унікального, невмирущого заходу. Результат триденного зльоту вражаючий: коли поверталися додому, ми були вже однією родиною (молоді вчителі, організатори, керівники), яка продовжує цінні ідеї Сухомлинського, виконує його заповіти.


- А як втілюються ідеї великого вчителя у вашій школі?
- У районі формується збірка матеріалів з досвіду вивчення спадщини Сухомлинського. І наша школа долучається до цієї справи. Немає такого вчителя, який би не використовував надбання такої неординарної особистості. Без цього просто неможливо стати професіоналом. У своїй роботі я відійшла від традиційних бесід, виховних заходів. Це все минається і не завжди залишає слід. Ми діємо по-іншому. По кілька разів на місяць вивішуємо у школі вислови Сухомлинського. Коли учні читають самостійно, вони їх осмислюють. Разом з бібліотекарем започатковуємо виставки творів, ідей, порад. Побувавши у Павлиській школі, вдихнувши ауру тієї місцевості, я отримала великий заряд для роботи. Хочеться не просто ходити на уроки, а знаходити такі матеріали, щоб дивувати учнів. Я дуже добре запам’ятала слова доньки Сухомлинського Ольги Василівни: не можна копіювати спадщину відомого педагога, всі його надбання треба використовувати творчо, вдумливо, на свій лад. Зараз дуже важко зацікавити чимось учнів, коли їм відкритий доступ до різних джерел знань. Мусиш створювати на власному блозі сторінки і давати дітям матеріал, тоді спілкування виходить динамічнішим.


- Чому ти обрала цю професію?
- Інших варіантів навіть не прокручувала. Були вагання між фахом: філологія чи правознавство. Вибрала друге, подумала: вдома вже є один філолог, сестра, досить. Тим паче, історик – це нереалізована мрія тата, тому зупинилася на історії і правознавстві. Доля сама мене повернула на цей факультет. Хоча лірик великий, пишу поезію, багато читаю, але, думаю, це історику не завадить. В іншій галузі себе не уявляю. Ще маленькою я вже «вчителювала», в мене були зошити, журнал, учні-ляльки. Я прагнула тільки до цієї професії і вдячна долі, що вивела мене на правильний шлях і допомогла повернутися у свою школу. За сприяння директора, у співпраці з колективом маю можливість розвивати свої здібності.


- Чи легко працювати в рідному селі, у школі, де тебе пам’ятають ученицею?
- Повертаючись до своєї школи, здавалося, все має бути легко: все рідне, знайоме, дороге, але… З перших кроків я ніяковіла, бентежилася: колег я бачила своїми вчителями, боялася помилитися, оступитися. Це був доволі складний екзамен, я мала підтвердити статус вчителя в очах своїх наставників. Мене призначили педагогом-організатором, а це непросто - ставити завдання і вимагати їх виконання у своїх вчорашніх вчителів. І вони ще деякий час сприймали мене як свою ученицю. Цей бар’єр порозуміння на рівних треба було здолати. На другому році праці стало легше. Я переконана, що такі конкурси, зльоти молодих вчителів дають можливість перебороти страх, навчитися висловлювати власну точку зору. Це ті крила, які необхідні для вчительського старту, це уроки на впевненість. Звичайно, шкода, що час летить, не стишує галопу і я вже не братиму участь у зльотах молодих вчителів, зате радітиму за інших, тих, хто виходитиме на сцену у цьому гарному сценарії.
Я щаслива від того, що мала змогу вдруге побувати на зльоті. Цього року я вже могла не просто споглядати дійство збоку, а й оцінювала у ролі члена журі. Тепер зрозуміла, як це непросто судити, приймати рішення, серед плеяди талановитих, креативних, кмітливих обирати найкращих. Вони всі здібні, гарні, тож гідні найвищої оцінки. Хочу вклонитися працівникам обкому профспілки працівників освіти і науки, його голові Світлані Леонідівні Скалько за організацію колоритних і неймовірних зльотів. Моїм натхненником і батьком у підготовці до конкурсів був директор школи Василь Гаврилович Ніколаєнко. Школяркою захоплювалася його уроками, ентузіазмом.


- Не секрет, що молодь сьогодні за будь-яку ціну намагається втекти з села, а ти прагнула навпаки – додому…
- Я обожнюю своє село, єдине і неповторне, хоча б тому, що воно моє. Хочу, щоб воно не просто жило, а розвивалося. Не цураюся громадської роботи. У нас дуже активна сільський голова Інна Воєвода і я залюбки їй допомагаю проводити заходи, впорядковувати Оникієве. Вона дуже пропагує рух молодих людей за здоровий спосіб життя, прислухається до пропозицій та ідей громади і в цьому ми з нею однодумці. Допомагала їй і в оформленні спортивних майданчиків, і в підготовці матеріалів до рубрики «Таланти Оникієвого», і в інформаційному наповненні сайту…


- Перша твоя мрія збулася. Яка наступна? Ти людина творча, емоційна, цікава, то, мабуть, без мрії не можеш жити?
- Мрій, дійсно, дуже багато, хочеться, щоб вони втілювалися в життя, аби через багато років я пишалася, що я чогось досягла. Колись на випускному вечорі ми писали записки зі своїми мріями, але то було ще дитинство. Чого я хочу у майбутньому? Стати визнаною у своїй професії – не просто пройти ескізно через життя учнів, а запам’ятатись їм. Це все пов’язано з першою мрією: спочатку стати вчителем, потім досягти певних результатів. Крім того, хочу відбутися як дружина – свою половинку я вже зустріла. Мрію поєднувати роботу і турботу про сім’ю. Коли сидітиму на цих двох китах, почуватимусь абсолютно щасливою. Праця вчителя така, що ти не можеш обмежитися тільки робочим часом, вдома продовжуєш щось шукати, писати, придумувати… Я вдячна своїй половинці за розуміння і підтримку, за опору, яку отримала.


- Життя постійно змінюється, відповідно набуває інших рис навчальний заклад. Якою ти уявляєш школу недалекого майбутнього?
- На таке запитання я ніколи не могла відповісти по пунктах. Найперше у школі майбутнього хотіла б виділити творчих і креативних вчителів. Освітянин, який знає, чому він прийшов у школу, живе нею, а не працює від уроку до уроку. Таких вчителів, їхні палаючі очі я зустріла на зльоті. Наша школа майбутнього, якщо є такі молоді вчителі, не за горами.

Це учні, які вміють думати, мріяти і творити. Це тандем вчителя і учня. Можливо, збоку це здається утопією, але хто ми тоді є, якщо не віримо, не малюємо майбутнє? Те, що ми маємо сьогодні, це вчорашні мрії попередників. Тепер справа за нами, молодими. Коли є у школи єдиний дух, творчий, співдружний колектив – це, у моєму розумінні, ідеальний заклад.

e-max.it: your social media marketing partner