Дід Мороз у спідниці

, Тетяна ЛЕВІНСЬКА, «КП»

55Із героїнею цієї публікації познайомилися випадково – через соціального працівника. В одній із місцевих газет бабуся Галя прочитала про довгожительку й здалося їй, що перед очима проплило все її життя, бо теж побачила на своєму віку чимало. А згадати є що, тому й запропонувала розповісти свою історію «Кіровоградці».

 

Народилася жінка у Новоукраїнці 1 березня далекого 1930 року. Щоправда, у документах її помилково записали Галентиною, хоча все життя знайомі та колеги називали Галею, потім Галиною Вікторівною. Крім неї, у родині було ще четверо дітей – Люба, Олена, Ваня та Федір. Пам’ятає Галина Вікторівна, як у зв’язку із службою її батька, Віктора Максимовича, родину перевели до Кіровограда. Відтоді це місто стало для жінки рідним.


За волею обставин наша героїня закінчила лише три класи, а у 16 років почала працювати на будівництві. На моє здивоване – як таке може бути? - Галина Вікторівна відповіла, що тоді усі працювали на рівних: і чоловіки, і жінки. А ще згадує роки війни, коли її ровесники, ще школярі, рили окопи під Карлівкою Кіровоградського району.


Згодом працювала наша героїня у військовому лазареті. Чого там тільки не набачилася… Прямо із фронту до лазарету везли тяжкопоранених солдат – буди серед них і безрукі, і безногі. Дуже мучилися вони від отриманих поранень, а медикаментів катастрофічно не вистачало… Жінка згадує, як не маючи сил терпіти біль, солдати просили лікарів добити їх, щоб більше не мучитися. Медсестричка ж підносила ватку із водою до вуст поранених, щоб хоча б чимось полегшити їхні страждання. Крім того, маючи добре серце, завжди домагалася, щоб усіх померлих хоронили по-християнськи: вдягнутими і обмитими.


61Усе життя Галина Вікторівна пропрацювала санітаркою, ні разу не пожалкувала про професійну долю, яку обрала для себе. На пенсію вийшла у 77 років. Любили Галину Вікторівну колеги за її оптимізм, працелюбність та громадську активність. А вона була і справді в усьому перша, а ще – ніколи нічого не боялася.


У зв’язку з цим згадує такий епізод. У школі вона була старостою, тому цілком відповідала за класну дисципліну. А коли з її класу хлопці почали курити, вона влаштувала справжній розбір польотів, накрутивши їм вуха. Коли ж через це Галю разом із батьками викликали в учительську, дівчина чесно відповіла – а ви запитайте у хлопців, за що я їх набила. Ті відповіли, що курили, на тому інцидент і вичерпався.


У комсомолі жінка теж не пасла задніх, брала участь і у художній самодіяльності – співала при хорі її першої міської лікарні – була третім басом. Згадує, як виступали на площі Кірова та в парку Леніна – тепер це Ковалівський парк. Крім того, чотири рази отримувала медаль та звання почесного донора. Словом, жінка встигала всюди…


Якось познайомилася з Віктором Януковичем під час його візиту до обласної лікарні. Президент сказав жінці так: ви ж допомагайте порадою керівництву. На це Галина Вікторівна лише посміхнулася, бо без неї у своєму медичному закладі ніколи не відбувався жоден захід. А свято за її участю ніколи не було нудним.


Найпершою її роллю ще у школі була роль Діда Мороза. Так, так, я не обмовилася. На інших святах вона завжди вдягалася незвично, яскраво, по-маскарадному. Кликали її і на весілля. А з роками, - на похорони, провести знайомих у останню путь.


Не заростає стежка до будинку довгожительки і нині. Відвідують її колеги по роботі та сусіди. Цього року на день народження Галині Вікторівні подарували глиняну форму для випікання – велику качку, говорили багато добрих слів. Із теплотою жінка згадує і свого колишнього керівника, головного лікаря Скороходова. Він завжди їй допомагав порадою, а коли помер її син – вислав тисячу гривень на похорон.


Галина Вікторівна ще коли мала достатньо сил та здоров’я, ходила на Фортечні вали прибирати могилки воїнів, яких знала, працюючи у воєнному госпіталі. А ще свого часу біля лікарні розводила квітник, знаний на все місто. Квіти біля дому бабусі буяють і зараз, тому, коли почали вирішувати, де ж сфотографуватися: у будинку якось темнувато, а у дворі – затісно, то поруч із квітами розквітла посмішкою і наша героїня.


У чому ж секрет довголіття? А хто його знає! - відповідає Галина Вікторівна.


Спробуємо відгадати. Бабуся прокидається дуже рано, поки сонце ще не так припікає, йде за кілька кварталів до магазину по хліб, печиво та молочко, а як що забуде – може й повернутися.

 

Соціальний працівник Галини Вікторівни розповідає, що її підопічна дуже комунікабельна, весела, любить сказати гостре слівце та пожартувати. Улюблене її слово «закалдибашити», яке пасує до багатьох речей. Фірмова страва довгожительки – суп із «Мівіни». Готується він доволі просто: чиститься картопля, вариться суп, а наприкінці приготування додається зажарка із вермішеллю.


Допомагати ж по господарству допомагає соціальний працівник Юлія, за що бабуся дуже вдячна Кіровському терцентру, який допомагає сотням стареньких. Він для них як чарівна паличка-виручалочка: і допомога, і розрада самотньому серцю.

e-max.it: your social media marketing partner