У Кіровограді через недбальство бригади «швидкої» помер хлопець?

Складно уявити, що бригада «швидкої» може проігнорувати скарги хворого на біль у серці, не зробити кардіограму і, безпідставно назвавши пацієнта наркоманом, порадити його нареченій триматися від нього подалі. Але саме так починається розповідь кіровоградки Євгенії Степанової про те, як надавали допомогу її коханому, коли у того раптово заболіло в грудях. І наречена, і мати 21-річного Олександра Яніна впевнені: Саша помер, бо медики прийняли його за наркомана і не надали належної допомоги. Натомість лікарі все спростовують і заявляють: хлопець насправді не скаржився на біль у серці.

Тримайся від нього подалі, це в нього на все життя

Це сталося 16 травня. Того дня у Євгенії з Олександром мало відбутися сватання. Незадовго до запланованої події біля будинку, де живуть наречені, відбулася сварка з сусідами. Хлопець через це перенер­вував і йому стало зле.

– Саші стало погано, він зблід. Казав, болить серце.­ Він мучився, не знав, куди себе подіти, присідав, пробував і лежати, і сидіти, його нудило, трусило... Скаржився, що стискає серце, болить у грудях... Я викликала «швидку», – розповідає, з чого все почалося, Євгенія.

Дівчина каже, незрозуміле ставлення медиків відразу її насторожило. Говорить, поводили себе з Олександром так, наче той якийсь негідник.

– За кілька хвилин до того, як приїхала «швидка», ми з мамою вдвох завели Сашу до туалету. Лікарі приїхали і запитують: «Хворий де?» Ми ж кажемо, що у туалеті, і просимо допомогти йому вийти, бо Саші дуже погано. А один із них каже: «Що, сам не дійде?» Ми з мамою ледве завели його в кімнату і поклали на ліжко. Лікар різким тоном каже: «Повертайся, зараз буду тобі тиск міряти». Саша кричить, що йому боляче, сам не в змозі. А той говорить: «Я сказав, повертайся!», – згадує Євгенія.

– Лікар виміряв тиск, приклав на кілька секунд до Сашиної руки стетоскоп, сказав медбрату накапати «Барбовалу» і зробити укол. Саша сам не може підвестися, кричить від болю. Я прошу лікаря: «Допоможіть!» А він знову: «Хай сам встане ліки випити». Саша увесь мокрий, стогне, безпорадний такий. Я допомогла йому, медики зробили укол і пішли, навіть не дочекавшись, коли йому стане хоч трохи ліпше, і не сказавши, що з ним. Не дивлячись на те, що Саша скаржився лікарям на біль у серці, вони не зробили навіть кардіограму, – констатує Євгенія.

– Я наздогнала бригаду вже на вулиці, прошу: «Поясніть, що з ним, що робити?» і даю двадцятку, щоб мені відповіли. Один із них бере гроші і каже: «Короче, покапаєш «Барбовальчика», якщо ще таке буде. І взагалі раджу триматися­ тобі від нього подалі». Я в шоці, питаю: «Чому?» А він відповідає: «Це в нього на все життя. Потім побачиш». Я була ошелешена і не могла зрозуміти, що до чого. Таке ставлення мені стало зрозумілим тільки згодом, – говорить дівчина.

Я не хочу помирати, я хочу жити, відвезіть мене до лікарні

Євгенія згадує, після приїзду «швидкої» Сашкові стало трохи ліпше. Однак потім його стан знову погіршився.

– Він дуже важко дихав, задихався. Саша стогнав: «Я не хочу помирати, я хочу жити, відвезіть мене до лікарні!» Я знову подзвонила у «швидку». А у мене таким зухвалим тоном запитують: «Що у вас на цей раз?» Таке ставлення мене вкотре насторожило, але тоді було не до цього, я не могла розчути Сашине серцебиття, воно було слабким, – із жахом згадує Євгенія.

Каже, на виклик приїхала та ж бригада медиків. Вони почали робити хлопцеві штучне дихання, але результату не було. Тоді, говорить дівчина, лікарі взяли дефібрилятор, але апарат виявився несправним.

– Замість того, щоб продовжувати реанімувати Сашу, вони сиділи і намагалися полагодити апарат. Я їм кажу: «Ви не в апараті колупайтеся, а дитину мою рятуйте!» – розповідає мама Олександра Людмила Яніна. – Так нічого не зробивши з апаратом, вони викликали іншу бригаду. Я стояла поряд і молилася. Коли прибули інші медики, почали дефібрилювати Сашу і запитали у цих лікарів, які препарати давали хлопцю. Один каже: «Папаверин». Треба було бачити очі цієї лікарки! Сашине серце не завели… Він помер у нас на очах. Перша бригада, нічого не сказавши, моментально вибіг­ла з квартири. А лікарка з другої «швидкої» каже мені: «Ну, що я вам можу сказати? Вибачте, але не ми перші приїхали…»

Лікарі переплутали Сашу з наркоманом, який живе у тому ж під’їзді

І наречена Олександра – Євгенія, і мати хлопця впевнені: якщо б лікарі ще під час першого приїзду, як належить при болю у серці, зробили кардіограму і госпіталізували, – Сашу можна було б урятувати.

– Прокрутивши в голові усе те, що відбувалося протягом цих кількох годин, і усе те, що казали лікарі, які виїздили перший, а потім ще й другий раз, стало зрозуміло: вони прийняли Сашу за наркомана. Ще спочатку лікар мені сказав: «Це вже не вперше ми до нього приїжджаємо». Я питаю: «У якому сенсі?» А він каже: «Я пам’ятаю його по Варшавській». Так, Саша прописаний у будинку по Варшавській, але ж ми ніколи, жодного разу не викликали туди «швидку». Вони переплутали його з наркоманом, який живе у Сашиному під’їзді, – говорить Євгенія.

Мама Олександра каже, медики розповіли і міліції про те, що нібито її син наркоман. Адже, говорить, перше, про що запитали правоохоронці у дівчини Сашка, чи вживав померлий наркотики.

– Міліціонер у мене запитує: «А він у тебе наркоман?» Кажу, ні! А тоді уточнює: «Ні, чи ти не знаєш?» Я тоді не витримала: «Як це не знаю? Я живу з цією людиною, ми ледь не 24 години на добу разом, і я не знаю?!» Міліціонер тоді відповів: «Ну, добре». Судмедексперт теж першим ділом почав перевіряти, чи Саша не наркоман: як тільки зайшов, кинувся обстежувати і мацати вени, – говорить Євгенія.

– Як можна було не зробити кардіограму, якщо у сина так боліло серце? Як можна було так по-нехлюйському поставитися до нього? Як можна було вирішити, що він наркоман?! На яких підставах лікарі зробили такі висновки?! Якщо у хлопця заболіло серце, то він наркоман?! Так, у нашому будинку живуть наркомани. Може, «швидка» до них і виїжджала раніше, але до чого тут моя дитина?! – риторично запитує згорьована мати.

– Коли я пішла до головного лікаря станції швидкої допомоги, розповіла все, він здивовано запитав: «А хіба вони йому навіть кардіограму не зробили?» Кажу, уявіть собі – не зробили! Зате знеславили дитину, як хотіли. Якщо безхатькові на вулиці стане зле, вони зобов’язані надати йому першу допомогу. А моєму сину її не надали, бо переплутали з якимось наркоманом, – із болем говорить Людмила.

Ніяких скарг на біль у серці не було

У свою чергу медики заперечують той факт, що хлопець скаржився на біль у серці. Керівник Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у Кіровоградській області Олександр Ярошенко, посилаючись на розповіді своїх підлеглих та на записи у картці, запевняє: ані болю в серці, ані звинувачення у наркоманії не було.

– Причина виклику – ситуаційна­ реакція. Як розповідав наш лікар, коли він збирав анамнез, зі слів хворого, стан погіршився після скандалу на вулиці, після чого викликали «швидку» допомогу. Ніяких скарг на біль у серці не було. Нічого не було. Скарги були на тремтіння, слабкість, оніміння, ниючий біль у ногах і затемнення в очах. Жодних скарг на серцево-судинну систему не було. Тому наш лікар прийняв рішення: «Корвалолу» 50 крапель і «Папаверин» із «Димедролом». Тиск 140 на 80, пульс 82, стан покращився. Бригада поїхала. Не було ніяких скарг на серце, – уп’яте повторив Ярошенко.

– Потім був повторний виклик. «Смерть у присутності бригади», – зачитує із картки керівник Центру екстреної меддопомоги. – Мені розповідав лікар, пульс на променевій і на сонній артерії не визначався. Вони відразу прийняли рішення проводити реанімаційні заходи. Наша бригада не бездіяла, вона робила все, що потрібно. Коли лікар прийняв рішення, що, можливо, потрібна дефібриляція, він швиденько дав вказівку санітару принести дефібрилятор. На превеликий жаль, він не спрацював…

За словами Ярошенка, апарат перевіряли вранці, тоді він був робочий. Каже, що сталося з дефібрилятором, не відомо. Наразі його відправили до столиці.

– На превеликий жаль, сьогодні цей автомобіль їздить без дефібрилятора… Коли лікар зрозумів, що цей апарат не працює, дав вказівку викликати іншу бригаду. Приїхала бригада, яка дефібрилювала. Врятувати не вдалося, – констатує Ярошенко і запевняє: несправність апарату не вплинула на результат.

Також медик заперечує той факт, що медики «швидкої» сприйняли Олександра за наркомана і говорили про це нареченій померлого.

– Наші працівники ніколи такого не роблять, і я не думаю, що таке було. Чому? Тому що перед тим, як щось говорити, ми прийшли, ми бачимо, ми надаємо медичну допомогу. Якби таке було, написали б (у картці, – ред.), що є ознаки наркоманії. Але ще раз хочу наголосити: жоден із наших працівників не повинен цього робити. Не може бути, щоб наші працівники таке сказали, – прокоментував головлікар.

– Мама хлопця хоче, щоб цей лікар не працював. Ви знаєте, а я хочу, щоб не було війни в Україні. Розумієте? Відверто хочу сказати, що у нас лікарі всі професійні, всі до одного. Вони тут професіонали. І я хочу подякувати їм за професійну роботу, – наголосив Ярошенко.

Причина смерті: гостра серцево-судинна недостатність

Тим часом експерти зробили свій висновок. Фахівці підтвердили той факт, що 21-річний Олександр помер через серце.

«Причина смерті: гостра серцево-судинна недостатність; гостра ішемічна хвороба серця», – йдеться­ у довідці, копію якої має «КП».

– І лікарі кажуть, що у сина не боліло серце? Звісно, в картці можна було все що завгодно написати і переписати, як зручно. Як медики зараз можуть казати, що Саша не скаржився на серце? Та він їм казав, що у нього болить у грудях, казав, що болить серце і показував! Я вже з п’ятьма спеціалістами-кардіологами і реаніматологами спілкувалася. Всі, як один, кажуть: ще після першого виклику Сашу мали б терміново госпіталізувати, – говорить мати Олександра. – Я вважаю, що такі лікарі не повинні допомагати людям так, як «допомог­ли» моєму сину. Так, я свою дитину вже не поверну, але від таких спеціалістів можна вберегти інших людей.

– У міліції мені сказали, що відкривати кримінальне провадження не будуть, бо нічого такого не вбачають. На станції швидкої допомоги ніхто, як слід, розбиратися теж не буде, усі один одного покривають. Я прошу нашого губернатора Сергія Кузьменка – знаю, він людина небайдужа, – втрутитися у ситуацію і навести лад. Прошу також відреагувати прокуратуру, – звертається жінка. – Той жах, який не пережив мій син, це свавілля. І не дай, Боже, щоб і ще хтось так безглуздо втратив свою дитину.