Учитель із Кіровоградського району колекціонує стародавні праски

Він лише нещодавно почав користуватися мобільним телефоном, а свій одяг міг би розгладжувати праскою без електрики. Він устигає за ритмом сучасного життя і одночасно переконаний: людина могла б обійтися без багатьох речей. Знайомтеся – вчитель історії та правознавства Клинцівської школи Кіровоградського району Олександр Гордієнко. Його захоплення – колекціонування стародавніх прасок. Нині у чоловіка вже зо два десятки раритетних експонатів.

Хобі сільського вчителя почалося у дитячі роки. Олександр пригадує, як бабуся прасувала речі. От тоді, у дитинстві, він зрозумів, що в цьому є щось особливе, незвичайне.

– Я – учительська дитина. Мене не віддавали у дитячий садок, ріс у бабусі. У неї багато було старовинних речей. Була спеціальна качалка, декілька прасок – від простішої до складнішої, інші давні речі. Вона ними користувалася. Я це все бачив, – розповідає Олександр Гордієнко.

Усі старовинні речі – це бабусине придане, яке подарували їй родичі, каже Олександр.

– Моя бабуся була із заможної сім’ї, тільки їх розкуркулили, але всі ці речі в неї залишилися. Заміж вона вийшла у 1925 році, на той момент вона вже мала придане, якому було ще більше років, – говорить учитель.

Олександрові від бабусі перейшло три праски, найстаршій – понад сто років.

– Коли не стало бабусі, праски перейшли до мене. Так і почала збиратися колекція, – розповідає співрозмовник.

Деякі праски до рук чоловіка потрапляли зовсім випадково, та Олександр їх зберіг, адже це історія.

– Кілька разів ми з дітьми щось копали і знаходили праски або деталі від них. Бувало, траплялися лише деталі від праски, – розповідає вчитель. – Я їх не викидав, а зберігав у себе.

Співрозмовник «КП» каже, що зараз небагато збереглося саме стародавніх прасок, у яких свого часу були дерев’яні ручки. Колекціонер має і таку.

– Найпростіше – це коли праски нагріваються на вогні. От зараз таких із ручкою практично не збереглося, – каже чоловік і демонструє ексклюзивний експонат. – Причина – ручки підгоряли, іноді ламалися і їх згодом почали замінювати металевими. Тоді людина їх брала або рукою, якщо не дуже гаряча, або ганчіркою. Ось у цій прасці все збереглося. Сюди закладалися стружки або вугілля, підпалювали, тут ось знизу є спеціальне піддувало, ним регулювалася температура.

Останні експонати в колекції Олександра – це вже перші електричні праски.

– Це випуск 1962 року,  вже наша епоха. Люди користувалися ними. У мене їх декілька, усі зберігаю, – каже колекціонер і додає, що ще є спеціальні маленькі праски, які називаються манжетниками, призначені для того, щоб прасувати сорочки чи інші маленькі речі.

Географія прасок із колекції вчителя – Маловисківський і Кіровоградський райони. Вага однієї з них – два з половиною кілограми. На деяких збереглися написи кирилицею.

– Раніше, коли прасували одяг такими прасками, це був цілий процес. Зараз цим ніхто не буде займатися, адже забирає багато часу, – розповідає учитель. – Такі речі потрібно берегти як пам’ять, історію, реліквію...

Зараз чимало старих прасок можна придбати. Наприклад, говорить колекціонер, їх виставляють на Сорочинському ярмарку або ж навіть у нас, у Кіровограді.

– Біля Колгосного ринку такі праски можна знайти на «Полі чудес». Старенькі бабусі часто їх туди виносять, – зауважує Олександр і додає, що особисто жодного разу не купував праски. – Мені важливіше, щоб вони потрапляли до мене з цікавою історією від рідних, знайомих.

Поціновувача старожитностей украй хвилює, коли такі речі люди викидають, як непотріб.

– Дуже образливо, коли такі речі потрапляють на смітник або на пункти прийому металобрухту. Люди не завжди розуміють, що це – реліквія. Це ж усе пам'ять. Ми навіть по цих прасках можемо вивчати нашу історію, – стверджує учитель.

Свої експонати чоловік зберігає вдома у спеціальній кімнаті.

– Удома, як каже мій брат, у мене є душевна кімната. Там зберігаються праски, інші старовинні речі, там є бібліотека. Окрім прасок, у бібліотеці – найбільше предметів, пов’язаних із тканиною, домашнім полотном. Цілого верстата або прядки зараз знайти неможливо, у мене є лише деякі елементи: губельдос, чесалка та інші, – говорить колекціонер. – Подібні стародавні праски зараз можна побачити хіба що у шкільних чи сільських музеях,­ за умови, звичайно, якщо вони збереглися, – ділиться співрозмовник «КП».

Про захоплення учителя Клинцівської школи Олександра Гордієнка мало хто знає, адже він про це практичного нікому не розповідав.

– Коли потрібно, приношу праски у школу, дітям показую, розповідаю про старожитності, – ділиться чоловік.

У вільний час учитель любить читати. Констатує, раніше у бібліотеці були черги за книгами, нині ж усе інакше.

– Дуже люблю читати. Я виріс на книжках. У бібліо­теці за деякими книгами навіть черга була. Я лише нещодавно почав користуватися телефоном. Взагалі вважаю, що сьогодні без багатьох речей можна обійтися. Тільки молодь думає інакше, – розмірковує він.

У колекції сільського вчителя зараз близько двох десятків старовинних прасок. Проте всі вони, каже, не на показ, а захоплення для душі.

– Хочу, щоб вони збереглися,­ передавалися, щоб відчувався зв'язок поколінь. Зараз не те, що тих будинків не збереглося, сьогодні тих сіл уже немає, куди можна було б поїхати, де народився чи виріс. У мене вже немає малої батьківщини… А от праски я хочу зберегти – як пам'ять про ті часи, – пояснює Олександр Гордієнко.