...І народжує майстер казку

, Галина ШЕВЧЕНКО, спеціально для «КП»

142

Коли бачиш ці роботи, ніби потрапляєш у казку, точніше, у казковий палац. Ось під’їжджає вишукана карета, запряжена у пару гнідих коней. З неї виходять закохані і щасливі Принц з Попелюшкою. Ступають на поріг палацу, де їх оточує блиск і багатство. Світлом кімнати наповнюють свічки, встановлені на високих і низьких підсвічниках. Ось круглі та квадратні скриньки для сережок і перстнів, для намиста і кольє, для кулонів і медальйонів. А на столиках примостилися цукерниці і салфетниці. Відраховують невпинний час годинники. Проте герої цієї казки - подружжя Сергійчуків Володимир і Наталія - не підвладні часу. Принаймні, на знімку дев’ятнадцятирічної давності, що вставлений у оригінальну рамку. Володимир Сергійчук і є автором колекції з дерева та фанери.

 

Жодне районне чи й обласне свято не проводиться без виставки робіт вчителя трудового навчання Несватківського навчально-виховного комплексу, народного умільця Володимира Сергійчука. Він, мабуть, єдиний такий чарівник в Олександрівському районі. Ось і нещодавно на обласне фольклорне свято на Трійцю, що відбулося біля Розумівки, майстер привіз свої роботи. Правда, невелику їх частину, бо все зібрання на столику не вмістилося б. Гості з неабиякою цікавістю розглядали скриньки, підсвічники, годинники... Було немало й таких, які охоче б щось придбали. Та коли питали про ціну, Володимир Сергійчук ніяковіло відповідав, що роботи не продає.

 

141Народився він на Житомирщині. Цей поліський край відомий різьбярами. Немало таких було й у його рідному селі Виступовичі. З технологією різьблення по дереву ознайомився будучи студентом, коли навчався у Мозирському педагогічному інституті у Білорусі. Закінчував вуз і вже знав, що... у рідні краї не повернеться. Його село опинилося в забрудненій Чорнобильською аварією зоні. Люди готувалися до переселення в Несваткове Кіровоградської області.

139
Коли приїхали на нове місце, з’ясувалося, що для молодого вчителя трудового навчання роботи тут немає. Та, склавши руки, хлопець сидіти не хотів. Тай не міг. Знайшов роботу в Олександрівці, на стації юних техніків. Йому довірили гурток декоративно-прикладного мистецтва. Там, у одній з невеликих кімнат, керівник з дітьми розглядали книги і журнали з різьблення по дереву, разом вчилися підбирати спеціальну деревину і фанеру, олівцем наносити на неї візерунок, правильно тримати лобзик і пилку. Міліметр за міліметром, сантиметр за сантиметром вчилися азам декоративно-прикладного мистецтва. А невдовзі вже разом створювали свої «шедеври». Так, ті перші свої роботи початківці вважали саме такими.


Береже перший свій витвір – скриньку – і Володимир Сергійчук. Каже, вона для нього найдорожча. А у 1996 році, коли відчинила двері новозбудована школа у Несватковому, він став тут вчителювати і паралельно вести гурток різьблення по дереву. Відтоді немало дітей навчилися майстерно працювати з лобзиком та пилкою. І що цікаво - поряд з хлопчиками, для яких ця справа звична, різьбярством цікавилися й дівчатка. А найактивніші з них – Леся Корж, сестрички Люда і Ліда Базюки. Діти радіють кожній своїй роботі і з нетерпінням несуть додому власноруч виготовлений подарунок мамі чи бабусі.


Другокласником у гурток прийшов і син Володимира Сергійчука - Олексій. Зараз він закінчив десятий клас і може пишатися своїми роботами по дереву. Найбільше з них - декоративні дощечки для кухні.


Утім, задоволення хлопець знаходить в іншому – зі звичайних сірників будує палаци і храми. Їх вже з десяток. Наприклад, на мініатюрну капличку здалося десять упаковок сірників. Вдавшись до підрахунків, виходить, що Олексій потримав у руках кожен з шести тисяч сірників. І не просто потримав, а акуратно відрізав сірчану голівку і приклеїв до сірника-сусіда. Так і «зводить» споруди.


140Зрозуміло, й ця робота копітка і виснажлива. До того ж, вимагає чимало часу. На одні роботи Олексія і Володимира Сергійчуків іде кілька тижнів, на інші – два-чотири місяці.


А от чи допомагає майструвати дружина, чоловік з усмішкою відповів: «Звичайно! Вона після нас з Олексієм прибирає та сміття виносить». Сказав ніби жартома, та доля правди у цьому є. Адже за теплої погоди батько з сином майструють у дворі під яблунею, а ось у мороз чи дощ розкладаються у кімнатах будинку. Тож і доводиться жінці після їхньої творчості братися за віник і совок. Зате Наталія Сергійчук першою оцінює нові вироби своїх рідних. До її думки вони завжди дослухаються.


І хоч свої роботи Сергійчуки не продають - вони охоче дарують ці краплинки чудової казки близьким та друзям. Для гарного настрою, на добру згадку.

e-max.it: your social media marketing partner