Існування брайлівської групи у Кіровограді під загрозою: у незрячих відбирають останній шанс читати

Кіровоградський консультативний пункт Київської міжобласної школи для сліпих і слабозрячих, що діє при УТОС, хочуть закрити. Звістка про це вкрай збентежила незрячих. Кажуть, у них забирають останній шанс на так званий новий зір – уміння бачити доторком.

–Я все своє молоде життя працював учителем фізики і креслення. Зір у мене з дитинства був поганим, але для роботи в школі був прийнятним. Коли зрозумів, що він погіршується і я не зможу далі читати, вирішив освоїти шрифт Брайля. З вересня минулого року я відвідую курси. Дай Боже, щоб і наступного року були, адже вони нам дуже необхідні. Наш керівник дає нам другий зір. Один ми втрачаємо, інший отримуємо. Тільки нехай у нас, слабозрячих і сліпих, не забирають цей шанс, – вимолює найстарший, 74-річний учень групи Давид Уманський.

Його колега по навчанню – теж інвалід першої групи – Катерина Мамонтова не менше переживає за майбутнє­ навчального центру.

Поки пенсіонерка відвідує­ заняття як вільний слухач. Серйозно навчатися брайлівській азбуці планувала вже з наступного року.

– Я тільки починаю. Прий­шла наприкінці листопада, однак записуватися було вже пізно. Тому я зараз поволі освоюю літери, числа, знаки... Хочу наступного року повноцінно навчатися,  – зізнається жінка. – Невже закриють нашу школу? Що ж я буду без неї робити? Чому у нас забирають таку можливість?...

Ці запитання вкрай хвилюють і дефектопедагога консультативного пункту Юрія Іванова, і голову обла­сної організації УТОС Бориса Батєхіна. Про закриття закладу, кажуть обоє, дізналися нещодавно.

– Закриватимуть лише ту частину шкіл, де вивчають шрифт Брайля. Нашу директрису, яка знаходиться у Києві, викликали 22 квітня у міністерство і сказали, що вивчення системи Брайля відтепер не вважається освітньою послугою. Коли мені це повідомили – у мене опустилися руки. Я у розпачі... – говорить Юрій Іванов.

– Дефектопедагогу повідомили з Києва, що ми робимо випускний і закриваємося. З нового навчального року нас  не фінансуватимуть, – підтверджує Борис Батєхін і додає, що насправді консульт­пункт обходиться у копійки. – Зарплата півтори тисячі дефектопедагогу і близько п’ятисот гривень прибиральниці, за оренду приміщення – мізер.

– Порахуйте, скільки потрібно грошей, щоб людям нести радість. У рік це становить близько двадцяти тисяч гривень, – узагальнює Юрій Іванов.

Утім, питання про закриття даного закладу, кажуть, порушувалося ще торік.

– За рік до цього нас перевіряли. Головною була на той час заступник директора департаменту освіти облдержадміністрації Алла Олійник. Це з Києва дали таку вказівку. Ми питали, навіщо, але нам нічого не відповіли. Тоді Юрій Петрович (Іванов – ред.) зателефонував до Києва і нам сказали: «Рятуйте, нас хочуть закрити. Пишіть листи, потрібна вам група чи ні». Я телефонував на Волинь, у Полтаву, Суми, Чернівці, у нас же в кожній області є така організація… Але це нічого не дало – сказали, що наша доля вирішилася негативно, – констатує Борис Батєхін.

І дефектопедагог, і керівник УТОСу запевняють, що не дозволять так вчинити з незрячими. Кажуть, робитимуть усе, аби тільки зберегти групу. Як вихід із ситуації бачать передачу центру на баланс області.

Юрій Іванов розповідає, що загалом Кіровоградський консультативний пункт Київ­ської міжобласної школи для сліпих і слабозрячих при УТОСі діє другий рік. Але за цей, здавалося б, короткий період, навчання там дало шанс на більш-менш повноцінне життя багатьом. Причому як молодим, так і людям похилого віку: найменшій учениці групи – дев’ятнадцять років, а найстаршому учню – 74!

– Усі відвідувачі є інвалідами по зору першої, другої та третьої груп. Головне – бажання цих людей вивчати брайлівську азбуку. Можливо, ви звертали увагу, що на упаковках ліків є маленькі крапочки – це і є брайлівська мова. Це важливо для незрячих! Особливо, якщо людина втратила зір у зрілому віці, – зауважує дефектопедагог.

Голова організації УТОС додає, що для сліпих людей вивчення брайлівської мови – порятунок. Вони зможуть читати книги, розширювати свій кругозір…

– Ви бачили наших «молодих» людей? От йому 70 років, втратив зір у зрілому віці. Він вивчиає систему Брайля. Йому це потрібно, бо хоче отримувати інформацію не лише по радіо, – наголошує Борис Батєхін. – Вивчення брайлівських шрифтів – це не лише нові знання, а й спілкування, обмін інформацією, ідеями, чого так часто не вистачає незрячим.

– Для наших людей вивчення брайлівської мови дуже важливе. Плюс вони в соціумі, спілкуванні. Опанували одну букву – це вже радість. Десять кроків – це для нас лише півкроку, – каже Юрій Іванов.

Завершивши навчання, учні отримують довідку на гербовому папері з печаткою школи.

– Є такі, що хочуть далі продовжувати навчання в інших спеціалізованих закладах, наприклад, щоб бути викладачем азбуки Брайля. Двоє наших випускників навчаються в університеті «Україна» на реабілітолога, ще двоє – у Харківському педуніверситеті на філолога, одна дівчина викладає зараз англійську мову, – розповідає Борис Батєхін.

І керівництво товариства сліпих, і представник міжобласної школи в один голос заявляють: із урахуванням нинішньої ситуації в країні такі заклади взагалі не можна чіпати.

– Не забувайте, що в нас – АТО, а звідти приходять молоді хлопці, які втратили зір. Їм же треба продовжувати жити... – акцентує Борис Батєхін.

Сьогодні в області на обліку 1223 незрячих, але, як кажуть в УТОСі, це лише п’ята частина всіх слабозрячих. Втім, кожному з них потрібна допомога фахівців.

– Коли людина залишається­ без зору і в неї забирають останній шанс жити повноцінно, це несправедливо, – підкреслює Юрій Іванов.