Кому відпустка, а кому - мовна практика та заробіток без вихідних

Тиждень тому «Кіровоградка» розповіла читачам про секрети привабливості туристичного бізнесу Туреччини. Тамтешнім готелям в умовах конкуренції не лише у межах країни, а й на світовому ринку, доводиться крутитися, аби привабити клієнтів. Можна сказати, що дуже й дуже допомагають у цьому аніматори. Чим винахідливіше вони ставляться до своєї роботи, чим краще розважають та піднімають подекуди лінивих відпочивальників на ноги, втягують у танці та конкурси, запрошують на екскурсії, тим більше вражень про відпустку у нас лишається. «Їдьте туди, там таааакі аніматори!» - на ці відгуки складно не попастися. І як же зраділи ми, журналісти з багатьох областей України, коли у прес-турі роззнайомилися з нашими аніматорами та гідами.

 

Оплески мюзиклу й розбитій тарілці
Серед представників цих професій у Туреччині, а ми були в Белеку в готелі «XANADU Resort» не просто багато, а дуже багато наших земляків. Це молодь, яка проходить практику від різних компаній-туроператорів та ті, хто професійно займається танцями і їде на схід, аби цим заробити. Талановиті перевтілення танцюристів у різноманітних шоу й досить високого рівня мюзиклах – з костюмами й декораціями – знаходять свою публіку.
Мешкають молоді артисти у свого роду гуртожитках, там же харчуються, досить часто допомагають персоналу на території готелів, бо вже тут – як свої. Хоча аніматори мають дотримуватися чітко визначених правил: їм заборонено залишатися на ніч у готелі, де працюють, спілкуватися з відпочиваючими. А раптом стосунки вийдуть за межі професійно-розважальних? Адже серед відпускників є досить заможні люди. Нам довелося чути й про те, як деяких з роботи «попросили». За порушення трудової дисципліни. Втім, якщо триматися в «рамках», сезонну роботу аніматора можна поєднувати з відпочинком. Повітря, море, відсутність транспорту…Усе сприяє тому, щоб радіти життю та відкладати гроші. Навряд чи це дуже великі суми, але робота аніматора непогано оплачується. Звісно, порівняно з тим, що можна заробити вдома. Інакше чого сюди забиватися?
Кожного вечора (у спеку танцювати нереально) аніматори проводять репетиції, з ними займається балетмейстер, за сценічне вбрання відповідає костюмер. Побачивши кілька мюзиклів, щиро аплодували нашим – вони тримали марку!
У готелях з багатьма зірочками діє так звана м’яка анімація – ніхто нікого не тягне за руку до танців, кожен сам вирішує, бути тільки глядачем чи й учасником конкурсів. Помітили ми ще й таку особливість: чим вище клас готелю, отже, там більше туристів з різних країн, тим менше ознак місцевої культури. Звісно, виконання світових хітів – це прекрасно. Але в Туреччині хотілося більше національної музики й танців. Вони настільки колоритні, що йшли на ура – правда, тільки один вечір, але ніхто не був проти. Тож ні українцям, ні туркам не варто соромитися своєї культурної спадщини.
Скажу відверто: наших дівчат турки досить часто беруть за дружин. Кілька молодих жінок-менеджерів нашого готелю зізналися: «Приїхали працювати на літо…Згодом вийшли заміж». Тепер вони вільно спілкуються не лише англійською та російською (а подекуди й українською), а ще й турецькою. Натрапляли ми на наших і серед офіціантів, спілкуючись за «міжнародною» вечерею. Студент з Луганська Дмитро у ресторані опинився несподівано, хоч мав проходити практику як гід. Проте не дуже жалкує: «Ви навіть не уявляєте, яка це мовна практика, адже в готелі стільки гостей! Доводиться швидко приймати замовлення, бути приязним, лавірувати по залу з повними тацями, не зачіпаючи ні колег, ні клієнтів».
До речі, ми не раз чули в залі ресторану чи барі…оплески. Услід битому посуду. Цілком щирі. Мабуть, турки переконані: тарілки й бокали б’ються на щастя, тож і проводжають їх у «останню путь» аплодисментами!

 

Гід має вміти… прийняти пологи
Коли ми розпитували про цікаві екскурсії, перейшли на англійську мову. Проте відповідь разом з посмішкою отримали українською. Виявилося, що наш гід відразу впізнала своїх земляків. Ірина Жученко - студентка факультету економіки та туризму Закарпатського держуніверситету, влітку працює з гостями турецьких готелів.
- Мене запросили на роботу в «Тез Тур» вже після першого курсу, - розповідає Ірина. - Допомогло моє знання англійської мови і, як потім з’ясувалося, комунікабельність, освіченість, відповідальність, вміння знаходити відповіді на складні питання. Тут дуже важливі навички і талант роботи з людьми. Суджу про це вже з позицій більш-менш досвідченого працівника, якого втретє запрошують під час гарячого сезону до Туреччини.
- Мабуть, коло ваших обов’язків досить широке?
- Я і мої колеги обслуговуємо гостей «Тез Туру», які по лінії цієї фірми приїжджають до Туреччини. Тільки з України їх налічується кілька сотень тисяч людей, а зі всього світу - кілька мільйонів. Під час чергування в готелі я приймаю заявки на участь в екскурсіях, потім супроводжую людей у турі, зустрічаю і проводжаю в аеропортах та автостанціях, вислуховую скарги та побажання щодо обслуговування в готелях. А це може бути що завгодно – зламався кондиціонер, комусь не подобається вид з вікна, треба розбудити на літак…Навіть у фешенебельному готелі, де сервіс продуманий до дрібниць і дуже індивідуальний, трапляються ситуації, які треба «розрулювати». Проте ніхто не скандалить, - дається взнаки вихованість відпочиваючих.
- А ми чули, що бувають у вас і НП…
- Трапляються і сюрпризи. Нещодавно одна вагітна жінка, тільки прилетівши в аеропорт, почала народжувати прямо в автобусі. Можете уявити, як ми нервували. Але зобов’язані діяти чітко і оперативно. Викликали швидку допомогу і встигли довезти жінку до лікарні. Правда, потім довелося відкачувати її молодого чоловіка, якого запросили бути присутнім при пологах. Це випробування він, на відміну від своєї дружини, не витримав…
У травні я супроводжувала групу любителів рибної ловлі. Вони піймали на гачок величезну черепаху каретта-каретта, яка занесена до «Червоної книги» і суворо охороняється державою. Спершу чоловіки намірялися зварити з неї черепаховий суп і нагодувати весь готель. Довго довелося умовляти рибалок, щоб вони випустили здобич назад у море. А то ж могли і до турецької в’язниці потрапити. До речі, під час іншої риболовлі туристи зловили двометрову акулу. Теж довелося повозитися, поки витягли її на борт судна.
Зустрічаються і наші брати-слов’яни, які не витримують випробування системою «все вра- ховано». Перебір із спиртними напоями часом викликає абсолютно неадекватну реакцію: якось один турист викинув з балкона свій телевізор, бо не зміг знайти там програму рідного Красноярського краю. Це все одиничні випадки, але і до них ми повинні бути готові. (Як же хочеться, щоб не лише німці та англійці, а й наші співвітчизники мали славу ввічливих туристів. Ось росіяни дотепер не позбулися заслуженого «авторитету» любителів добряче випити та волати до ночі на весь готель, порушуючи усі правила. - Авт).
- І як вам вдається не панікувати, не впадати у розпач?
- У турфірмі розроблена спеціальна система, яка дуже ретельно готує працівників до роботи з туристами. Ми проходимо тренінги, якими керують кращі психологи та фахівці з прийому та обслуговування гостей, відомі у світі туристичного бізнесу. Вивчаємо майже всі туристичні маршрути та екскурсії, що є в Туреччині, беремо в них участь. Я можу керувати плотом під час рафтингу, ловити велику і маленьку рибку в морі, керувати мотоциклом, баггі, джипом і квадрациклом на пересіченій місцевості, літати на параплані, надавати першу медичну допомогу ... Звичайно, мої навички не порівняти з професійними водіями, яхтсменами, лікарями, але елементарну підмогу туристам на екскурсіях і сафарі дати можемо цілком кваліфіковано.
- Багато ваших ровесників з України працюють у гарячий сезон в Туреччині?
- Точну цифру не знаю, але відомо, що тільки в одному Белеку працюють близько 60 молодих земляків. Думаю, що в турецькому туризмі їх кілька тисяч. Турки охоче укладають договори з українськими ВНЗ, запрошуючи нашу молодь для роботи в готелях і місцях відпочинку туристів. У анімаційних групах більшість складають наші співвітчизники. Студентам і випускникам українських вищих навчальних закладів це вигідно. Найголовніше, що ми набуваємо досвіду практичної роботи в туризмі, про що свідчать відповідні сертифікати. Приміром, я тут підтягнула свою англійську, вже трохи говорю турецькою мовою, завела друзів з різних куточків світу. Не варто забувати і про гроші: за українськими мірками маємо пристойну зарплату, можливості для кар’єрного зростання, ми забезпечені гуртожитком, службовий транспорт доставляє до роботи і назад. Ось вихідних днів у нас обмаль – один на місяць, адже ми маємо влаштовувати гостям відпочинок. Тож втомлюватися ніколи! Не відчуваю і відірваності від дому: майже кожен день розмовляю з батьками і друзями по скайпу. Що планую на майбутнє? Спочатку треба університет закінчити. Можливо, організую свій туристичний бізнес у рідному Берегово, або повернуся до Туреччини. Хто знає, де зустріну свою долю…

 

Приз глядацьких симпатій
У багатьох компаніях можна було «підгледіти» цікаві речі: в яких країнах і як прийнято піднімати тости, залицятися, говорити компліменти, на які теми спілкуватися. У таких готелях - вінегрет з етикету різних народів, і повчитися та подивуватися, повірте, є чому. Скажімо, компанія чоловіків з однієї фірми у Європі весь час про щось дискутувала стоячи. Хоча місць за столиками бару було вдосталь.
Особисто я була в захваті від пар європейців від п’ятдесяти і до сімдесяти років. Здавалося, вони привезли із собою пів гардероба, бо вже так наряджалися на танці. А кружляли як вправно під швидкі та повільні мелодії! Хто краще, хто гірше, але вміли танцювати всі, а це з десяток пар. Не знаю, чи наші б чоловіки так запросто вальсували? Та й чи дами б не підкачали…
Деяким подружжям за танець хотілося віддати приз глядацьких симпатій. Елегантно одягнені, вони обнімалися, посміхалися й поводилися так, ніби в них – медовий місяць. Скажете, що раз у бюджет родини легко вписується така відпустка (хоча Туреччина – досить демократична щодо цін), то в чоловіка й дружини немає причин для сварок? Навряд чи тільки гроші цементують шлюб, - дозволю заперечити…
Ми бачили, як такі подружжя не лише разом засмагають, а й читають, грають в теніс чи стріляють з лука. Як от Хелен та Рой Флетчери, колишні англійські полісмени, а зараз пенсіонери. Правда, так їх назвати язик не повертається – підтягнуті, моложаві. Ця пара, як і багато інших, трималася за руки. Можливо, спільна відпустка (без стояння жінки біля каструль) допомагає подружжю подивитися один на одного іншими очима? Можна наряджатися, фліртувати, нікуди не поспішати, поговорити про те, чим ніколи ділитися в клопотах буднів. Інакше звідки щасливі обличчя? Не знаю, що з цього приводу сказали б фахівці, але ми за ці сім’ї раділи.
Може, й ви спробуєте? Відпочити в компанії друзів, якщо ще не зустріли свою долю, або разом зі своєю половинкою. Морське узбережжя – чудове місце і для медового місяця чи хоча б тижня, і для «другого дихання» тривалого шлюбу. Рецепт вже перевірили на собі дуже багато людей. І знову повертаються на Середземне море.