Я вже був у ямі. Думав, що не підведуся. Якби не волонтер…

На межі життя і смерті кілька років тому був Олег Люнас, житель села Родниківка Олександрівського району. Онкологічна хвороба, затяжне лікування, операції, променева та хімічна терапії витягували всі соки з підлітка. Та три роки тому Олег зумів подолати рак. У фактичне зцілення хлопця мало хто вірить, але це правда. Як йому це вдалося – у розповіді «КП». Газета продовжує цикл історій про сильних духом людей.

У чотири роки виявили пухлину
Двадцятирічний Олег хворіти почав ще з дитинства. У три роки йому зробили операцію на гландах, після чого медики запідозрили щось не те і відправили на додаткове обстеження.

– Гланди так набрякли, що я дихати не міг. Довелося їх вирізати. Мені тоді три роки було, – пригадує Олег. – Після цього мене відправили на МРТ. Просвітили голову. Так знай­шли пухлину.

Коли мама повела хлопця на подальше обстеження, як рекомендували лікарі, результати не втішили. Доводилося проходити лікування у неврології, і так кілька разів на рік.

– Пухлина у мене з чотирьох років. Я проходив лікування – вливання, уколи. Мама у лікаря просила направлення на Київ, але він тоді сказав, що в мене все добре, – розповідає Олег.

Пухлина перетворилася на злоякісну
Вилікувати утворення не вдавалося. За кілька років із доброякісної пухлина перетворилася на злоякісну. У тринадцять Олегу діагностували «анапластичну олігодендроастроцітому» – це злоякісна пухлина головного мозку. Лікування стало активнішим і виснажливішим. Пухлина збільшувалася. Необхідна була операція: Олега направили в Київський інститут нейрохірургії імені Ромоданова.

– Коли мене сюди відвезли, лікарі сказали, якби пізніше, то вже помер би, – згадує співрозмовник «КП».

Після операції були терапії, знову ретельні обстеження. А потім великий удар – від лейкозу померла мама. В Олега опустилися руки, життя зробилося сірим. Його рятувала тітка Галя, рідна сестра мами, яка і взяла хлопця під опіку.

Коли Олега везли на чергове обстеження, результати не порадували, потрібна була повторна операція, бо виросла нова пухлина. І знову дорога до столиці, інститут нейрохірургії, операційний стіл…

Боротьба за життя
Після операції Олега доставили в гематологічне відділення обласної дитячої лікарні.

– Тоді я пройшов дві променеві терапії. Після них – шість блоків хімії, – говорить хлопець. – Пухлину не могли до кінця видалити, бо вона була дуже глибоко. А не дай Бог, щось зачеплять, будуть наслідки, пам’ять зовсім можу втратити.

У цей період хлопцю було непросто – у тітки Галі, яка ним опікувалася, стався рецидив, вона теж була онкохворою. Олег тим часом сам проходив терапію.

Повернутися до життя йому було важко. Цей період боротьби і реабілітації зараз хлопець характеризує коротко.

– Я вже був у ямі. Думав, що не підведуся, – важко ділиться Олег. – Якби не волонтер Наталя... Вона мені допомогла повернутися до життя.

Детальніше про боротьбу за життя Олега розповідає волонтер організації «Жити завтра», добрий друг «КП» Наталя Селецька. Саме ця жінка стала рятівною соломинкою, за яку хлопець тримається і нині.

– Коли ми познайомилися, Олегові було шістнадцять. Мені подзвонила Ольга Олександрівна, зав­відділенням, і сказала, що у них є дитина, якій потрібні ліки. Ціна п’яти капсул тоді становила 7800 гривень. Я почала звертатися до всіх небайдужих людей, адже потрібно було рятувати Олега, – пригадує Наталя і дякує усім, хто тоді відгукнувся й дав хлопцю шанс на життя.

– Олег пізніше пройшов променеву терапію. Переніс її дуже важко. Була страшна слабкість. Він по коридору не міг ходити, його аж заносило, – розповідає волонтер.

Далі довелося достукатися до серця Олега, щоб він зрозумів, що потрібно боротися за життя і ніколи не здаватися. Власне, це і робила жінка. Вона щодня переконувала Олега, що треба жити. І нарешті домоглася свого. Ретельне лікування, зміна світогляду і... злоякісна пухлина відступила.

– Була у мене густа пухлина. Коли робили мені операцію вдруге, вона стала рідкою. Після другої операції у мене правий бік потягнуло. Ногу я розробив потроху, а руку ще ні, навіть не можу нею нормально рухати, – ділиться хлопець.

Дві версії розвитку пухлини
Олег каже, що є кілька версій, як виникла його хвороба. Перша – пов’язана з численними травмами, які в нього були у дитинстві.

– Один хлопчик мене сильно побив. Навіть бив головою об бетон. А ще пізніше я двічі випадав із машини, – пригадує він.

Хлопець також схиляється до думки, що злоякісна пухлина могла з’явитися через те, що йому з голови не повністю витяг­ли кліща.

– Є ще така версія: у дитинстві мені в голову увіп’явся кліщ, його нібито не повністю витягли. Кажуть, що самого кліща відірвали, а голова наче там і залишилася. Через це і пішла пухлина, – припускає Олег, хоча насправді ніхто не може достеменно назвати причину розвитку хвороби.

Одна пенсія йде на ліки
Олег знає, що зараз потрібно постійно проходити курс лікування, аби хвороба не повернулася.­ Переконаний, гірше – позаду, попереду лише підтримка організму.

– Двічі на рік я їжджу у київський інститут на перевірку і щоразу мені призначають різне лікування. Там мене обстежують – роблять МРТ, перевіряють пухлину. Двічі проходжу обстеження в олександрівській лікарні та кіровоградській онколікарні. Таб­летки мені виписали на все життя. Я думав, якщо мені виповниться 18 років, лікування припиниться, але ні. Тричі на день приймаю ліки, – розповідає хлопець.

Та якщо раніше держава забезпечувала Олега безкоштовними препаратами, то останні півроку хлопець купує таблетки сам, на що витрачає чималеньку суму грошей.

– Я раніше ліки отримував безкоштовно. А півроку купую вже сам. Одні таблетки чотириста гривень, інші триста, загалом сімсот гривень виходить. Так одна пенсія йде лише на ліки, – ділиться Олег.

Наталя додає, що деякі люди відгукувались і теж надавали фінансову допомогу для придбання необхідних препаратів хлопцю, але так буває не завжди.

– Зараз він постійно п’є ліки проти судом. Раніше ці таблетки йому виділяла держава безкоштовно. Зараз їх купує. Останній раз я йому купувала їх на два-три місяці, – говорить волонтер.

Я всіх імен не знаю, але Бог знає кожного
З вісімнадцяти років Олег проживає сам у будинку неподалік від тітки Галі. Вона постійно підтримує хлопця. У нього є два старших брати. Наталя додає, що діти тітки Галі дуже допомагають своєму родичу. Вони надзвичайно дружні, у складних ситуаціях підставляють один одному плече.

– Коли я до них приїжджаю, потрапляю ніби в рай. Вони настільки справжні і дружні. Це просто неймовірно, – радіє волонтер.

У вільний час Олег любить грати у футбол, ходити на риболовлю. Ще він тримає господарство і в нього є город, де вирощує овочі. За те, що він живе, хлопець безмежно вдячний волонтерам Наталі і Михайлу. Каже, якби вони не з’явилися у житті, його уже могло б і не бути.

– Кожного разу, коли ми бачимося, він постійно з вдячністю говорить про людей, які йому допомогли. Олег мені каже так: «Я всіх імен не знаю, але Бог знає кожного». Дякувати Всевишньому, його життя налагоджується. Зараз я думаю над тим, щоб Олега знову обстежити, – ділиться планами волонтер Наталя.