У Долинській з’явився свій Хатіко

Собака ледь не щодня сидить на місці, де побили її хазяїна, і ходить до нього на кладовище

Багато хто з нас бачив знятий за реальною історією фільм про собаку на ім’я Хатіко. Пес щодня проводжав і зустрічав свого господаря на вокзалі. Але чоловік несподівано помер. Хаті ніяк не міг із цим змиритися, тож продовжував протягом дев’яти років і до останнього подиху чекати на вокзалі свого хазяїна. За таку вірність Хатіко встановили пам’ятник. Це сталося в Японії. Утім схожа історія трапилася і в Долинській. Пес на ім’я Міша ледь не щодня приходить туди, де вбили його господаря.

Сусідка, яка підгодовує Мішу, спочатку намагалася розшукати людей, які могли б прихистити тварину. Однак потім, каже, зрозуміла: пес ні до кого не піде у руки. Він вірний своєму господареві, навіть після його смерті.

Жорстоке побиття пенсіонера, який фактично відразу помер від отриманих травм, шокувало мешканців Долинської. Рано вранці п’яний молодий чоловік, повертаючись із клубу, побив хазяїна Міші за те, що той заступився за свого собаку, коли злочинець лупцював тварину ногами. Усього наніс п’ятнадцять ударів у голову і переламав ребра.

– Сусіда побили біля малосімейки. Звідти він дійшов до таверни і впав на дорозі. Собака почала скавучати біля нього. На галас прийшли двірники. Тоді чоловік ще дихав. Його забрала «швидка». За машиною до лікарні біг і пес. Там чекав на господаря, але не дочекався… Як нам потім розповіли, Борис Володимирович прожив у лікарні лише десять хвилин, – розповідає сусідка вбитого Зінаїда Дмитрівна.

– Борис Володимирович був хорошою людиною, з усіма сусідами у гарних стосунках. Він був самот­нім – із жінкою давно розійшовся, а донька живе в Італії. Напередодні він отримав свою першу пенсію – йому тільки виповнилося шістдесят, – згадує Зінаїда Дмитрівна.

Каже, завжди бачила сусіда у супроводі маленького песика Міші. Разом зі своїм господарем він прожив близько 15 років. Полишати хазяїна собака не хоче навіть після його смерті. Пес був на кладовищі під час поховання, а тепер увесь час туди навідується.

– Кладовище знаходиться за два кілометри від нашого мікрорайону. Люди бачать, як він бігає туди. Ось я нещодавно їхала в автобусі, дивлюся, перебігає дорогу, знову прямує до хазяїна. Бачать його всі і на тому місці, де помирав хазяїн. Посидить на розі біля таверни довгенько і біжить далі, – розповідає жінка.

Говорить, усі, хто знає історію про вбивство, дивуються собачій вір­ності. Каже, ніхто не міг подумати, що безпородний пес настільки розумний.

– Зараз ми усі підгодовуємо Мішу. Хто кісточку, хто ніжку, а хто шматок м’яса дасть собаці. Бачимо його у дворі через день. Я його пускаю до себе. Спочатку думала над тим, щоб знайти Міші нового господаря, та потім стало зрозуміло – ні до кого собака не піде. Принаймні у Долинській. Утіче. Він собі своє знає, – говорить сусідка. – Якось приїхала родичка померлого сусіда. Одягла ошийник на Мішу, вивела його з моєї квартири на вулицю. Не пройшло і кілька хвилин, як пес лапами стягнув той ошийник і побіг. А це заходив до мене якось, я годую його і питаю: «Що, Міша, немає хазяїна?», а в нього сльози котяться…