Боєць розшукав дітей, щоб подякувати їм за листи на фронт

Учасник АТО з Олександрії, який із липня є добровольцем полку «Дніпро-1» Олексій (позивний «Роджер»), щойно приїхавши додому у відпустку, одразу вирішив навідати вихованців школи-інтернату в Пантаївці, аби подякувати малим за листи, які ті йому писали на передову. Каже, дитячі листи на фронті неабияк піднімають бойовий дух і служать воякам захисними амулетами.

–Коли стояли під Маріуполем, перед Новим роком до нас приїхали волонтери з Дніпропетровська, – розповідає «КП» Олексій. – Привезли одяг, продукти харчування, а також дитячі листи. Яке ж було моє здивування, коли два листи, що потрапили мені в руки, виявилися з Олександрійської школи-інтернату. Потім з'ясувалося, що з Пантаївки прийшло не два, а близько п'ятнадцяти листів. Я попросив однополчан їх усі віддати мені.

Ідея віддячити дітям з’явилася у хлопця ще на фронті. Тому щойно повернувся додому, купив кілька коробок печива і попрямував до малих.

– Мені було дуже приємно, коли дізнався, що листи прийшли з моєї домівки, – згадує Олексій. – Мені захотілося подякувати цим дітям за старання, щоб вони з тими ж силами продовжували писати листи, щоб знали, що вони доходять і сили недарма витрачені. Коли важкі моменти, коли приходиш після зміни або чергування і читаєш ці листи – одразу піднімається бойовий дух. Їхні теплі слова зігрівають душу в зимові холодні ночі. Зав­жди приємно знати, що хтось тебе вдома чекає живим і здоровим. Як кажуть, добрі слова ніколи не бувають зайвими. Дитячі малюнки ми розвішуємо там, де ночуємо і відпочиваємо. Багато хлопців носять ці малюнки з собою в бронежилетах або «розгрузках». Деякі читають листи,  навіть сидячи в окопах.

Олексій говорить, що людям дуже важливо знати, що та продукція, в яку вони вклали душу, дійшла за призначенням. Тому солдати телефонують і дякують.

– Часто нам передавали волонтерами консервацію, – пригадує боєць. – Якось прислали нам бабусі з Черкаської області томатний сік. На ньому було написано: «Шалені бабки з Черкаської області бажають вам міцного здоров’я. Пийте томатний сік». Прикріпили і номер телефону. Ми їм зателефонували і там бабусі від щастя ледве зі стільців не попадали. Саме в таких зв’язках на відстані і проявляється взаємопідтримка, завдяки цьому ми виживаємо.

Директор школи Тетяна Сорокун розповідає, що вихованці закладу зустрічали бійця ще в холі. До цього моменту готувалися, як могли – прикрасили коридор кульками, намалювали плакати. Окрім того, підготували і привітальний концерт – з піснями, танцями і віршами. Опісля – вручили грамоту від школи-інтернату та засипали бійця запитаннями.

– Раніше я писав хлопцям листа, – розповідає дев’ятикласник Максим. – Було дуже приємно побачити бійця, який читав мого листа на фронті. Але я зніяковів, коли подивився йому в очі, бо не міг ніяк йому допомогти. Все, що я міг зробити – це потиснути руку і поплескати по плечу. Це і зробив. Тепер я точно знаю, що коли виросту, буду захищати свою державу у війську.

Після зустрічі діти підбігли фотографуватися з бійцем. Той навіть жартував, що фото з мавпочкою коштує десять гривень. Проте один із підлітків запам’ятався Олексієві найбільше.

– Коли ми снідали в шкільній їдальні, один старшокласник зняв із руки годинник і сказав: «Я тобі дарую цей годинник, будь ласка, передай його комусь, у кого немає годинника. Я дуже хочу, щоб він був у когось із вояків на руці. Відчуваю, що так треба зробити». Я пообіцяв, що виконаю прохання, – пригадав Олексій.

Діти кажуть, що для них ці зустрічі дуже важливі. Їм приємно знати, що написані ними листи бійці носять у кишенях, а їхні амулети чіпляють на рюкзаки, форму, автомати і навіть військову техніку.

– Всього у нас таких зустрічей було чотири. Із розповідей військовослужбовців мене найбільше вразило те, наскільки їм потрібна наша підтримка. Солдати захоплюються нашими листами, їх цитують. Хлопець, який до нас приїжджав, навіть запам’ятав імена і прізвища дітей, які писали ці листи. Особисто я захоплююся відвагою цих людей. Ми гордимося, що у нас є такі герої, – ділиться дев’ятикласниця Валерія.

Висловлюють захоплення і вчителі школи-інтернату. Кажуть, на таких зустрічах діти дорослішають і виховуються краще, ніж на банальних характеристиках героїв художніх творів.

– Для мене, як для вчителя, дуже важливо, щоб діти брали участь у такому живому діалозі. Про війну ми розповідали дітям тільки через книги і кіно. А тепер ми бачимо очі дітей, які, повірте, не обманюють. Вони глибоко переймаються розповідями вояків і стають дорослішими, – говорить учитель української мови та літератури Наталя Савичева.

Вже наступного тижня Олексій знову відправиться в АТО. Хлопець привезе з рідної землі український прапор із підписами дітей, янголи-амулети з бісеру та нову партію листів підтримки.

– Коли наступного разу буду вдома в Олександрії – обов’язково зайду до цих діточок, – обіцяє Олексій. – Ці зустрічі дуже позитивно впливають як на вояків, так і на дітей. Я отримав дуже багато позитивних емоцій, а діти переконались, що їхній мир і майбутнє в надійних руках.