Хлопчику з четвертою стадією раку медики не давали шансів на життя. Але наперекір усім він вижив і став успішним гонщиком

Дві клінічні смерті, двадцять чотири блоки хіміотерапії та видалення нирки – це все пережив 12-річний підліток із Олександрії Данило Крисько. Лікарі не давали йому шансів на життя, відмовлялися лікувати, його медкартку вже давно відправили в архів, бо думали, що хлопчика немає на цьому світі. Та на подив усім Данилко не просто вижив, а й став професійно займатися автоспортом.

Данило в дитинстві займався мотоспортом. У три з половиною роки в нього вже були серйозні і наполегливі тренування, а майже в п’ять років він поїхав на перші свої змагання.

– Це був зональний кубок України в Теплодарі. Але його не хотіли допускати до участі в змаганнях. За правилами мотоциклетного спорту, спортсмен має право брати участь у змаганнях тільки з п’яти років, – розповідає про сина Володимир. – Але нам таки вдалося переконати головну судейську колегію. Даню тоді допустили до участі в гонці.

У своїх перших змаганнях ще зовсім малий олександрієць зайняв третє місце, ставши бронзовим призером. Після такого успіху хлопчик став членом професійної команди «МК» Олександрія». У її складі 2007 року Данилко стає переможцем «Молодіжної першості України» у командному заліку і посідає п’яте місце в особистому заліку чемпіонату Україні з мотокросу серед юнаків.

– Останні змагання Данила були 26 жовтня 2007 року, це був «Міжнародний Кубок пам’яті Сергія Прокопенка». Туди з’їхалися спортсмени Білорусії, Росії, Молдови. Там син виборов третє місце, пропустивши попереду досить відомих на теперішній час Олександ­ра Оніпченка та Дмитра Чернова. І це не зважаючи на те, що Дані було лише 5 років, а хлопцям – 9 і 7 років, – пишається батько.

Багатьох відомих людей українського мотоспорту дивував такий вдалий старт спортивної кар’єри хлопчика. Данилкові навіть прогнозували велике майбутнє. Але раптом усі мрії обірвала хвороба… Медики діагностували в малого рак третьої стадії – нейробластому правої нирки з метастазами в легені.

– Ми просто відмовлялися у це вірити. Не погодилися на хіміотерапію. За порадою «добрих» людей вдалися до народних методів лікування. Але через два місяці синові стало зовсім зле. Це був грудень 2007 року. Ми тоді приїхали у клініку, але нам відмовили у госпіталізації і лікуванні, мотивуючи тим, що в нього нема жодного шансу на одужання. Я запитав, чи можна нам приїхати після новорічних свят, але нам відповіли, що Даня навряд чи доживе..., – пригадує Володимир.

Однак у сім’ї Крисько здаватися ніхто не збирався. Батьки маленького спортсмена почали шукати всі можливі варіанти для порятунку сина і врешті знайшли медзаклад, куди взяли Данилка на лікування.

– Попередньо нам призначили чотири блоки хіміотерапії. Однак ми втратили час, бігаючи по бабках і знахарях. Тож синові довелося пережити цілих шість блоків високодозної хімії, – каже батько і додає, що після цього Даня потрапив до Інституту раку в Києві, де йому мали зробити операцію.

– Під час операції сталося найгірше. Це було 13 лютого 2008 року. Тоді медики вкотре розвели руками. У сина пухлина приросла до аорти, тож коли її відділяли, почалася сильна кровотеча, яку не могли зупинити. У сина зупинилося серце. Лікарі сказали: «На жаль…». Даня втратив більше літра крові, а це було досить критично для його організму, – із болем розповідає Володимир.

П’ять діб хлопчик пролежав у реанімації і, дякуючи Богу, повернувся до життя. Далі ще два роки посиленої боротьби за життя сина. Безсонні ночі, хвилювання, страждання, безкінечні аналізи, процедури…

Але на сім’ю чекав ще один удар – у Данилка медики діагностували четверту стадію раку. Попереду було ще 18 блоків хіміотерапії і друга клінічна смерть. Але малий вижив.

Коли хлопчику стало трохи краще, він несподівано для всіх попросив батька купити йому мопед.

– Син сказав: «Купіть мені мопед, я хочу на ньому просто їздити. Для себе, не спортом займатися», – пригадує Володимир.

Відмовити сину батьки не змогли. Тож почали шукати підходящу модель. Даня був щасливий, йому ставало краще і він повернувся у спорт. Можливо, хлопчик знову почав би досягати успіхів в улюбленій справі, але стався непередбачуваний випадок, який змусив малого назавжди забути про мрію.

Тоді 18 вересня 2011 року батько Данилка саме проводив у Кіровограді змагання з мотокросу. Під час них сталося непоправне – загинув мотокросмен Валерій Доценко, друг сина.

– Валера для Дані був хорошим другом, прикладом, наставником в мотоспорті, морально хлопчик не зумів побороти трагічну смерть. Він вирішив піти зі спорту. Мопед ми продали, – розповідає Володимир.

Тоді маленький спор­т­смен переключився на інше, адже відчуття болю і втрата друга були для нього дуже важкими.

– Спортивна перерва тривала два роки. Даня зай­мався велосипедом, авіамоделізмом. А потім ми випадково потрапили на чемпіонат України з автокросу, що проходив у Харкові. Тоді ми саме їхали з Росії, де на чемпіонаті Європи, підтримували нашу збірну. І тут Даня побачив, що є дитячі баггі (на фото), подивився на їхні заїзди і каже: «Тато, купи мені машину, я буду їздити краще, ніж вони», – згадує чоловік.

Після повернення додому, наполегливість Данилка зросла. Володимир почав підшуковувати необхідний баггі для сина. Шукали найкращий автомобіль. Так малий почав нові тренування.

– Ми поїхали на першу гонку. Це був Кубок України в Феодосії. Там він приїхав четвертим у класі «юнаки-дорослі». Друга гонка Дані – це чемпіонат України в Одесі і одразу третє місце. Далі чемпіонат Молдови, де син зайняв друге місце. І після того ми зрозуміли, що повернулися в стихію технічного спорту, – розповідає Володимир, додаючи, що нещодавно його син зробив справжній прорив, адже став срібним призером чемпіонату України з автомобільного кросу 2014 року і йому присвоїли розряд кандидата у майстри спорту.

Підкоривши чимало вершин, Даня нині готується штурмувати нову.

– У наступному році ми почнемо тренування на дорослій машині, щоб потім брати участь у чемпіонаті Європи. За віком він уже може і в наступному році брати участь, але краще рік потренуватись, аби потім боротися хоча б за п’ятірку, – ділиться планами батько хлопчика.

Та попри значні досягнення у спорті Даня мріє не тільки про успішну кар’єру автокросмена, а й про те, що стане лікарем – дитячим онкологом, аби мати змогу лікувати діток і допомагати їм боротися з раком…

Подолавши разом із сином чимало смертельних випробувань, Володимир каже, не заборонятиме йому займатися спортом. Навіть попри четверту стадію раку.

– Це вибір сина. Я не маю морального права забороняти йому досягати своєї мрії. Тим паче, що позитивні емоції від змагань надихають Даню на подальшу боротьбу за життя, – зізнається батько, а тому лише підтримуватиме малого і щоразу перед змаганнями разом із дружиною писатиме розписки й завірятиме їх нотаріально, аби тільки лікарі відпускали на гонки.