Очевидно, на нас, інвалідів, кіровоградським очільникам просто начхати!
Минуло два місяці, як у Кіровограді перестали ходити великі автобуси. 1 жовтня автобусний парк-13527 припинив свою роботу, а зараз взагалі перебуває у процесі ліквідації. Перспективи відновлення в обласному центрі роботи габаритного транспорту на сьогодні нульові. А поки міська влада годує кіровоградців обіцянками про закупівлю б/у тролейбусів, інваліди, про яких чиновники воліють не згадувати, вимушені покладатися лише на власні сили.Не знайшовши спільної мови з автобусним парком, влада Кіровограда обмежила і так обмежені можливості людей із особливими потребами. Відтепер, аби дістатися до лікарні, інваліди витрачають останні кошти на таксі. Про поїздки до бібліотеки, в театр чи парк вони можуть тільки мріяти.
Ірина Тищенко: Через відсутність автобусів моя донька більше не відвідує реабілітаційний центр–Я – мама чотирирічної Ангеліни. Вона не ходить, не розмовляє. Діагноз моєї доньки – аномалія головного мозку. Досі ми відвідували реабілітаційний центр біля 13ї школи. Нині ж, після того, як прибрали автобуси, вимушені сидіти вдома. Адже до центру ми могли дістатися тільки на 150му автобусі. Ще є тролейбус №10, але візок занести в нього я не в змозі – там дуже високі сходи. Тому через відсутність необхідного для нас транспорту ми зараз не відвідуємо реабілітаційний центр. Більше того, тепер я з дитиною не можу виїхати на ринок чи навіть просто на прогулянку містом.
Оксана Мороз: Тепер візити у бібліотеку Чижевського чи театр у нас відміняються–До школи 11річну доньку Надю тато відвозить на машині, слава Богу, що є така можливість. Але серед дня ми його відривати від роботи не можемо. Тому, зважаючи на відсутність автобусів, такі маленькі радощі, як візити у ту ж бібліотеку Чижевського чи театр, у нас скасовуються. Влітку я можу взяти Надійчиного візка і пішки відвезти її, а зараз, узимку, це дуже складно, треба закутувати її, холодно ж уже, без автобусів не обійтися.
Наталія Чущенко: Через те, що посадовці не знайшли спільної мови з автобусним парком, повинні потерпати інваліди?–Коли автобуси №150 з’явилися у Кіровограді, ми, інваліди, були неймовірно щасливі. Адже транспорт, пристосований для нас, до того часу бачили лише на картинках чи у мегаполісах. Тоді раділи, що нарешті місто зробило щось хороше для людей із особливими потребами. Тепер же автобусів не стало. Без пояснень, без якоїсь альтернативи влада позбавила нас можливості виїхати в місто. Те, що вона робить, жодним чином не можна виправдати. Посадовці не знайшли спільної мови з автобусним парком, а повинні потерпати інваліди! Пересуватися без великого, пристосованого до візків транспорту дуже проблемно, швидше неможливо. Для мам із особливими дітками це взагалі стало катастрофою. Очевидно, на нас, інвалідів, кіровоградським очільникам просто начхати.
Марина Малухіна: Відсутність автобусів обходиться нам у 60 гривень на день–Автобуси скасували, тепер мій семирічний син сидить удома – всього позбавлений. Про поїздку в парк можна тільки мріяти, ми навіть у поліклініку не можемо вибратися. Маршрутками користуватися неможливо: ти і дитину не можеш нормально десь всадити, і візка прилаштувати, щоб нікому не заважав.
В автобус можна було зайти, кондуктор ще й допомагав... Тепер єдиний спосіб дістатися кудись із Костиком – таксі. Грошей і так не вистачає на лікування дитини, ще й доводиться на проїзд витрачатися. Ось їздимо в «Добруджу» – 30 гривень туди і стільки ж назад. Відсутність автобусів обходиться нам у 60 гривень у день на таксі. Кому за це дякувати?
Зінаїда Смалько: Онук тепер нічого не бачить, крім чотирьох стін квартири–Через те, що в Кіровограді не курсують автобуси, мій онук – 12річний Андрійко, який не ходить через ДЦП, – тепер нічого не бачить, крім чотирьох стін квартири. Користуватися маршрутом 1ц ми не можемо, оскільки я не в силі підняти в салон спочатку дитину, потім візок... В автобусах було дуже зручно – там низькі пороги і можна було без проблем заходити і їхати, куди треба. А тепер їх скасували, без пояснень. Більш менш можна їздити в тролейбусі з низьким порогом, але ж він дужедуже рідко ходить. Поки дочекаємося його з Андрійком на зупинці – задубнемо. У результаті – ми менше стали виходити в місто. Автобусів нема – пересуватися ніяк.
Аналогічних прикладів цим історіям людей із особливими потребами – сотні. Їхнє життя нелегке і без транспортних проблем, які регулярно створює кіровоградська влада. Інваліди та їхні рідні звертаються до міських посадовців: відновіть у Кіровограді автобусний рух! Його відсутність створює незручності тисячам городян, а інвалідам – не дає можливості нормально жити.
