Гастролі черкаського театру: невмирущі «Зайці» та ностальгійні «Фараони»

, Валентина ЛЕВОЧКО, спеціально для «КП», фото з сайту Черкаського українського драматичного театру імені Шевченка

faraon

Дводенні гастролі черкащан у Кіровограді познайомили публіку з найсучаснішим життям обласного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка, театру наших сусідів, з яким нас багато що ріднить. Навіть нинішній директор театру імені Кропивницького Володимир Єфімов свого часу керував черкащанами. Важливо те, що театр із Черкас неодноразово показував свої вистави в нашому місті.

 

Різні то були вистави за змістом та духовним наповненням. На одному кінці стояла «Поминальна молитва» Григорія Горіна у постановці тодішнього головного режисера театру Аліма Ситника (покійний Алім Іванович розпочинав свій творчий шлях у театрі імені Кропивницького) до «Одруження» одіозного Андрія Жолдака, якого чомусь вважають талановитим нащадком корифеїв. Сам він себе називає Тобілевичем Четвертим.
Цього разу публіці запропонували три вистави. Малеча могла подивитися казочку «Король Дроздобород». А ось на дорослого глядача були розраховані дві комедії. «Фараони» Олексія Коломійця свого часу вчинили фурор, їх поставили всі(!) театри Радянського Союзу і країн соціалістичного табору. Ця комедія представлена Черкаським театром у новій версії постановки під назвою «Хто у домі господар». Але про цю виставу трохи згодом. Зустріч із кіровоградською публікою театр почав виставою за п’єсою Михайла Старицького «За двома зайцями». Завидна доля у цієї п’єси класика української драматургії! Мабуть, в Україні немає жодного професійного театру, де б вона не отримувала життя і раз, і двічі (вже не кажу про театри аматорські – там ця непрезентабельна комедія має постійну прописку!). І це при тому, що є класична кіноверсія, а Проня Прокопівна і Свирид Петрович Голохвастов з обличчями Маргарити Кринициної і Олега Борисова навіки застигли в граніті. Кіровоградський театр також неодноразово звертався до цієї п’єси. Особисто бачила кілька кіровоградських версій. Зрозуміло, найглибше враження справила постановка Валерія Дейнекіна спочатку в «Резонансі», а потім і на професійній сцені.
Прем’єра показаної кіровоградцям черкаської вистави відбулася ще в березні 1985 року. За понад чверть віку не одна Проня Прокопівна змінила весільну сукню і не один Свирид Петрович бігав між нареченими. А історія героїв нашої комедії залишається повчальною, актуальною і не втрачає інтересу у публіки. А якщо на хвильку уявити, що нині сама Україна в особі наших правителів ганяється за двома зайцями (для вступу у міжнародні організації), то що вам казати про актуальність! Жарт, звісно, та не такий вже щоб…
Давайте серйозно. Над виставою «За двома зайцями» працювала творча група на чолі з режисером Володимиром Шителем. Не скажу, що режисерський почерк вражає якоюсь оригінальністю. Мізансцени чіткі, виважені, є антураж дореволюційного Києва, зоровий образ (сценографія заслуженого художника України Надії Нікіфорової) дарує відчуття магії Подолу. У виставі зайняті переважно титуловані артисти. Принаймні, виконавці центральних ролей всі заслужені, починаючи з київського обивателя Прохора Свиридовича (заслужений артист України Віктор Коломієць), батька сердешної Проні. Його дружина Явдокія Пилипівна, її сестра голосиста Секлета Лимариха, служниця Химка і ще кілька виконавців мають звання заслужених. Артисти чесно виконують свою роботу, хоч вистава, зрозуміло, за довгий час існування просто зобов’язана «обрости» штампами. Судячи з того, що переповнений зал театру реагував на дійство, як того й очікувало: де треба сміявся, часом і сумував, вистава не залишала байдужими шанувальників класичних комедій. Але при всьому тому треба зазначити, черкаські «Зайці» ейфорії не викликали. Скажімо, знамените Проніне «ваша папіроска шкварчить» відповідної реакції не спровокували. Ви скажете, та вона вже третє століття шкварчить, якої вам особливої реакції треба? Але ж хочеться хоча б посміхнутися.
І ще виставі черкащан завадила невідповідність авторським задумкам Старицького. Не говорю, що Проня Прокопівна повинна бути потворою, адже усі натякають на її непривабливість (це м’яко сказано!), тож навіщо недооцінювати можливості театрального гриму? Вибачте, але ця Проня Прокопівна (заслужена артистка України Любов Скобель) навіть дуже приваблива мамзель! А що ж Свирид Петрович Голохвастов у виконанні заслуженого артиста України Сергія Боброва? Артист старанно зображає суб’єкта, типового для всіх часів. Ганяється за кожною спідницею, а ціль має одну – вигідне одруження. Артист пластичний, легко рухається, зайве не шаржує, що типово для виконавців ролі Свирида Петровича. І на тому спасибі.
Загалом кіровоградський народ сприйняв гастролерів щиро. Моя подруга все дивувалася: «Чому саме на черкащан народ валом валить? Ні Біла Церква, ні Житомир, ні Миколаїв, ні навіть Орел такого аншлагу не мали!». Так, це правда. Але не знаю, чому це так. Може справа у самих п’єсах. Скільки б даремно не ганялися за зайцями, а людям не набридне!
А тепер – про «Фараонів». Перша п’єса драматурга Коломійця вистрілила так, що будь-будь! Ви знаєте, що першим життя цій веселій історійці, що трапилася в одному з колгоспів десь наприкінці 50-х років минулого століття, подарував Іван Казнадій? Трапилося це під час його стажування у столичному театрі імені Франка. Молодий режисер зазнав слави, задіявши у виставі весь квіт франківських талантів. Десь у 90-х роках минулого століття в останній період свого керівництва театром імені Кропивницького Іван Васильович вирішив повернути життя «старим, добрим «Фараонам», написавши нову версію п’єси Олекси Коломійця. Поставивши своє прізвище поряд із прізвищем драматурга, режисер до нестями «осучаснив» історію про те, як статечні дядечки в українському селі заздрили єгипетським фараонам. Чесно кажучи, смислу того осучаснення не пригадаю, але добре пам’ятаю, що моя критика дуже образила Івана Васильовича. Правда, скоро він пересердився.
До чого це згадала? Дехто з глядачів теж чекав на осучаснених «Фараонів» від черкащан. Слава Богу, цього не трапилось і театр, як кажуть, пішов іншим шляхом, зберігши повагу до першоджерела. Чим розбудив у певної частини театральної зали, тієї, що вірила в побудову комунізму, сентиментальні почуття. Зберігши архітектоніку комедії Коломійця, театр виклично вмонтував феміністичні вкраплення за сюжетами Аристофана, Шекспіра, Бомарше, Мольєра. Можна по-різному ставитися до такого кульбіту. Хоч особливих нарікань ідея творців вистави не викликає. А стилістика вистави, стилізація під епоху хрущовської відлиги в деталях побуту, гриму, мелодій розчулила певну частину публіки. Спасибі режисеру Олесю Павлютіну, сценографу Надії Нікіфоровій, музичному керівнику Олені Бєлкіной за благородне ставлення до театральної спадщини. Особлива дяка саме музичному супроводу вистави. Ні мюзиклом, ні тим більше оперетою назвати черкаські «Фараони» не годиться, але мелодії Платона Майбороди і Ігоря Шамо посилюють магнетизм сценічної дії.
Нова вистава (у театрі імені Тараса Шевченка це остання за часом прем’єра) показала, як може прозвучати класика, в тому числі і радянська класика. І коли хтось там «мудрий» виголошує, мовляв, сюди б фермерські господарства, бо молодь не зрозуміє, у мене виникає зустрічне питання: ще й «Femen» додати?
На мій погляд, виділяти когось конкретно у акторському ансамблі було б несправедливо. Існує ансамблевість, проте хочеться відзначити артиста Юрія Берлінського у ролі Миколи Тарана, героя п’єси, чий сон і спричинив відповідні сценічні претурбації. Дещо поступається йому і все ж досить виразний у виставі бригадир Онисько у виконанні Сергія Боброва, який, мабуть, ще й не відійшов від погоні за двома зайцями! Підозрюю, як було складно вживатися в образ зав. птахофермою Оверка артисту Олександру Кузьмину, маючи в підсвідомості згадку про класичного Оверка, незрівнянного Миколу Яковенка, котрий залишився пам’ятником на київській площі і символом прекрасної театральної епохи в наших серцях!
Два вечори з нашими сусідами з Черкас принесли глядачам справжнє задоволення. А на підході - нова прем’єра вже в тетрі Кропивницького. І, будемо сподіватися, новий аншлаг!

e-max.it: your social media marketing partner