Не дайте їм померти!

, Олена Сідорова, "КП"

1460Валерія, якій усього 40 років, живе із мультирезистентним туберкульозом уже три роки. Весь цей час їй необхідно витрачати великі кошти на лікування. Через страх заразити рідних, їй доводиться жити окремо від своєї сім’ї. Найбільше, чого боїться жінка, – це померти, залишивши 11-річного сина.

–Все почалося із застуди, яка переросла в запалення легень, усе перенесла на ногах. Потім зробили рентген – так і дізналася про тяжку хворобу. Рік перебувала на стаціонарі в обласному тубдиспансері, поки були деякі необхідні ліки. Коли ліки скінчилися, зник і сенс там знаходитися. Зараз лікуюся народними методами за порадами одного знахаря, п’ю вітаміни, на які ціна збільшилася майже вдвічі. Але цього недостатньо, аби повністю одужати, – розповідає Валерія.

Для повного одужання від такої хвороби необхідно лікуватися близько двох років, із яких вісім місяців – робити уколи, а решту часу – пити таблетки.

– Один укол коштує 170 гривень, а таких уколів треба зробити аж 240! У кого є можливість – купують ліки самі. Моєї пенсії в 950 гривень не вистачає. А в лікарні необхідних препаратів немає, тому багато людей просто тихо помирають. Переважно, це молоді люди, в яких залишаються маленькі діти. Пам’ятаю, померли дві дівчини 28 і 30 років. Усього за останні три місяці в палаті пішли з життя шість молодих жінок. Як тільки закінчуються препарати, так одразу ж підвищується смертність, із усіх поверхів починають виносити. Якби були ці ліки, то люди повернулися б до повноцінного життя, а так вони вмирають, не дочекавшись від держави гарантованого лікування. Дуже боляче і важко, коли це відбувається у тебе на очах, – продовжує жінка.

При такій хворобі жінці контактувати з людьми не можна, тому вона вже три роки практично ізольована від суспільства.

– Уже три роки я живу окремо від своєї родини. Щодня спілкуюся з рідними по телефону. Вони розуміють мене, не ображаються, але все одно неприємний осад залишається. Останній раз бачила сина у червні. Кілька годин поспілкувалися на відстані і все. Перед цим зустрічалися після Нового року – рідні приїжджали до мене в лікарню. Син живе у тітки, до нього там добре ставляться. Він, хоч ще і маленький, але добре розуміє мене. Я йому пояснила, що треба мені довго лікуватися. Він дуже хвилюється, сумує за мною, боїться, щоб я не вмерла, плаче, – скаржиться Валерія.

Таких, як Валерія, зараз у Кіровоградській області більше двох тисяч. Серед пацієнтів велика кількість молодих людей і дітей. Припинення лікування для них означає неможливість далі жити. Тиждень тому трохи більше трьох десятків кіровоградців вийшли під стіни облдержадміністрації, щоб змусити владу все-таки зробити закупівлю необхідних ліків для важкохворих.

Підставою для проведення акції стало те, що тендери на закупівлю ліків державою у 2014 році повністю провалено. За 16 із відведених 21-го днів Кабміном на термінову закупівлю ліків Міністерство охорони здоров’я спромоглось закупити лише 6 %. Це означає, що хворі на смертельні недуги покинуті державою напризволяще та продовжують помирати.

– Тендери на закупівлю ліків за державний кошт у 2014 році не проводилися. Ліків для хворих на гемофілію, туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусні гепатити, фенілкетонурію, муковісцидоз неможливо знайти. Зараз дорога кожна секунда, тому ми хочемо звернути увагу чиновників на нашу біду, – говорить заступник голови обласного відділення ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Юлія Чабанюк.

За словами організаторів, аналогічні траурні акції протесту проходили одночасно у 20 регіонах України.

– Важливість наведення порядку в сфері наявності ліків – важко переоцінити. Держава взяла на себе зобов’язання забезпечувати ліками хворих на важкі хвороби. Але не дуже це робить. Коли ми говоримо, що ліків немає, бо не проведені тендери – виходить не те, що можливості немає, просто у влади немає бажання, – коментує ситуацію лікар-онколог Андрій Гардашніков.1461
Проблемою є і те, що багатьом хворим для лікування необхідний препарат, якого взагалі немає в Україні.

– Через процедури «реєстрації» деякі препарати для лікування раку не просто відсутні для безкоштовного лікування, їх немає в аптеках України. Всієї України, підкреслюю. І від декількох місяців до декількох років хворим на рак треба «зачекати», поки бюрократи дозволять продаж препаратів, які продаються у всьому світі. Хто не дочекався – це його проблеми. Проблеми кількох життів (а може десятків, а може сотень) – мало кого хвилюють. Тим більше, що переважна більшість із них помирають непомітно для суспільства, тихо, – підсумовує Андрій Гардашніков.
e-max.it: your social media marketing partner