Молода вчителька вибила п’ятикласнику око

Під час уроку англійської мови у школі села Синюха Новоархангельського району 24-річна учителька чи то випадково, чи навмисно поцілила кульковою ручкою в обличчя п’ятикласнику Святославу Дубініну. Медики кажуть, що проникаюче поранення рогівки правого ока, з яким малого госпіталізували до районної лікарні, навряд чи залишило хлопцеві шанси залишитися повноцінно зрячим. Одну операцію дев’ятирічний Святик уже переніс. Попереду наступна. Проте бабуся і дідусь, які самотужки виховують онука, зізнаються, що коштів на лікування дитини у них немає.

–Святослав сидів на уроці, їм якраз роздавали конт­рольні роботи, які вони писали на минулому занятті. Діти одне в одного питали, хто скільки балів отримав. Певна річ, спитали і його. Він усім казав, що в нього десять балів, хоча насправді отримав один. І саме в цю хвилину­ вчителька англійської мови Оксана Юріївна жбурнула в нього ручкою. Не знаю, чому вона це зробила. Зрештою, яка вже різниця. Все одно, за таке робити дитину калікою – це треба, щоб у людини взагалі мізків не було, – плачучи розповідає «КП» бабуся Святослава Любов Іванівна.

– Побачивши, що у нього з оком щось негаразд, вчителька сказала збирати речі та йти додому. Коли Святик прийшов зі школи, поскаржився, що в нього дуже болить око, ми подивилися і відразу звернулися до лікаря. А вже зараз, після операції, в лікарні нам прогнозують, що він, скоріш за все, не бачитиме на це око.

З лікарні оформили звернення до правоохоронних органів за фактом тілесних ушкоджень, які нанесла вчителька моєму внуку… Я з чоловіком сама виховую Святослава і його брата, нещодавно перенесла дві онко­операції, а ця ситуація взагалі мене на той світ зведе, – з болем ділиться жінка.

Любов Іванівна розповідає, що Святослав разом із 12-річним братом не мають ані батька, ані матері. Остання покинула хлопців, коли молодшому було декілька місяців.

Від того, що сталося у школі, не знаходить собі місця. Каже, їй байдуже, ув’язнять учительку чи ні, – заяву до міліції вона не писала, – зараз для неї головне вилікувати дитину, врятувати внукові зір.

– У нього ще все життя попереду. Я хочу, щоб він бачив його своїми очима. До мене згодом, після інциденту, приходила вчителька, плакала, вибачалась, казала, що не навмисно зробила це, що у неї випадково випала ручка... Телефонувала її мама, теж плакала, вибачалась. Я не писала на них заяву, яка користь мені буде від того, що вона сидітиме у в’язниці? Я сказала, що мені потрібні кошти на лікування онука, бо що я можу вдіяти, коли отримую пенсію – тисячу гривень? Як ми маємо прожити, ще й проплатити лікування Святика? Зараз мені байдуже до всього, я просто хочу, щоб моя дитина бачила цей світ, щоб її вилікували, я готова померти, аби врятувати зір своєму Святику, – у відчаї каже Любов Іванівна.

У районній лікарні, куди «КП» звернулася за коментарем, аби дізнатися, які ще випробування ляжуть на плечі дев’ятирічного хлопчика, ситуацію не коментують. Головлікар посилається на закон.

– Ми не коментуємо хвороби, будь-які процеси, історії лікування наших пацієнтів без їхньої згоди. Це супере­чить не тільки етичним нормам, а й законодавству. У випадку з хлопчиком ми також вам нічого не скажемо, оскільки не маємо на це дозволу від його опікунів, – заявила керівник медзакладу Олена Прийма.

Мовчать і в самій школі. Упродовж понеділка «КП» намагалася зв’язатися з директором навчального закладу і вчителем, що накоїла таку біду. Проте спочатку обидві просили зателефонувати трохи пізніше, а потім узагалі перестали відповідати на дзвінки.

– Вона просто не знає, що казати, – пояснює начальник відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури області Алла Мороз. – Нам учитель сказала, що не навмисно вибила око хлопчику. У неї випадково випала ручка та поцілила дитині в обличчя. Проте травма, якої зазнав учень, дещо спростовує її слова і наштовхує на думку, що ручку кинула вона з застосуванням сили.

Прокурор зауважує, як тільки Святик почне одужувати, відбудеться слідчий експеримент.

– Під час слідчого експерименту ми точно встановимо, умисно чи ні випала ручка в учительки. Наразі вона відсторонена від виконання своїх обов’язків, а справа розглядається відповідно до частини ­1 статті 137 Кримінального кодексу­ – невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, – пояснює правоохоронець.

Алла Мороз каже, що про покарання учителя поки рано говорити – все залежатиме від результатів експертизи.

– Якщо вину учителя доведуть, їй загрожує позбавлення волі терміном до 3-х років, а також заборона три роки працювати у закладах освіти, – уточнює прокурор.

Тим часом в обласному департаменті освіти кажуть, що незалежно від того, чим завершиться справа, посадовці відстоюватимуть перш за все інтереси дитини.

– Зараз створена комісія, до якої також увійшли представники департаменту і прокуратури. Після її висновків ми зможемо об’єктивно сказати, що трапилося. Але як би там не було, ми стоїмо на боці учня. Адже вчитель свідомо обирав професію і знав, що працювати доведеться з дітьми, – коментує інцидент очільниця обла­сного департаменту освіти і науки Ельза Лещенко.

А поки чиновники й правоохоронці з’ясовують, хто винен і в якій мірі, психолог Римма Мирна вже знає відповідь на це питання – система. Вона каже, що у педагогічних вишах варто краще придивлятися до майбутніх учителів.

– У цій ситуації важливо не чіпляти відразу всіх собак на вчителя. Варто зрозуміти природу такого вчинку. Не слід намовляти й на дитину. Це учні п’ятого класу, зрозуміло, вони рухливі, непосидючі. Не буває поганих учнів, бувають учителі, які не знаходять правильних слів, щоб привернути увагу учня. Викладач повинен знайти підходи до дітей, словом змусити їх звернути на себе увагу, зацікавити і тим самим заспокоїти. Звісно, вчителька вчинила неправильно. Проте варто дивитися глибше, проблема не тільки у ній, а й у цілій системі. Помилка допускається ще під час відбору майбутніх спеціалістів. По-перше, не кожна людина здатна працювати з дітьми. Ще на цьому етапі, коли випускник вступає до університету, треба проводити певні психологічні співбесіди, визначати характер абітурієнта, його психологічну стійкість та готовність працювати у цій сфері. По-друге, самі вчителі часто морально втомлюються працювати у такому середовищі. Їм потрібна певна психологічна розрядка, відпочинок. Про ці речі не варто забувати. Інцидент стався з молодим викладачем, вона допустила помилку. Але я переконана, що зараз не лише дитині потрібна допомога, а й учителю. І мова йде про психологічну підтримку, – вважає спеціаліст.