Кіровоградський солдат врятував цуценя під час штурму Іловайська

, Олена Несен, "КП"

1403Кіровоградському солдату Максиму Криницькому усього 20. Із березня хлопець в АТО – служить у спецназі. Коли у серпні вояки виконували бойове завдання, Максим побачив на подвір’ї покинутого будинку цуценя, прив’язане на ціпок. Залишити його помирати хлопець не зміг, – забрав із собою. Два тижні усі завдання в АТО вояка виконував, носячи собаку в касці.

Уже два роки як Максим на воєнній службі. Хлопець із дитинства мріяв служити в армії, думка про це не полишила і коли подорослішав. Тож, забравши документи на третьому курсі навчання у будівельному коледжі, пішов на кон­трактну службу – у кіровоградський 3-й окремий полк спеціального призначення.

На схід хлопець потрапив ще у березні. Тоді по тривозі усім підрозділом вояки виїхали в зону АТО. Це все, що Максим може розповісти про службу. Каже, про те, що відбувається там, на війні, не говорить ні з ким – важко. Більш охоче хлопець розповідає про цуценя, яке випадково знайшов в Іловайську на подвір’ї одного з покинутих будинків.

– Наш кіровоградський спецназ виконував бойове завдання в зоні АТО, під час штурму Іловайська. У ході зачистки населеного пункту у дворі одного з покинутих будинків я побачив цуценя, яке лежало прив’язане на ціпок – воно було саме-самісіньке. На вигляд «дів­чинці» був місяць. Ані води, ані їжі біля собаки не було. Вона була зневоднена і дуже голодна. Я не зміг її залишити. Забрав із собою і поклав у каску, – розповідає «КП» Максим.

Мале собача хлопець назвав АТОша – пояснювати вибір клички не треба нікому. Солдат відразу почав відгодовувати собаку, разом із товаришами по службі купав, поїв і годував.

З того дня цуценя цілодобово було поряд із Максимом – хлопець носив Атошу у своїй касці усюди. Коли ж опинялася на землі, від свого рятівника ні на крок не відходила. Маленький хвостик два тижні ніс службу на сході разом із новим господарем.

1404– Так цуцик два тижні був зі мною в зоні АТО. Атоша їздила з нами на всі завдання. Я годував її своєю тушонкою. Важко було з нею дуже. Виконувати завдання, коли у руці тримаєш каску з собакою – непросто. Але я не міг її покинути, – розповідає Максим.

Після двох тижнів на війні розвідгрупу Максима відправили на тижневу відпустку додому. Свого чотирилапого бойового товариша хлопець привіз у Кіровоград. З того дня у цуценяти розпочалося нове, мирне життя.

Зараз Атоша підростає, гарно їсть і дуже полюбляє бавитися. Максим із гордістю розповідає про свою вихованицю. Каже, хоче, щоб цей випадок був прикладом для всіх тих, хто, тікаючи від війни, кинув своїх домашніх тварин помирати.
e-max.it: your social media marketing partner