Кіровоградський солдат врятував цуценя під час штурму Іловайська

Кіровоградському солдату Максиму Криницькому усього 20. Із березня хлопець в АТО – служить у спецназі. Коли у серпні вояки виконували бойове завдання, Максим побачив на подвір’ї покинутого будинку цуценя, прив’язане на ціпок. Залишити його помирати хлопець не зміг, – забрав із собою. Два тижні усі завдання в АТО вояка виконував, носячи собаку в касці.

Уже два роки як Максим на воєнній службі. Хлопець із дитинства мріяв служити в армії, думка про це не полишила і коли подорослішав. Тож, забравши документи на третьому курсі навчання у будівельному коледжі, пішов на кон­трактну службу – у кіровоградський 3-й окремий полк спеціального призначення.

На схід хлопець потрапив ще у березні. Тоді по тривозі усім підрозділом вояки виїхали в зону АТО. Це все, що Максим може розповісти про службу. Каже, про те, що відбувається там, на війні, не говорить ні з ким – важко. Більш охоче хлопець розповідає про цуценя, яке випадково знайшов в Іловайську на подвір’ї одного з покинутих будинків.

– Наш кіровоградський спецназ виконував бойове завдання в зоні АТО, під час штурму Іловайська. У ході зачистки населеного пункту у дворі одного з покинутих будинків я побачив цуценя, яке лежало прив’язане на ціпок – воно було саме-самісіньке. На вигляд «дів­чинці» був місяць. Ані води, ані їжі біля собаки не було. Вона була зневоднена і дуже голодна. Я не зміг її залишити. Забрав із собою і поклав у каску, – розповідає «КП» Максим.

Мале собача хлопець назвав АТОша – пояснювати вибір клички не треба нікому. Солдат відразу почав відгодовувати собаку, разом із товаришами по службі купав, поїв і годував.

З того дня цуценя цілодобово було поряд із Максимом – хлопець носив Атошу у своїй касці усюди. Коли ж опинялася на землі, від свого рятівника ні на крок не відходила. Маленький хвостик два тижні ніс службу на сході разом із новим господарем.

– Так цуцик два тижні був зі мною в зоні АТО. Атоша їздила з нами на всі завдання. Я годував її своєю тушонкою. Важко було з нею дуже. Виконувати завдання, коли у руці тримаєш каску з собакою – непросто. Але я не міг її покинути, – розповідає Максим.

Після двох тижнів на війні розвідгрупу Максима відправили на тижневу відпустку додому. Свого чотирилапого бойового товариша хлопець привіз у Кіровоград. З того дня у цуценяти розпочалося нове, мирне життя.

Зараз Атоша підростає, гарно їсть і дуже полюбляє бавитися. Максим із гордістю розповідає про свою вихованицю. Каже, хоче, щоб цей випадок був прикладом для всіх тих, хто, тікаючи від війни, кинув своїх домашніх тварин помирати.