Іноді мене посилають на війну, не розуміючи, що я вже там був. Військовослужбовець ТЦК та СП розповів про свій шлях від фронту до центру комплектування

Олександр родом із Кропивницького. Йому 54 роки. Чоловік – учасник бойових дій. 11 березня 2022 року, не чекаючи на кращі часи, добровольцем став на захист країни.

Свою службу розпочав у складі 56-ї окремої Маріупольської бригади. Спочатку був у ремонтній роті, у взводі евакуації техніки.

– Так я й познайомився зі всією Донецькою областю, – жартує Олександр.

Згодом його прикомандирували до стрілецького батальйону, де він тримав оборону під Бахмутом. Саме там відбулося його бойове хрещення. Пізніше, проходячи службу у 37-му батальйоні на посаді старшого гранатометника, брав участь у боях під Часів Яром Григорівкою.

За час служби Олександр отримав численні травми – акубаротравму, кульове поранення, травми спини та ноги.

Попри важкий стан, під час одного з боїв із травмованою ногою він зумів витягнути пораненого побратима до групи евакуації. Його відданість та сміливість не залишились непоміченими – Олександра нагородили почесною відзнакою «За мужність і відвагу» Кіровоградської області.

Після висновку військово-лікарської комісії чоловіка визнали придатним для служби у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Проте така зміна діяльності, зізнається Олександр, дається йому важко психологічно.

– Я хочу бути корисним, хочу продовжувати службу, але розумію, що мій фізичний стан і здоров’я не дозволяють мені бути повноцінним воїном. У ТЦК та СП мені важко, бо люди не розуміють, через що я пройшов. Іноді ставляться із неповагою, посилаючи мене на війну, не усвідомлюючи, що я вже там був, – ділиться своїми відчуттями Олександр.

Його історія – це приклад мужності, відданості та самопожертви, що заслуговує на повагу.

Текст і фото: начальниця групи комунікацій Кіровоградського ОТЦК та СП капітан Поліна Кравченко