Співала, як пташка, і мріяла про власну студію. На війні загинула захисниця з Кропивницького
Валентина Макаренко професійно займалася вокалом, мріяла про власну студію… З початком війни дівчина зайнялася волонтерством, а згодом добровільно пішла у ЗСУ. На фронті зустріла своє кохання – Сергія. 16 січня пара планувала одружитися. Але 9 січня підрозділ потрапив під ворожий обстріл, Сергій отримав поранення, а Валентина – загинула. Їй було 23 роки.
«КП» поспілкувалася з тіткою Валентини – Наталією Вельгун.
З ДИТИНСТВА ВАЛЮШКА – ЦЕ БУЛО МАЛЕ «ШИЛО»
– Валя – донька моєї рідної меншої сестри Ольги Філіпової. Ще з дитинства Валюшка – це було мале «шило». Вона так швидко все робила, що не встигали за нею слідкувати, – каже Наталія.
До прикладу жінка згадала одне зі святкувань Нового року.
– Ми підготували святковий стіл, погодували своїх дітей. Потім роздягнули їх і поклали спати. Поки ми від дитячої спальні дійшли до кімнати зі святковими приготуваннями, наша Валентина вже бігла позаду нас у колготках та сукні – це було миттєво. А їй тоді було півтора роки! – пригадує Наталія.
Коли дівчина закінчила 8 клас, родина переїхала у Київ.
ВОНА ЗАВЖДИ СПІВАЛА
– З дитинства займалася вокалом, відвідувала у Кропивницькому вокальний гурток «Глорія», співала на шкільній сцені, на міських концертах... З 5 років займалася вокалом і жодного разу в конкурсах не мала других місць, завжди посідала перші місця. Взагалі, спів – то було її життя. Що б вона не робила – завжди співала. На родинних зустрічах виконання нею пісень було 
обов’язковим! Обирала дуже непрості. Ще дитиною дуже гарно співала «Сіла птаха білокрила на тополю…», особливо гарно цю пісню вони співали у два голоси з її мамою Ольгою, – розповідає Наталія.
Зі співом дівчина мріяла пов’язати своє майбутнє.
– Спів був для неї не просто захопленням – вона мріяла про професійну сцену, мріяла мати свою студію звукозапису. Тому після школи вступила в інститут Поплавського, а після – до Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва. Навчалася там 3 роки. А коли пішла до ЗСУ, то одним із перших її відео було – вона з мікрофоном виконує пісню, – каже тітка Валентини.
ІЗ ВОЛОНТЕРКИ – У ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВИЦЮ
Коли почалася повномасштабна війна, батько Валентини – Віталій пішов захищати країну, а вона – почала волонтерити.
– Повномасштабне вторгнення ворога дуже змінило її життя. У перші дні тато Валентини пішов до місцевої київської самооборони. Він не служив раніше в лавах армії за станом здоров’я, але все одно прийняв рішення стати на захист. Потім звідти потрапив до 111-ї бригади. З початком його служби розпочалося й волонтерство доньки. Валентина дізнавалася про потреби бійців, допомагала татові, дядькові рідному, братові двоюрідному – всі наші члени родини пішли добровольцями до лав ЗСУ, ніхто не чекав повістки. Валя мала гарний рівень довіри і робила досить потужні збори. Спочатку збирала кошти на амуніцію, одяг, а згодом – на автівки, дрони та подібне. У складі волонтерської групи возила машини до наших військовослужбовців, – говорить співрозмовниця.
У вересні 2022 року тато Валентини загинув на харківському напрямку.
– Коли загинув Віталій, вона відразу прийняла рішення продовжити його справу в лавах ЗСУ, але ми про те ще не знали. Його загибель стала поштовхом для прийняття нею цього рішення. Вона дуже його любила і пережила великий стрес у зв’язку з його втратою, – ділиться з «КП» Наталія Вельгун.
До ЗСУ дівчина приєдналася минулої осені. Спочатку планувала бути бойовим медиком. Проте Валентина служила кулеметницею у 4-й окремій танковій бригаді.
– Про своє рішення Валентина сповістила маму у вересні 2023 року. При чому заздалегідь замовила собі форму в ательє, щоб враховувала особливості фігури та була зручною, купила собі берці та інше спорядження. В академії перевелася на заочну форму навчання і сесію вже здавала онлайн із полігону. Не радилась ні з ким, просто поставила всіх до відома, – розповідає тітка Валентини.
І це було в її стилі, уточнює жінка.
– Взагалі мала такі особливості характеру – самостійність, відповідальність за свої вчинки, наполегливість, у нас це називалося впертість, цілеспрямованість. Також тонко відчувала гумор, уміла вдало жартувати, була емоційно легкою та відкритою до людей. Дуже легко сходилася з людьми, в компаніях завжди була в центрі уваги. Ніколи не здавалася перед труднощами, жила за принципом «Я вам усім доведу!», – продовжує співрозмовниця.
Її «шило» давало про себе знати навіть під час служби у ЗСУ.
– Під час навчання на полігонах була дещо розчарована. Вона наскільки швидка була, що їй пошвидше треба було на «нуль», а її направили ще на додаткове навчання стрільби з кулеметів. По завершенню підготовки потрапила на харківський напрямок. Певно, це така іронія долі, бо саме в тому регіоні загинув і тато Віталій, – каже Наталія.
Там Валентина втратила батька, знайшла кохання і там же обірвалося її життя…
– Уже на службі Валентина познайомилася з хлопцем Сергієм, який запропонував їй стати його дружиною. Шлюб мали брати 16 січня в Чугуєві… Але вихід на виконання бойових завдань закінчився фатально – пряме влучання в автівку, в якій була їхня група, не залишив їй шансів на життя. Так розпорядилася доля, що його викинуло ударною хвилею, наразі він у госпіталі з пораненнями. Валентина загинула. Це сталася 9 січня в Ізюмському районі Харківської області. Без неї лишилися мама і менший рідний брат Іван. А така сім’я була! Біль, розпач… – говорить Наталія.
СОБАКА КАРАТ ІЗ БУЧІ
– Після звільнення Бучі від окупації рашистів волонтери шукали охочих людей взяти тваринок на догляд. Валентина зі своїм серцем не могла пройти повз. Прийняла рішення взяти цуценятко – суміш німецької вівчарки та хаскі. Привезла його з Бучі додому на таксі. Назвала Карат. Цуценятко швидко виросло до високого собаки-підлітка, зовні увесь німецький вівчар і лише проникливі голубі очі хаскі, описує Наталія.
Собачка ріс неспокійним, але Валентина дуже любила його.
– Він так шкодив, що в одній із кімнат довелося лінолеум міняти й оббивку на вхідних дверях. Але відповідальність перед твариною, яку вона взяла, для Валентини – понад усе. Водила його на навчання в кінологічний центр. Коли прийняла рішення про службу в ЗСУ, то з собакою постала проблема. Мама Валі взяти не могла, бо живе на орендованій квартирі і теж має собаку. Розглядали варіант, щоб я забрала до себе, бо я в приватному секторі, але все ще шукали й інші варіанти. Валя ні на що інше не погоджувалася, про тваринний притулок і мови не могло йти – відразу «ні» і крапка в розмові, – далі розповідає Наталія.
Тому все таки Валентина вирішила тимчасово віддати Карата тітці.
– Наташа, я обов’язково його заберу. Я буду надсилати гроші на його утримання, – з такими словами вона його віддавала, – пригадує жінка. – Про собаку вона хвилювалася, фінансувала харчування, необхідні ліки, купувала вітаміни. І неодноразово повторювала: якщо Карата віддати десь в інше місце на перетримку, то не зможе після війни забрати, а в мене – 100% гарантія. Отак я маю Карата тепер назавжди. І Валюша з хмаринок буде спостерігати, як я за ним доглядаю…
Поховають Валентину у Києві, поруч із батьком. Деталі рідні повідомлять додатково, коли буде відома дата прощання.
«Валя, моя подруга, одногрупниця, не так давно ми відганяли машини на схід, ти ділилась планами на майбутнє, про те, як сильно ти хотіла відкрити свою студію та викладати там вокал, писати пісні та творити, розвивати нашу культуру. Неймовірна вокалістка з неймовірним голосом, ти могла заспівати все! Втративши тата на війні, робивши великі справи для перемоги, волонтеривши від початку повномасштабного вторгнення, ти вирішила вступити до лав ЗСУ щоб боронити країну! Сьогодні (10 січня – «КП») я отримав дзвінок від мами про її загибель… нема слів, біль», – написав друг Валентини Богдан Мольчиць і опублікував відео, як вона співає.
Текст: Наталка Маринець
Фото: надані Наталією Вельгун
