Професійний рибалка: Мені пощастило перетворити своє хобі на професію

Почати все з чистого аркуша – ще те життєве завдання. Проте 54-річний Олександр Кубай, який родом із Донеччини, зумів його виконати. Чоловік про­йшов шлях від вчителя фізкультури у сільській школі до успішного підприємця і заснував власну компанію «Трофей». У 2014 році через війну він із родиною полишив рідний дім і переїхав у Кропивницький. І мусив знову ставати на ноги.

Нині Олександр – професійний рибалка, а його компанія – одна з найбільших виробників риболовного підгодовування в Україні. Свою історію чоловік розповів в інтерв’ю «КП».

– Попри дефіцитний період, мої батьки знаходили можливість передплачувати для мене журнали «Юний технік» і «Юний натураліст». Мені дуже подобалось те, як люди спостерігають за тваринами, вивчають їхні звички, фотографують їх, я дуже надихався тією романтикою і мріяв стати зоологом. Проте у батьків були робітничі спеціальності, тож вибір у мене був між або будівельним технікумом, або будівельним училищем. У технікум я не захотів, пішов в училище. Потім вступив у Донецький технікум фізкультури та спорту, бо тоді активно займався спортом і вже добре грав у волейбол, – розповідає чоловік.

Коли він закінчив навчання, то вирішив працювати саме за другою спеціальністю. Батьки порадили йому йти у сільську школу, бо тоді можна швидше отримати житло, а ще там, за їхніми словами, буде легше жити.

– Так я поїхав до Красноармійська, сучасного Покровська, працював вчителем фізкультури і тренером. Згодом я зрозумів, якщо продовжу працювати в школі далі, то не зможу утримувати себе та свою родину, бо часи були дійсно складні. Я повернувся в Макіївку і вирішив спробувати себе в іншій справі, – говорить Олександр.

Після цього чоловік 10 років працював в агросфері.

– Я займався постачанням зап­частин для сільськогосподарської техніки для підприємства, яке на той час мало 20 господарств у підпорядкуванні. Перший свій капітал я заробив саме завдяки цій роботі. Але для цього я наполегливо працював. Наприклад, у періо­ди, коли сіяли та збирали врожай, то я по кілька місяців жив у Слов’янську. Намагався працювати швидко та якісно, я не ліну­вався та завжди був на зв’язку, – продовжує співрозмовник.

З часом та агрофірма почала втрачати виробничі оберти й була на шляху до закриття, пригадує чоловік.
Олександр зрозумів, що потрібно шукати нову роботу. На той час він вже займався риболовним спортом та брав участь у змаганнях та турнірах, виступав на Чемпіонатах України.

– Взагалі риболовля була зі мною ледь не все моє життя. Я пам’ятаю, що років із 10-ти з батьком на річку ходив. Думаю, я зацікавився риболовлею саме тому, що хотів спостерігати за тваринами, птахами, рослинами, – вважає Олександр.

Саме спортивною риболовлею чоловік почав цікавитися у 2003 році, тоді йому було 34 роки. А вже у 2004 році потрапив на свої перші спортивні змагання.

– Звісно, спочатку я часто програвав, бо не мав того досвіду, як у суперників. Рибалці може навіть просто не пощастити з місцем чи з погодою і ти нічого не можеш змінити. Риболовля – це завжди жереб, – каже співрозмовник.

Та згодом, у 2007 році, Олександр зі своєю командою переміг в одному з етапів у Чемпіонаті України, а у 2011 виграв Кубок України.

 

Кар’єру в агросфері чоловік остаточно завершив у 2009 році.

– Тоді у мене з’явилося трошки вільного часу і я вирішив зробити підгодовування для риби, щоб мені було дешевше та й взагалі – мені було просто цікаво спробувати. Так я став технологом у цій галузі, – посміхаючись, говорить чоловік. – Цьому звісно ніхто не навчав, інформації було мало, не було відео чи статей в інтернеті на цю тему. Я збирав ці знання по крихтах. А вже у 2010 році я заснував власну компанію «Трофей», займаюся цим і до сьогодні. Це дійсно рідкість, коли людина перетворює своє хобі на роботу, але мені це вдалося і дуже по­щастило із цим.

Однак на Олександра знову чекали кардинальні зміни.

Йому з родиною довелося покинути рідне місто у 2014 році через окупацію територій Донецької області. Також чоловік намагався релокувати й свій бізнес, щоб розпочати все з нуля в новому місті.

– Це було справді складне випробування для нашої родини. Та завдяки підтримці дружини я впорався. Проте вивезти бізнес у Кропивницький повністю так і не вдалося. Я робив все можливе, щоб зберегти компанію: десь брав обладнання чи в борг, чи купував, знаходив нових постачальників і не завжди вдало, бо багато людей думали, що якщо це для риби, то якість сировини не важлива. Це все звісно впливало на мій бізнес. Але у мене ще залишилося моє ім’я та довіра клієнтів, – пригадує співроз­мовник.

Щоб триматися на плаву, чоловік вирішив проводити тематичні освітні семінари.

– Я розумів, що конкуренти не чекатимуть і потрібно щось робити, потрібно втримати клієнтів. Я вирішив, що буду робити собі рекламу тим, що їздитиму великими містами України із навчальними семінарами з риболовлі та передаватиму свій досвід початківцям та тим, кому цікаво. Це допомогло втрима­тися і не дати забути про себе, поки налагоджувалося виробництво, – ділиться своєю історією переселенець.

Попри всі складнощі родина Олександра змогла втриматись та тепер тільки покращує якість продукції власної компанії. Вона – чи не єдина в Україні, хто може продавати спортивне підгодовування для ловлі коропа за кордоном. Для цього потрібно, щоб продукція пройшла лабораторні дослідження і щоб не було виявлено жодних речовин, які б мог­ли зашкодити рибі або людині.

– Уже декілька років ми експортуємо корм у Молдову. На майбутнє плануємо розширювати перелік країн, до яких продаватимемо корм і рухатимемося вперед, – підсумував Олександр.

текст: Марія Кубай
фото: надані співрозмовником