Повірити у диво: Кропивницька письменниця Вікторія Семененко випустила дебютну дитячу книгу
Якщо ви досі вірите у дива або хочете зробити гарний подарунок своїм дітям, племінникам, похресникам… цей текст буде корисним для вас. Сьогодні ми розкажемо про дитячу книгу «Моє зимове диво». Її авторка – кропивницька письменниця Вікторія Семененко. Попри значний письменницький досвід, це її перша дитяча книга. Хто її на це надихнув, який сюжет у книзі та як її отримати – читайте в інтерв’ю.
Із Вікторією ми зустрілися у нашому КАФЕ-РЕДАКЦІЯ. Під аромати свіжозвареної кави та гарячого чаю з лимоном, гортаючи ледь не щойно з друкарні книгу, починаємо з нею розмову.
– Вікторіє, ваші тексти передплатники «Кіровоградської правди» неодноразово читали на сторінках газети. Ви вже видали п’ять книжок із оповіданнями та новелами для жінок та дівчат-підлітків. І тут – доволі неочікувана новина про дебютну дитячу книгу. Як зародилася ідея її створення?
– Під час презентацій попередніх книг дуже часто жінки запитували, чому я, мама двох маленьких донечок – 6-річної Уляни і 3-річної Маші, ще не написала дитячої книги. Але навіть не це стало вирішальним. Інколи випадок вирішує все. Як зараз пам’ятаю – 12 червня, Уляна не пішла до школи через погане самопочуття, я також лишилася вдома. Донечка просить почитати їй свою книгу. Кажу, але в мене книги для доросліших жінок. Тобі треба трішки підрости. Вона, дивлюсь, ніби трошки засмутилася. Тоді повертаюсь до неї з ноутбуком і продовжую: але ми можемо легко це виправити. Зараз напишемо із тобою книгу. Ми написали казку буквально за півтори години. Я сама не очікувала. Тому що я точно не планувала цього року писати і видавати казку.
– Казку ви написали на початку літа, а книга має назву «Моє зимове диво». Чому так?
– Сюжет зародився одразу. Вмостившись до донечки на ліжко, запитую, яку хочеш історію написати? Вона – про зайчиків. Вона захопилася цією ідеєю, як і я. Я почала міркувати наперед. Оскільки вже маю чималий досвід видання книг, тож підрахувала, що орієнтовно вона мала вийти у світ восени-взимку. Я вже врахувала всі процеси – редагування, створення ілюстрацій, макетування, підготовка в друкарню, безпосередньо друк...
Запропонувала Уляші уявити, що на вулиці вже зима і наші зайченята загадують собі мрію. «Яка ж це буде мрія? Можливо, сніг? Ти ж так, чекаєш його кожного року. Нехай і маленьке зайченятко чекає снігу». Ми дістали собі новорічну ковдру для підсилення атмосфери. Уляша була моєю помічницею і протягом створення рукопису постійно була поруч. Вона вигадала ім’я для головної героїні – Веселка. А я її сестричку назвала Сніжкою. Кожне речення, яке я писала, читала в голос. Коли я вигадувала певні перепони для героїв, донечка казала: «А може не потрібно?». Вона співпереживала. Кажу, ми ж самі пишемо цю казку і саме ми вирішуватимемо, що буде далі. І ще – якщо все йтиме ідеально, чи не втратиш ти цікавість до історії?». І тоді донька погоджувалася на певний сюжет.
– Казки часто мають певну мораль, підсвічують цінності. Про які з них у вашій казці?
– Це історія про сміливе зайченятко, яке на день народження загадало собі, що хоче снігу. І от Веселка вдається до пригоди в його пошуку, не каже про це мамі і тату. Її підтримує сестричка. Але там її спіткає біда. І тут питання в тому, чи встигне Веселка із сестричкою повернутися до свого дому, відсвяткувати свій день народження з родиною. І який життєвий урок вона винесе у свої 6 рочків.
У казці про цінність родини, про віру в дива, у себе.
– У вашій книзі зимові і водночас теплі та сонячні ілюстрації. У попередніх книжках, із оповіданнями, ілюстрацій не було. Також відмінний від тих книжок і формат. Наскільки відрізняється видати саме дитячу книгу?
– Я розуміла, що буде складніше. Та у мене не було бажання відступати – я вже була у передчутті цього дива. Я з тих, хто доводить справу до завершення попри будь-які «але» чи перепони.
Мої донечки люблять дитячі книги, наповнені малюнками. Тому коли я писала текст, уже уявила формат. Книга мала бути квадратною, аби було вдосталь місця для ілюстрацій. Від цього я просила відштовхуватися ілюстраторку Наталю Ковальову. Вона відчула текст і створила саме ті зображення і в тих відтінках, які я уявляла.
Через формат книги не традиційний для тих друкарень, куди я зверталася, мені пропонували його змінити. Також радили зменшити шрифт, обкладинку пропонували зробити м’якою. Але я продовжувала шукати свою друкарню й інколи мені здавався цей процес безкінечним… Віднайшла її у Львові.
Також я відчувала відповідальність перед своїми донечками і загалом перед своїми маленькими читачами. Чи знайду їх взагалі, чи сподобається їм сюжет? І ще багато питань, які щоразу видавав мій внутрішній критик. Якщо у жіночих книгах уже була своя аудиторія, то з дитячою треба робити все заново. Просування книги займає значно більше часу, ніж це здається. Треба скільки кроків зробити, аби книга потрапила до своїх читачів. Ти тут і автор, і видавець, і піар-менеджер… Вкладається багато ресурсу. Дуже хочеться вірити, що сила маленьких кроків дасть свій результат.
– Ваші натхненниці і ті, для кого писали казку в першу чергу, – доньки, як відреагували на книгу? Чи немає у них ревнощів, що мамина книга – і для інших діток?
– Ще у день, коли ми написали казку і забирали з садочка Машуню, Уляша розповіла їй про книгу. Відтоді вони її дуже чекали. Тоді я вигадувала ще одну історію – над книгою працює ціла команда чарівників у Львові. Вони збираються у друкарні. Але там велика черга, тому треба ще почекати.
Коли вже забрали книгу з друку, донечки із захватом її розглядали. От майже тиждень щовечора вони відкривали «нашу книгу» – так вони на неї кажуть. Уля читає мені самостійно. Маша розповідає історію за малюнками. Зараз у них книга в кожної на письмовому столі.
Якось Маша заходить у кімнату, а я підписую і запаковую книги. Так вона запитує: «Мама, а що у нас книг уже не буде?». Я пояснюю, що то матусі замовили для своїх діток. А вона: «Але вони ж усі заберуть. І нам не залишиться». Я кажу: «Машуня, так у кожній книзі однакова казочка». А вона з вірою у мене: «Ааа, я думала ти різні написала. Тоді запаковуй» (сміється – «КП»). Уля запитує, хто з мам її подружок уже замовив книгу і радіє, що «наша книга» є і в її подружок.
– Як можна отримати книгу і скільки вона коштує?
– Книгу можна замовити у мене особисто, написавши у соціальні мережі:
- Фейсбук: Вікторія Семененко,
- інстаграм: vika_semenenko_
- Вартість книги: 300 гривень.
Я із задоволенням завітаю з презентацією книги «Моє зимове диво» у школи чи в дитсадки, тому відкрита до запрошень.
До того ж, книга про зимове диво – гарний подарунок діточкам до зимових свят. Ця книга підсилить віру дитини у диво. Тим паче, у час, коли ми переживаємо і проживаємо війну, нам диво і казка так необхідні, а діткам тим паче.
текст: Наталка Маринець
фото: Людмила Попудіна, надані співрозмовницею
