У Кропивницькому вітали Херсонщину зі звільненням, а херсонців – вдома
«Сьогодні – історичний день. Ми повертаємо Херсон», – так на початку свого відеозвернення увечері 11 листопада сказав Президент України Володимир Зеленський. Напередодні у мережі військові публікували численні відео і фото зі звільнених територій на півдні України – Снігурівка, Брускинське, Борозенське, Киселівка, Павлівка, Бобровий Кут, Євгенівка… У міста і села одне за одним поверталися українські прапори. 11 листопада окупанти залишили правобережжя Херсонської області, а у самому обласному центрі херсонці самостійно вивісили державні стяги, вигукували «слава ЗСУ!», «Херсон – це Україна» і зустрічали з квітами українських визволителів на центральній площі – площі Свободи. Від відео того дня у багатьох українців йшли мурахи, багато хто плакав… Херсон повертається додому.
Херсонщина була в окупації з перших днів війни, нині частина області вже під українським прапором. Звільнення рідного краю вдень 13 листопада у Кропивницькому відзначили ті люди, які, тікаючи від війни, оселилися на Кіровоградщині. Акцію ініціював священник Сергій Чудинович.
Спочатку відбувся автопробіг – вулицями міста проїхали десятки машин, прикрашених державними прапорами та написами «Херсон – це Україна», «Дякую ЗСУ!». Водії сигналили, а пасажири махали, їх вітали місцеві водії, які їхали назустріч. Фінішувала автоколона на площі Героїв Майдану. Там їх зустрічали із плакатами «Я знав, я вірив, я чекав», «Дякую ЗСУ за мій Херсон», «Лиманець, Тягинка – це Україна» та прапорами інші жителі Херсонської області, а також кропивничани, які прийшли порадіти і привітати з визволенням.
– Ми з Херсона, – з посмішкою каже Олена Стрижченко. Вона з чоловіком і маленькими дітьми – двійнею Іваном і Вікторією приїхали у Кропивницький навесні. – Нас тут дуже багато – діти, сестра, сусіди. Ми приїхали у квітні, а сусіди наші – у вересні. Були моменти, коли було дуже сумно і не зрозуміло, коли ми повернемося додому, коли ми побачимо батьків... Але все відбулося, слава Богу. У серпні ми почали відчувати, що звільнення скоро, і на початку вересня, коли почався наступ на Антонівський міст. Надія з кожним разом росла. І нарешті це відбулося.
Спеціально до цього заходу жінка намалювала кілька плакатів.
– Ми всі дуже раді, що зможемо поїхати додому у наш рідний Херсон. Я рада, що тут багато людей, з ким можна розділити ці емоції. Я знаю, що наші нинішні сусіди, де ми тимчасово живемо, вони місцеві, сьогодні плакали, коли бачили автопробіг. Дуже радують такі емоції, що люди не байдужі, що вони за нас переживають, – каже Олена Стрижченко.
Прийшла привітати з деокупацією Херсона знайома організатора заходу Сергія Чудиновича – кропивничанка Вікторія Мовсісян.
– Він із перших днів приходив до нас у книгарню, знайшли одразу спільну мову – цікавий і класний чоловік. Ми подарували йому книжечку. А сьогодні (13 листопада – «КП») прийшли розділити їхню радість. У нас у книгарні карта висить і ми відзначаємо там схематично визволення територій. Новину про те, що Херсон звільняють, зустріли зі сльозами на очах. Бо навіть страшно уявити і хай такого не станеться, але, наприклад, ми отут, де більш-менш нормально, спокійно і уявляємо, що, якщо ми будемо умовно у Тернополі, а тут зайдуть ці… Але нехай такого ніколи не буде. Новина про те, що Кропивницький визволили – була б неймовірною. Тому емоції цих людей на площі… у мене мурашки по тілу. Це дуже класно. Кожне визволення дається важко і великою ціною. Кожній такій новині потрібно радіти, – каже дівчина.
На площі люди обіймалися, плакали і сміялися, спілкувалися між собою, розповідали свої історії, дякували за звільнення. Разом заспівали Гімн і прочитали молитви за визволення Херсону та всієї країни, а також за упокій загиблих і померлих під час російсько-української війни.
– Кожен майдан у Херсоні ми розпочинали з привітання, потім співали Гімн, а потім читали молитву. Нічого не змінювали. Вважаю, що це гарна традиція, – говорить Сергій Чудинович. – У 2014 році біля церкви я почепив великий плакат «Смерть російським окупантам». Кожен день якась паскуда його рвала і кожен день я його чіпляв. Це здатність вільних людей – називати речі своїми іменами. Зло треба завжди називати злом. Дуже багато наших людей загинуло. На кожному зібранні ми згадуємо про них. Молимось за упокій душ усіх хоробрих воїнів, які захищали і полягли. І всіх тих людей, яких вбили і закатували російські окупанти. Ці люди виконали заповідь про любов – що немає більшої любові, ніж у того, хто душу покладе за друзів своїх. Вони віддали своє життя за нашу країну і за наш народ. Вічна пам’ять!
Під час заходу також провели благодійний аукціон – продали дві роботи херсонського аерохудожника Володимира Панеги. Він фотографував Херсонщину з пташиного польоту за допомогою спеціальних дронів, які потім передав армії. Гроші від продажу картин передадуть на потреби ЗСУ. Одну з робіт купив Олексій Овечко з Херсона.
– Це наша площа Свободи – обласна рада, кінотеатр «Україна» – це там, де херсонці 11.11.22 року зустрічали військових і святкували. Ось саме на цій площі. А тут неподалік – моя робота, я лікар-стоматолог, – показує фотороботу Олексій.
У Кропивницький він із дружиною і двома дітками переїхали з першого дня війни.
– Обставини були невтішні, всі виїжджали. Ми живемо на краю міста. Біля нашого будинку літаки ворожі літали, уже йшли бої в районі Олешок – це по інший берег Дніпра. Ми ворожу колону тоді ще не бачили, але вже диміло, горіло, на якийсь час біля Олешок їх затримали наші військові. Коли дізналися, що Херсон повертається додому… такі емоції, напевне не передаються, – розповідає Олексій, одразу розпливаючись в усмішці. – Це бурливий такий настрій у душі… я не можу таке передати словами. Тим паче, у нас там батьки, друзі залишилися. Вони, слава Богу, усі цілі. Орки по декілька разів приходили до них у хату і в наш дім заходили. Я вітаю херсонців із такою маленькою перемогою. Усе головне – ще попереду! Тому будемо сподіватися, що всі ми повернемося до своїх домів і все буде добре в нашій країні.
На завершення заходу зробили спільне фото під вигуки «Слава Україні! Героям слава! Слава українському Херсону, слава українському Кропивницькому!».
Текст: Наталка Маринець
фото: Людмила Попудіна, Наталка Маринець