Працівник «Кіровоградської правди» майже місяць живе під обстрілами в Харкові
«У мене вікна тряслися щойно – жах», – це перше повідомлення, яке 24 лютого о 05:37 у редакційний чат надіслав колега Рінат. Це наш пікчер – той, хто створює унікальні меми, смішні ілюстрації до новин, які ми публікуємо у соцмережах. Кілька разів ці меми ви бачили і на сторінках газети. Ми співпрацюємо з ним дистанційно, адже Рінат навчається і живе у Харкові – нині у фронтовому місті. Місті, яке ворог бомбардує, знищує, стирає з лиця землі. Місті-герої, яке тримається і не здається окупанту.
ЗА КІЛЬКА ДНІВ ДО…
– Були звичайні, мирні дні. Наприкінці січня у мене були канікули. Я гарно відпочив у Карпатах і повернувся до роботи та навчання. Тоді, здається, хтось із друзів ще невдало поверхнево пожартував про сьогоднішню ситуацію, «а якщо нападуть...», але тоді ніхто на те не звернув особливої уваги… – розповідає «КП» Рінат.
До початку повномасштабного вторгнення збоку ворога були неодноразові провокації, а іноземна розвідка всерйоз заявляла, що у лютому Росія нападе на Україну.
Росія знову заводила свою «пісню», що це нібито Україна планує атакувати російськомовне населення на території нашої держави, а вони цього вже не терпітимуть. Схожа історія була і в 2014 році, пам’ятаєте?
Згодом сусідня країна взагалі заявила, що Україна готує на них напад. Зокрема, за їхніми повідомленнями, зранку 21 грудня на українсько-російському кордоні відбулося бойове зіткнення, в ході якого вбили п’ятьох членів диверсійно-розвідувальної групи. Крім цього, нібито на територію Росії заїхали дві українські бойові машини, які знищили, захищаючись. Українська сторона цю інформацію спростувала.
Того ж дня Росія визнала незалежність самопроголошених «Д/ЛНР» і Путін видав укази «встановити дипломатичні відносини з «республіками», підготувати проекти договорів про дружбу, співпрацю і взаємодопомогу». А поки це робитимуть, «ввести війська на ці території для підтримання миру».
– День 23 лютого ніби був як завжди – я був на навчанні, працював. Сходив у магазин купити смаколиків, бо наступного дня, у четвер, 24 лютого, до мене мав приїхати київський друг. Ми планували піти на концерт, але того вечора повідомили, що його відмінили. Та друг все одно мав приїхати у гості до кінця вихідних. Тоді я вже знав про визнання Російською Федерацією «Д/ЛНР» і мене це насторожувало, – пригадує Рінат.
ДЕНЬ ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ НА ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ
– Ту ніч на 24 лютого мені не спалося… Я увімкнув ефір про історію, просто лежав і слухав. І раптом пролунали знайомі мені з 2014-го року звуки вибухів та вібрації скла на вікнах. Такі ж, як коли все починалося на Донбасі. Я тоді жив у Лимані. Був удома, а потім почалися вибухи, вікна ледь не вискакували. Тоді те все тривало не довго, всього кілька днів, але у пам’яті назавжди. Потім вже я навчався і жив у Краматорську, але там чув тільки стрілецьку зброю на полігоні, – порівнює Рінат початки війни у 2014 і 2022 роках.
Ближче до 05:00 за київським часом 24 лютого президент РФ Володимир Путін заявив, що прийняв рішення розпочати «спеціальну військову операцію» на території України. Після цього українські міста почали бомбити. Обстрілювали Київ, Маріуполь, Одесу, Дніпро, Харків та інші міста.
– Я розбудив свого сусіда по кімнаті у гуртожитку і ми почали збирати найнеобхідніше, набрали води. Дзвонили близьким. На вулицях уже був ажіотаж – величезні черги до банкоматів, аптеки і торгові центри були закриті. Але нам вдалося купити їжі на кілька днів. Після першої сирени взяли речі і з друзями пішли у метро. Окрім цього місця більше не було куди іти, це найбільш безпечний варіант під час обстрілів, – говорить наш колега.
У той день Рінат на кілька годин зник із мережі і ми не отримували від нього повідомлення. А на сайтах з’являлися новини про вибухи у Харкові та інших містах.
О 13:47 він написав нам: «У мене обстріли».
Російське видання «РИА новости» з посиланням на Міноборони Росії заявить, що «Російські збройні сили не завдають жодних ракетних, авіаційних чи артилерійських ударів по містах України. Високоточними засобами ураження виводяться з ладу військова інфраструктура, об’єкти ППО, військові аеродроми та авіація української армії. Цивільному населенню України нічого не загрожує».
ВОЄННИЙ ХАРКІВ
24 лютого ближче до 18:00, за словами Ріната, у місті обстріли трохи стихли. І він разом із друзями із метро перебралися до знайомої.
– У мого друга дівчина – харків’янка і вона запросила нас до себе. В її родини будинок із хорошим підвалом. Це було дуже приємно і неочікувано. Вона нас врятувала! У неї вдома ми знаходимося досі. Батьки цієї дівчини прийняли нас, як рідних, – дякує Рінат.
25 лютого об 11:14 Рінат нам напише: «У мене почалося знову, сильно. «Град» наче чутно». Згодом у ЗМІ інформацію підтвердять, повідомивши, що житлові квартали Харкова обстрілюють із системи залпового вогню.
У соцмережах публікуватимуть фото ракет, які застрягли просто у дорогах посеред вулиць, зокрема у Московському районі.
«10 хвилин їхати від того місця, де я живу», – пояснить у повідомленні Рінат.
У той день в Офісі Президента відзначать, що у харківському напрямку – одна з найскладніших ситуацій.
Із початку війни і дня не було, аби в цьому напрямку не прилетіло. Щодня місто обстрілюють, на нього скидують бомби, руйнуючи житлові квартали, лікарні, адміністративні приміщення, найбільшу в Європі площу Свободи... Гинуть мирні люди.
– Перші дні по сирені одразу йшли в підвал, бо батьки подруги, у якої ми знаходимося, сильно нервували. Зараз також йдемо, але перед тим оцінюючи ситуацію – якщо близько відбувається вибух від нас, тоді швидко у підвал і сидимо, поки не закінчаться вибухи. У місто виходимо раз у три-чотири дні рано-вранці, бо нас багато і продукти швидко закінчуються. З продуктами спочатку було важко, декілька годин стояли в черзі на морозі, порожні прилавки магазинів, лише дорогі товари за завищеними цінами. Але зараз постачання налагоджене, всього достатньо, постійна гуманітарна допомога біля магазинів, є можливість зняти готівку на касі. Електроенергія, вода, тепло є, інтернет іноді зникає, але мобільний працює стабільно, – розповідає Рінат.
З першого дня війни юнак та його друзі вагаються між двома варіантами – поїхати на західну Україну або перечекати ці страшні події у рідному Харкові, з надією на найкраще.
– У Харкові після Донбасу я живу три роки, два з яких навчаюся в Харківському національному університеті радіоелектроніки. Особисто для мене життя у Харкові змінилося кардинально: місто, у якому я почувався безпечніше і комфортніше, ніж вдома на Донбасі, стало пороховою діжкою. Кожен день я перевіряю екстрену валізку, бо знаходитись у місті дуже ризиковано. Сумно дивитися на зруйновані від вибухів та мародерів будівлі. З кожним днем наростає ненависть та зневага до людей, які спроможні на такі нелюдські дії, – каже Рінат.
У такому режимі наш колега зустрічає свій 21-й день народження – 15 березня. Напередодні власного свята, коли майже в усій країні була повітряна тривога, ввечері він розповів: «За дві зупинки від мене прилетіло дуже сильно. У житловий будинок».
Рінате, ми вітаємо тебе з днем народження! Бажаємо, аби наступні свої свята ти відзначив у мирній країні в улюбленому українському місті. Ще багато десятків разів сплавитися на байдарках українськими річками і спуститися на сноуборді з Карпат. Створити для «КП» багато класних мемів. Щоб замість звуків сирен і вибухів – сміх дорогих людей. Міцного здоров’я, спокою і затишку. Будь щасливий!
Чекаємо зустрічі, щиро твоя «КП»
текст: Наталка Маринець
фото: з відкритих джерел
