«Попросіть Путіна не вбивати українських людей…». Донька загиблого Героя із Кропивницького написала лист Королеві Єлизаветі
Цю дівчинку з бездонними блакитними очима і глибоким поглядом знає чи не весь світ. Сім років тому фотографія 3-річної Сашуні Матвієнко – доньки полеглого на сході 28-річного прикордонника Андрія Матвієнка, яка стискала у руці орден татка «За мужність і відвагу», не залишила байдужим нікого. Посмертну відзнаку родині Героя вручили у травні 2015 року, коли відкривали Алею Слави загиблих воїнів на Рівнянському кладовищі.
Близько двох тижнів тому Олександра відправила лист Королеві Великобританії Єлизаветі ІІ, у якому попросила її звернутися до Путіна, щоб він припинив війну
«КП» не раз писала про родину Героя Андрія Матвієнка – його дружину Ірину та доньку Олександру. Раніше жінка розповідала, що донька Саша дуже схожа на батька – і поглядом, і характером. Доросла не за віком дівчинка вирішила зробити те, що в її силах, аби допомогти Батьківщині у війні проти Росії.
«Ваша Величносте! Мене звати Саша Матвієнко, я з українського міста Кропивницького. Мені 10 років, мого тата вбили, коли мені було усього 3. Він був військовим, його вбили на війні на Донбасі. Мені дуже сумно, що тепер ми з мамою лишилися самі. Зараз Росія знову лякає мою країну великою війною. А війна – це коли чиїсь тата і багато-багато мирних людей гинуть. Я дуже хочу, щоб Путін забрав свої танки і солдатів з нашої країни. Чи не могли б ви, Ваше Величносте, попросити його про це, будь ласка? Я бачила на фото, що у вас маленькі правнуки. Вони щасливі, бо мають тата і маму. Я бажаю Вам миру і бути здоровою. Дуже вірю, що ви, Ваша Величносте Королево Великої Британії, прочитаєте мого листа і попросите російського президента Путіна не вбивати українських людей. Щиро, Саша Матвієнко з України», – підписала лист дівчинка.
Його Олександра писала разом із мамою Іриною. Перекласти на англійську мову допомогла репетиторка, яка займається з дівчинкою.
– Справа в тому, що зараз вже, мабуть, мало до кого можна звертатися… Саша побачила фото королеви з правнуками, діти щасливі на фото, адже в них немає війни. І ми вирішили написати їй, адже тато загинув і не хотілося б, щоб ще діти страждали від цього. Хотілося б, щоб всі діти зі своїми татами були вдома, а не щоб їхні тати гинули на війні. Тому вирішили написати листа, – розповідає «КП» Ірина Матвієнко. – Саша зараз займається англійською мовою з репетиторкою, то разом вони переклали на англійську мову, щоб все було правильно, без помилок.
Лист відправили «Укрпоштою».
– На пошті були всі дуже здивовані. Нас попросили зачитати українською мовою, тому що лист написаний англійською. Я питаю, все читати? Так, читати. Зачитую: «Ваша Величносте, Королево…». Потім вони сказали, що не треба. Уточнювали: «Лондон? Добре. Так, Букінгемський палац. Добре». Лист прийняли, наклеїли марки і відправили, – каже жінка.
Війна з Росією триває уже вісім років. За цей час загинуло багато наших захисників і захисниць. Кожен із них віддав своє життя, аби українці засинали і прокидалися під мирним небом, раділи кожному дню, поважали одне одного, були єдиними.
Ми маємо цінувати і не забувати їхній подвиг. Пам’ятати кожного з них, вшановуючи своїми вчинками – допомагати волонтерам, не розповсюджувати неправдиву інформацію про війну, зберігати спокій, вірити у тих, хто зараз на передовій і молитися за них, не підтримувати ворога!
– Ми з Олександрою розмовляємо про те, що є загроза Росії, про те, що тато загинув на війні. Тато хотів же нас захистити, а виходить, що вона продовжується і, можливо, ми можемо щось зробити. Хоч не там, але тут. Можливо, хоч таким чином, написавши листа. Олександрі вже 10 років, тому я намагаюся з нею вже відкрито про це все розмовляти. Вона знає, що Росія – це агресор. Вона знає все, що їй треба знати, – каже мама дівчинки – Ірина.
Як раніше розповідала «КП», молодший інспектор прикордонної служби 1-ї категорії – дозиметрист першого відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби «Іловайськ» військової частини 9937 Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління молодший сержант Андрій Матвієнко був у складі групи прикордонників, яка 7 серпня 2014 року вийшла на виконання завдання. Вояки зустрічали колону, яка з боями проривалася з пункту пропуску «Довжанський» та перебувала під постійним обстрілом ворога. Андрій 
із побратимами надавали першу медичну допомогу пораненим під курганом Савур-могила, зупиняли кровотечі, відвозили у місто Амвросіївку Донецької області, заносили до гелікоптерів. Врятували майже тридцять українських військових… Матвієнко повертався із завдання, був за кермом УАЗа. Та не доїхавши 1500 метрів до місця дислокації – прикордонного пункту «Успенка», підірвався на радіокерованому фугасі. Андрія швидко переправили до військово-польового шпиталю. Проте поранення були не сумісні з життям…
– Коли збирався йти, казав: «Я давав присягу Батьківщині. Коли повернуся, буду жити із чистою совістю». Він упевнено йшов на війну, декілька разів повторював слова: «Я не боюся туди йти. Після мене залишиться Саша». Таким людям, як Андрій, дуже потрібно було жити. Він міг багато ще чого зробити для України живим. Був дуже чесним, в першу чергу перед собою, все у нього було по совісті… Був рішучим та мужнім чоловіком, який ніколи не відступав від своїх цілей, – розповіла «КП» Ірина.
Попрощалися з Андрієм Матвієнком 11 серпня. Поховали його на Алеї Слави Рівнянського кладовища. Його ім’я носить колишня вулиця Башкирська. Указом Президента України від 21 серпня 2014 року Андрія Матвієнка посмертно нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно відзначили нагрудним знаком «За мужність» ІІІ ступеня, відзнакою «За мужність і відвагу» Кіровоградської області. Фотографія Саші саме з цим орденом, яку зробив кропивницький фотограф Олександр Козловський, зачепила увесь світ.
текст: Наталка Маринець
фото: Кропивницька міська рада, Ірина Матвієнко, Олександр Козловський
