Непізнана Україна. А наскільки добре ви знаєте свою країну?...

Вихідні. А як ви любите їх проводити? Вдома у теплому родинному колі? З друзями, обговорюючи новини за тиждень та, часом, зустрічаючи нову зорю в якомусь нічному закладі після годинних танців? Книжково-сонливо-чайово? Чи ж вирушаєте у мандрівку за новими враженнями?

Я більше надаю перевагу якраз останньому виду відпочинку. Кожна нова поїздка – це дороги, по яким ще ніколи не ходив; це люди, з якими не спілкувався; це місця, будівлі, заклади, яких не відвідував; це повітря, яке не вдихав. Часом подорожі можуть навіть кардинально змінити життя людини. Або ж просто розслабити, відволікти. Подорожі лікують. Подорож – це маленьке життя. Нові враження; знання – розвивають, а емоції, які накопичуються в таких поїздках, ще довгий час не перестають позитивно впливати на здоров’я та настрій.

Звісно, часом постає питання – куди поїхати? Не завжди є багато грошей, щоб дозволити собі далекі подорожі або ж поїздки на декілька днів. Та коли любиш мандрувати – невже може бути різниця – куди? Чи добре ми знаємо власну країну? З кожним разом переконуюсь, наскільки Україна є багатою. Багатою не лише усім відомими родючими землями, річковими запасами, працьовитими людьми та багатьом іншим. Мова зараз про історичну, культурну спадщину. Спадщину, яка або не вивчається, або ж не популяризується належним чином, кошти на розвиток вже дослідженого не виділяються. Розвиток та процвітання нації та країни є нерозривним з розвитком культури, з дослідженням, вивченням, популяризацією культурного, наукового надбання та історії, які є ДНК нації.

Ось так, стоючи перед вибором – куди поїхати в один із вихідних днів, я обрала невеличке селище міського типу під назвою Онуфріївка, в якому раніше ніколи не була. Переглядаючи в інтернеті інформацію про нього, дізналась, що однією з цікавих особливостей цього населеного пункту є дендропарк, закладений сім’єю Толстих, які проживали тут у XIX столітті. Цей дендропарк вважається перлиною Онуфріївщини. Хоча, звісно, і не єдиною.

Все. Вирішено. Оскільки думка про поїздку прийшла за сніданком годині о 9-ій і була абсолютно спонтанною, Онуфріївка була ідеальним варіантом для одноденної подорожі з міста Кременчука Полтавської області: легко доїхати, мало витрат коштів та часу на дорогу.

О 13-й я вже була в Онуфріївці. Першим враженням було знайомство з місцевою жінкою, яка тут проживає вже багато років, але сама із західної України. Трохи поговорили, вона розповіла як краще добратися до парку, який мене цікавив, про місцеві особливості.
Пішла по каву та на прогулянку. Таким милим враженням, яке не зустрінеш у містах, є птахи, зокрема – кури, півники, які вільно бігають по дорогах, меморіалу, центральній площі, проспекту. Мені здалося це милим. Навіть фото зробила.

Чим багата Онуфріївка? Багато чим. Я побачила величезну перспективу розвитку цього краю, його туристичного потенціалу і самого селища в цілому. Одночасно із цим я побачила відсутність належного господарського догляду.

З чим турист, приїхавши сюди, може познайомитись? Одне із найперших місць, яке привертає увагу, це пам’ятка історії, містобудування та архітектури кінця XIX століття – будівля школи, споруджена коштами графині Олени Толстої та її сина графа Михайла Михайловича Толстого у 1911 році. Будівля створена у трохи готичному стилі з високими стелями, заокругленими вікнами і гострим дахом. Такий собі місцевий Хогвартс. Окрім цього, особливістю цієї школи є те, що тут з вересня 1939 по червень 1941 року вчителював відомий український письменник – Василь Олександрович Сухомлинський, про що свідчить пам’ятна дошка, встановлена на фасаді будівлі. І це ще не все. Окрім цього, як свідчить ще одна пам’ятна дошка, в цій школі з 1963 по 1984 рік працював вчителем фізики та математики Степан Максимович Турлюн (1924 р.н.), який був юним партизаном і воював з фашистськими загарбниками в Чорному лісі. Ось така от знакова будівля.

Рухаючись далі цією вулицею, можна прогулятися центральним проспектом та сквером, побачити створені монументи, які вшановують пам’ять жертв Чорнобильської катастрофи, пам’ять загиблих на війнах в Афганістані та під час Другої світової війни.

Варто позитивно відзначити присутність тут в декількох місцях туристичних вказівників, які, до речі, навіть у містах не завжди зустрінеш. У Кременчуці, як для прикладу.

А тому той, хто відвідує Онуфріївку, легко зорієнтується – де знаходиться музей, парк, селищна чи районна адміністрація або ж суд.
У музей історії Онуфріївського району я також потрапила спонтанно. Він знаходиться по вулиці Назаренка, 3. Приємно може вразити вартість вхідного квитка – 10 гривень, у що входить також і екскурсія. У музеї 12 залів, які коротко розповідають про козацький період України, часи національно-визвольної боротьби та утворення державності, встановлення радянської влади, період Голодоморів, часи Світових війн та участь українців в них, історію побуту та культури українців та історію проживання в Онуфріївському районі представників родини Толстих – графа Михайла Михайловича Толстого, його дружини – Олени Григорівни Толстої (Смірнової), їхнього сина.

Також можна замовити екскурсію Онуфріївським дендропарком, яку проведуть працівники цього музею. Що дуже рекомендую. Вартість такої екскурсії також не може не здивувати – всього 10 гривень.

Цей історичний парк є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва XIX століття державного значення і по праву належить до одного з визначних туристичних об’єктів Кіровоградщини.

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПАРКУ

Заснування Онуфріївського парку пов’язане з ім’ям Михайла Івановича Камбурлея – великого землевласника, а згодом сенатора і цивільного губернатора Волині, який у 70-х роках XVIII століття придбав 13 тисяч десятин землі на території колишнього Онуф­іївського району.

Після смерті Михайла Камбурлея, у 1821 році, його землі, у тому числі села Онуфріївка, Камбур­ліївка, Лозова, Іванівка та Омельник стали власністю Михайла Дмитровича Толстого – зятя Камбурлея, чоловіка його доньки Катерини.

Родина Толстих продовжила роботи з розбудови садового комплексу, невід’ємною частиною якого був Онуфріївський парк. На початку 20-х років XIX століття саме граф Михайло Толстой заклав так звану Стару частину Онуфріївського парку. Існує думка, що у створенні оригінальних паркових композицій активну участь взяли чеські та німецькі майстри садово-паркового мистецтва, одеський архітектор Оттон та учень знаменитого Василя Докучаєва.

У 80-х роках XIX століття завершилося формування садибного комплексу і почав створюватися Новий парк, який за своїми планувально-архітектурними особливостями можна віднести до яскравих зразків анг­лійських парків ландшафтного типу. Тут зробили каскад штучних озер, насипний острів, посадили більш як 200 видів дерев, у тому числі рідкісних і екзотичних, саджанці яких везли з усього світу. Побудували прекрасний маєток та різні службові приміщення. Сім’ї Толстих це місце настільки подобалося, що вони щорічно приїздили в Онуфріївку на все літо зі свого маєтку в Одесі.

Після смерті графа Михайла Дмитровича справами зайнявся його син – Михайло Михайлович Толстой (старший) (роки життя: 1834-1898). З його ім’ям пов’язана красива історія кохання: у 28 років граф полюбив бідну 15-річну дівчину Олену Смирнову, яка працювала в їхньому будинку, і згодом, за клопотанням свого діда і графа Воронцова, одружився на ній, порушуючи вікові традиції свого роду.
Натомість граф не порушив традицій своїх пращурів щодо благоустрою парку. У другій половині XIX століття він закінчив будівництво Нової частини. До 1917 року парк займав 150 десятин землі.

На той час садово-архітектурний комплекс включав: графський будинок, літню їдальню, стайні, склад з підвалом-льодовиком, кілька штучних ставків у місці злиття річок Омельник та Сухий Омельнічек, у тому числі два великих ставки – Нижній, обсаджений вербами, з насипним островом, двома водоспадами, ажурними місточками та будиночком для лебедів, і, так званий «Селянський» ставок із піщаним дном, у якому дозволялося купатися і напувати худобу селянам. Були також на території парку сіножаті, фруктовий сад, оранжерея і теплиця, де вирощували тропічні культури і квіти.

Останній граф роду Толстих – Михайло Михайлович (молодший) – онук графа Михайла Дмитровича (роки життя: 1862-1927) – прославився як щедрий меценат. Однак після Жовтневої революції 1917 року він втратив усі свої маєтки та був позбавлений графського титулу.

Сам же парк в Онуфріївці, який ще називають «Парком чотирьох Михайлів» – за іменами його власників, дуже постраждав за останнє століття.

Він мене позитивно вразив. Велика територія дендропарку окутує своїх відвідувачів спокоєм та затишком. Це місце, де можна не лише прогулятися, а й привести свої думки та душевний стан в рівновагу; сповнитись натхненням для майбутніх звершень.
Однак, на жаль, дуже різко вбачається відсутність належного догляду та розвитку даного парку.

На «острові кохання», який розміщується в центральній його частині, замість гарних дерев, які тут росли не один рік до цього, за розповідями місцевих жителів, лишились одні пеньки. Дерево, якому більше 100 років, що росте на цьому ж острові, не має жодної інформаційної таблички, а історію про нього можна дізнатися лише під час екскурсії. І таких зауважень багато. Парк потребує уваги і це не завжди великі витрати. Потрібне лише бажання відповідальних осіб.

Я бажаю Онуфріївці та всій громаді процвітання та розвитку. Маю надію, що найближчим часом недоліки, які були зауважені, будуть якнайшвидше виправлені, а кількість гостей лише зростатиме, адже селище має великий потенціал.

Все велике складається з малого. Країна складається з областей, міст, містечок, селищ. Розквіт країни прийде лише тоді, коли розквіт прийде навіть у найменше селище чи містечко. І часто це залежить лише від нас самих.

текст і фото: Яна Коваль