«КП» завітала у будинок для людей похилого віку «Затишна оселя» і почула, чого хочуть і що бажають людям його мешканці
Надворі хурделить і мете. За кілька днів Новий рік і погода доречно створює святковий настрій. Коли хочеться побути у колі рідних біля ялинки, обійняти, побажати щиро всіляких гараздів. Усі ми чекаємо цього з нетерпінням. Чекають свята і 14 мешканців будинку для людей похилого віку «Затишна оселя», що в Аджамці Кропивницького району. Як живеться їм, за що вдячні і чого бажають – розповіли «КП».
Нині завітати в гості в будинок не просто: треба дотримуватися усіх карантинних вимог і головне – мати сертифікат про вакцинацію. Утім «КП» готова до цього, тож купуємо для його мешканців потрібний подарунок – тонометр для вимірювання тиску, беремо свіжий номер газети, фрукти і їдемо в Аджамку. Дорогою спілкуємося із засновницею закладу, головою Благодійного фонду і директоркою будинку для людей похилого віку «Затишна оселя» Валерією Кривошапкою. Жінка каже, саме карантин дав поштовх для найбільшого бажання і працівників, і мешканців будинку – щоб скоріше закінчилася епідемія ковіду і всі повернулися до звичного життя.
– Рік, що минає, став для нас важким через ковід, адже весь час заклад був закритий. Багато людей і родичів наших підопічних хотіли до нас приїхати, але через карантин не змогли. Лише влітку був короткий період пом’якшення. В матеріальному плані було складно, але не критично. Ми витримали, а крім того, ще й заклали фундамент для будівництва другого корпусу закладу. З виготовленням і оплатою проектно-кошторисної документації нам допомогла кропивничанка Наталія Кліменкова. Ще одні спонсори оплатили будівельні матеріали і ми заклали фундамент. Дуже вдячна за допомогу нашим друзям. Тепер шукаємо, хто допоможе придбати бетонні блоки для будівництва, – розповідає Валерія Кривошапка.
Нині в «Затишній оселі» є місця для більшої кількості пожильців, але прийняти їх сюди знову ж таки завадила епідемія коронавірусу, каже директорка закладу.
Тим часом під’їжджаємо до «Затишної оселі». Там нас уже чекають із нетерпінням бабусі і соціальні працівники. Усі – наче одна велика родина.
– Так і є, для мене це велика родина, ми всі тут – як одна сім’я, – каже соціальна працівниця Світлана Бердаліна. – Ми звикаємо до наших підпічних, ставимося до них, як до рідних батьків. Тому всім їм бажаю міцного здоров’я і довголіття.
У приміщенні закладу затишно і тепло, стіни прикрашають картини, інтер’єр кімнат – абсолютно домашній. У їдальні, де нас зустрічають, уже святковий настрій – вбрана ялинка. Бабусі з радістю приймають подарунки, а особливо газету. Ще одним новорічним сюрпризом від редакції стала передплата на десять примірників газети для тутешніх мешканців.
– О, так тут же пишуть про мою рідну Олександрію! – радіє 84-річна Тетяна Дерипаско. – Скоро виповниться рік, як я живу в «Затишній оселі». Приїхала з Олександрії. Тут знайшла собі подружку – Валентину Василівну, разом любимо співати. Навесні і влітку займаюся улюбленою справою – висаджую і доглядаю квіти. Троянди, чорнобривці, петунії – то все я насаджую. Люблю працювати на землі. Тут дуже добрі люди, дуже вдячна Валерії Миколаївні (директорка закладу – «КП») і всьому персоналу за чуйне і людяне ставлення до нас.
Із вдячністю про працівників будинку каже і 80-річна Валентина Олексієнко. До приїзду гостей бабуся вбралася і навіть взула черевики на підборах. Живе в закладі з моменту його відкриття.
– Мені тут дуже подобається, гарний догляд, добросовісні працівники, кухарі готують дуже смачно, ми вдома не їли таких страв, які нам готують. Тут є лежачі пожильці, то за ними добре доглядають. До всіх мешканців персонал ставиться дуже чуйно. У них така важка праця, хочеться, щоб і зарплати були більші, бо вони заслужили, – каже жінка.
Найкоротший термін у будинку живе 75-річна Людмила Матюшенко, але відчуває себе, наче у родині.
– Я тут живу чотири місяці. Діти поїхали на заробітки за кордон, а я перенесла важку операцію, самій обійти себе важко. Мені порадили «Затишну оселю» і я не шкодую, що сюди приїхала жити. Валерія Миколаївна – справжній психолог, розрадить, утішить, підбадьорить. Тут домашня атмосфера, хороший догляд, страви, як удома – котлети, пиріжки, холодець. Які тільки з’являються перші овочі і фрукти – вони у нас на столі, а коли був сезон кавунів, то ми вже наїлися! Ось готуємося до свята, нас запитують: що хочемо на святковий стіл? Кажемо – холодець, олів’є і голубці. Дні народження завжди святкуємо разом, смакуємо торт, співаємо. Тут стежать за нашим здоров’ям, постійно вимірюють тиск, якщо треба зробити укол чи поставити крапельницю – медсестра все зробить, – розповідає про своє життя літня жінка.
Згодна зі своєю сусідкою і 84-річна Олена Пінкаленко. Каже, тут для неї всі жінки – подружки. Разом співають, інколи починають згадувати пережите, то і поплачуть. Живуть, як вдома – однією родиною, дякують за догляд і допомогу. Підтримку від персоналу і сусідок отримує і 73-річна Ольга Тимошенко. Жінка живе у закладі другий рік, за станом здоров’я потребує посиленого медичного догляду, то тут його повністю отримує.
Другий рік мешкає у «Затишній оселі» й 76-річна олександрійка Людмила Садовнікова. Каже, щотижня з нетерпінням чекає «Кіровоградську правду», яку редакція передплачує для мешканців закладу.
– Я люблю читати газету, бо в ній часто пишуть про Олександрію, про рідні мені місця, радію, коли читаю про знайомих людей, бачу, що місто почало змінюватися на краще. Я жила в родині доньки, вона з чоловіком добре до мене ставляться, але поїхали на заробітки за кордон. Аби я не була сама і мала гарний догляд, вирішили, що краще мені жити в «Затишній оселі». Звісно, за домом сумую, але тут мені добре. Ми спілкуємося з жінками, тут чуйні працівники. З дітьми я спілкуюся через інтернет, тож зв’язок підтримуємо. Вдячна всім, хто поруч зі мною, – каже жінка.
Всі мешканці «Затишної оселі» мають дітей і внуків, проте через різні обставини їхня родина нині тут. Але зв’язок із рідними важливий для них. Тож Валерія Кривошапка дуже пильно слідкує, аби родичі не забували про її підопічних.
– Буває, бачу, що хтось засумував. Наче все є – увага, догляд, але ж літні люди хочуть ще й спілкування з рідними. Тоді пишу або телефоную родичам, щоб подзвонили своїм рідним. Ще до того, як відкривати будинок, я бачила, як роблять у Європі, і в мене була така мрія, щоб поруч із будинком для людей похилого віку були діти. Через дорогу від нашого будинку – дитячий садок. І коли ми відкрилися, до нас приходили діти на свята. Ось за цим я і всі мешканці закладу дуже сумуємо. Найбільше наше бажання, щоб якнайшвидше закінчилася ця пандемія і щоб дітки з садочка могли до нас приходити і ми могли проводити спільні заходи. Бо літні люди в ці моменти дуже щасливі, радіють життю. Якої допомоги потребуємо? Продукти завжди потрібні, бо їх з’їдають. Хто хоче допомогти з будівництвом – запрошуємо на толоку. Сорок газоблоків коштує п’ять тисяч гривень. Є люди, які складаються коштами по 100-200 гривень і нам перераховують. На одну машину газоблоків уже зібрали, в січні будемо завозити, – каже Валерія Кривошапка.
Будівництво другого корпусу «Затишної оселі» – головна мрія, яку планує здійснити директорка закладу і сподівається у своїх планах на Божу поміч і підтримку небайдужих людей.
Новорічні бажання мешканців «Затишної оселі» на перший погляд прості, але такі необхідні. Хочуть, аби всі були здорові, жили у мирі і радості, були щасливими. Цього бажають собі і всім людям. А гостей теж не залишили без подарунка – заспівали улюблену українську пісню.
Поки «КП» спілкувалася з мешканцями «Затишної оселі», сюди з подарунками завітали приватні підприємиці з Кропивницького Ліна Косова і Світлана Масаликіна. Привезли, крім смаколиків і фруктів, крупи, цукор, мед, побутову хімію. Кажуть, це вже друга ходка сюди з подарунками, які збирали небайдужі кропивничани для підопічних закладу. Люди правду кажуть: не збідніє рука того, хто дає.
Тож долучайтеся до благодійності, допомагайте продуктами і коштами на будівництво. Перерахувати гроші можна на розрахунковий рахунок: UA893052990000026003015101303 ЄДРПОУ 39438840 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Або на карту «Приватбанку»: 5168 7456 0973 8239 (Валерія Кривошапка)
текст: Любов Попович
Фото: Людмила Попудіна
