Мандруй Кіровоградщиною. «Кіровоградська правда» спільно з ОДА влаштували прес-тур для київських журналістів
Місяць тому «КП» опублікувала матеріал про те, що туризм на Кіровоградщині виходить із пітьми. Нарешті цей напрямок – це не лише наради у кабінетах і затвердження «планів розвитку», а реальні дії. Уже створили туристичний чат-бот, яким користуються тисячі людей. Ще один крок – прес-тур для столичних журналістів популярних видань. Також запросили представників Міністерства культури та інформаційної політики та Державного агентства розвитку туризму. Провести захід ініціювала голова облдержадміністрації Марія Чорна, складали маршрут спільно з директоркою «Кіровоградської правди» Оленою Сідоровою.
Із п’ятниці по неділю шестеро журналістів із видань «Фокус», «РБК-Україна», «Лівий берег», «Українська правда» і порталу про подорожі «Lowcost.ua», а також по двоє представників Міністерства культури та інформаційної політики і Державного агентства розвитку туризму їздили по дорогах і бездоріжжю Кіровоградщини, слухали різні екскурсії, бували у різних локаціях – як сучасних, так і історичних. Що бачили, які отримали враження і чи має область туристичний потенціал – у матеріалі «КП».
Ми хочемо, щоб наша Кіровоградщина на карті була упізнавана. Тут є люди, які закохані у свій край, які готові у будь-якому форматі сприяти тому, щоб у нас, українців, усе виходило. Працюватимемо над розвитком туризму, є вже ідеї з розвитку і створення цікавих туристичних магнітів. Завдячуючи програмі Президента Володимира Зеленського «Велике будівництво», вперше відновлюємо дороги до цікавих локацій регіону
Марія Чорна, голова Кіровоградської ОДА
ДЕНЬ 1
Перша точка на мапі цього прес-туру – озеро Берестувате або, як його ще називають, – Чорне озеро у Чорному лісі, що неподалік села Водяне Знам’янської громади.
– Озеро, що переходить у болото, має чимало унікальностей, які в комплексі і роблять це місце особливим і таємничим. Його глибину досі не можуть визначити! Хтось називає 250 метрів, хтось вважає, що в озера подвійне дно, а хтось – що воно бездонне. Вода тут завжди дуже холодна. В озері є плаваючі острови, які формуються із моху, гілок, листя. Мохи тут сфагнові, характерні для Полісся, Кавказу і Тибету, але ніяк не для нашого регіону. В озері живе лише один вид риби – земляний карась, – розповідає гід Андрій Пропадущий.
Морозівський кар’єр неподалік Пантаївки. Часом відвідувачі називають це місце українськими Мальдівами через смарагдово-блакитний колір води. Своєрідної атмосфери додають піщані відвали, а також покинута техніка на них.
Колись тут добували буре вугілля, але через фінансові проблеми роботу кар’єру зупинили. Воду не відкачували і вона заповнила розріз та затопила техніку. Протяжність кар’єру – 6,5 кілометра.
Загублений замок Вінберга у селі Ясинуватка Пантаївської громади. Він належав родині з таким прізвищем. Замок є найгарнішим і найбільшим палацом Кіровоградщини, про який майже ніхто не знає. Звели його у 1870 році. У 60-х роках 20 століття у цьому приміщенні була школа, а потім інтернат. Наприкінці 90-х років у будівлі замку розташувався жіночий монастир. На початку 2000-х там сталася пожежа. Після того стан замку лише погіршувався.
Позаду замку – дуб, якому близько 300 років. До речі, щоб його обійняти, потрібно чотири людини. Це з’ясували журналісти саме під час прес-туру.
Олександрія. Це була завершальна локація першого дня прес-туру.
Спочатку гостей познайомили з головними краєзнавчо-туристичними об’єктами міста, серед яких – пожежна каланча, будинки Піщевича, Чижевського та земського зібрання, Олександрійський театр.
– Місто кілька разів змінювало назву, фактично зараз четверта. Перша була у 30-х роках 18 століття – Усівка або Усиківка на честь статного козака Миргородського полку Кременчуцької сотні Грицька Вусика і його побратимів. Вони заснували декілька населених пунктів і об’єдналися в один повіт. Потім був проект Нова Сербія – сюди переселяли сербів, а місто назвали Бечея. Нову Сербію скасували і місто назвали Олександрійськ, потім змінили на Олександрію, – розповів член Національної спілки краєзнавців України, співзасновник громадського простору «КУБ» Віктор Голобородько.
Після цього зустрілися з Олександрійським міським головою і президентом ФК «Олександрія» Сергієм Кузьменком, який спочатку запросив у будинок футболу. Там історію становлення футбольної команди розказав директор із маркетингу Антон 
Пилипенко і провів екскурсію у спортивному комплексі – показав трофеї й архівні світлини футбольного клубу, магазин брендованої продукції ФК «Олександрія» та роздягальні для команд.
– Стадіон уміщує сім тисяч глядачів. Поступово його оновлюємо. Ми поставили новий вхід, турнікети, автоматичну систему поливу, завезли нове цифрове обладнання. Також у нас є інші поля, на яких команда тренується. На цьому полі – максимум одне тренування у тиждень і футбольний матч, – розповів Антон Пилипенко.
Після цього Сергій Кузьменко запросив журналістів на прогулянку парком Шевченка, де триває масштабна реконструкція. Її роблять коштом ФК «Олександрія» та холдингу «Агровіста».
– Уже зробили центральну алею. Два тижні тому в тестовому режимі запустили пішохідний фонтан із музикою і підсвіткою. На зиму будемо його консервувати. Наступного року перед фонтаном зробимо гарний літній театр, красиву зону з деревцями і квітами – фонтанну площу. Приємно, що у нас такі гості. Запрошую ще раз відвідати Олександрію, – сказав Сергій Кузьменко.
ДЕНЬ 2
Кочубеївські штольні у селі Ганнівка Петрівської громади. Так би і залишалося це місце невідомим, якби не зйомки фільму «Червоний» за мотивами роману Андрія Кокотюхи. Спеціально для цього побудували дерев’яні сходи.
Кочубеївський рудник з’явився на землях пана Кочубея у 1904 році – тут видобували залізну руду. Працював кар’єр до 1915 року, після чого про нього практично забули – місцина приваблювала лише рідкісних шукачів пригод.
«Ранчо тур» від групи компаній МЮННТ у Новгородці. Зокрема, побували на молочній фермі. У господарстві близько двох тисяч дійних корів, які дають молоко вищого гатунку. Гостям показали «дитячий садок» для телят, доїльний зал, як доглядають за тваринами. І на згадку – зробили фото на фоні величезної стіни з тюків соломи.
Парк-готель «Скіфія» на території села Захарівка Новоукраїнської громади. Він розташований на березі річки Чорний Ташлик.
База відкрилася у 2018 році і вже стала популярною серед жителів області. Проект продовжують розбудовувати, завершення робіт заплановане у 2025 році.
Це чудове місце як для відпочинку, так і для партнерсько-ділових зустрічей: конференц-зали на 150 та 50 осіб, амфітеатр на 1500 осіб, будиночки з терасами, піщаний пляж, фонтани, відкриті басейни, дитячий майданчик, альтанки зі столами, мангали, каяки та катамарани, бари, ресторани із авторською кухнею, музеї...
ДЕНЬ 3
Ранок фінального дня почався на Хуторі Надія у селі Миколаївка Соколівської громади. Це державний музей-заповідник Івана Карпенка-Карого (Тобілевича). Музей створений на території садиби, що належала визначному драматургу, театральному діячу кінця 19 – початку 20 століття Іванові Карпенку-Карому (Тобілевичу). Садибу заклав у 1871 році батько драматурга і назвав іменем його дружини – Надії Тарковської. Іван Карпович вирішив перетворити садибу на, як він говорив, «оазис у степу». Це було місце зустрічі відомих на той час театралів і талановитих митців. Там він написав 11 п’єс із 18.
На Хуторі Надія щороку проводять основну частину традиційного свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». Цьогоріч цей фестиваль провели 51-й раз.
Німецьке військове кладовище у Карлівці Соколівської громади. Про нього розповіла керівниця краєзнавчого гуртка тамтешньої школи, мати військового моряка Романа Мокряка – Наталія.
– Бої на території села були три місяці, загинуло дуже багато. Більше, ніж півтори тисячі радянських солдат поховано у братській могилі у Карлівці. Загинуло і дуже багато німецьких солдатів. Після війни німецька сторона намагалася домовитися з радянською про перепоховання останків своїх солдат, але не знаходили спільної мови. Лише 6 червня 1993 року незалежна Україна і Німеччина підписали угоду про дозвіл виділити п’ять місць під перепоховання німецьких солдатів в Україні та українських – у Німеччині, – розповідає Наталія Мокряк.
У Карлівці цвинтар відкрили 20 травня 2000 року. Із 94-го у селі перепоховали рештки понад 17 тисяч німецьких військових. На одній із кам’яних плит викарбувано: «Померлі цього кладовища закликають до миру».
Екскурсія у Кропивницькому. Вона стартувала від площі Героїв Майдану. Фінальна точка екскурсії – театр. Про історичний центр міста, барельєфи, вітражі, скіфських баб розповідав кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко.
Племінне фермерське господарство «Лісова коза» у Підлісному Олександрівської громади стало вдалим прикладом гастрономічного туризму.
На вході групу зустріла екскурсовод Валентина Колісник. Жіночка із західним акцентом жваво розповіла про господарство, періодично звертаючись до слухачів, чи є запитання?
– 68 мільйонів років тому з неба упав величезний астероїд. Епіцентр падіння був саме тут. Це дало поштовх, що у 2017 році на Старий Новий рік, на свято Василя і Меланки, коли водять козу, з далекої Франції до нас приїхали 312 кізоньок альпійської породи французької селекції і 12 цапиків. Чому ця порода? Вона не мекає, не пасеться, бо не вміє, вона гризе, жує і не смердить. Кожна коза в день дає 5 літрів молока 4,6% жирності. Саме такий відсоток жирності дає можливість виготовляти нам найкращі сири в Україні, – розповіла Валентина Колісник.
На території ферми є контактний зоопарк, де можна погодувати кізочок, гойдалка, розваги для дітей, тематичні фотозони. Також можна випити кави, молока, скуштувати сири і придбати продукцію з козиного молока.
Фінальною точкою триденної подорожі стало село Цвітне Олександрівської громади.
– У нас і досі зберігся умовний поділ села на кутки. Це ознака того, що село було козацьке, його заснували козаки з Миргородського полку. Тут проходив кордон України по Малишанській балці і стояли козацькі вартові. Якщо нападав ворог – запалювали вогонь і давали знак – збирайтеся, обороняйтеся! Тут народився і жив військовій діяч, отаман Чорного лісу Пилип Хмара, – розповів його нащадок Валерій Ромащенко (у синій вишиванці на фото).
Також у Цвітному показали музейну світлицю, де зібрали вишиті рушники та глиняний посуд. Місцеві кажуть, раніше село славилося гончарством.
– Гончарні вироби – макітри, глечики та інший посуд, складали на вози і везли у Крим. Там міняли на сіль. Хочемо відродити традицію гончарства у цьому селі, зробити новий музей, поставити гончарне коло, проводити майстер-класи, – сказав голова Олександрівської громади Олександр Безпечний.
На завершення подорожі відвідали молочно-племінний завод корів – підприємство «ОЛТО». З молока цієї ферми виготовляють продукцію торгової марки «Волошкове поле».
У господарстві 580 голів худоби, з них 300 – дійні корови. Річний надій на одну корову – 7400 літрів молока.
– У нас 100% екологічна продукція. Ми вирощуємо пшеницю, ячмінь, соняшник, кукурудзу. Під кожну групу тварин затверджуємо раціон. На підприємстві маємо сучасні та автоматизовані системи. За всіма показниками, у нас молоко екстракласу, – сказав керівник підприємства Роман Бойко.
Ми спланували такий маршрут Кіровоградщиною, щоб показати різнопланові туристичні родзинки області. Такий прес-тур проходить в області вперше. Нам було важливо, щоб журналісти дали відгуки про ті місця, в яких вони побували, щоб сказали, що варте уваги, а що ні. Бо ми – ті, хто живуть на Кіровоградщині, – любимо всі наші місця і не завжди розуміємо, що цікаво туристу з іншої області. Також хочеться, щоб журналісти показали своїм читачам, наскільки гарна Кіровоградщина
Олена Сідорова, директорка «Кіровоградської правди»
ВІДГУКИ ПРО ПРЕС-ТУР
Катерина Гончарова, редакторка проекту «Travel» РБК-Україна
Те, що почався рух розвитку туризму – це дуже круто, головне – не зупинятися на цьому. Для мене справжнім відкриттям став Кропивницький. Колись я готувала статтю про це місто зі слів блогерів і мандрівників. Вони сходилися на думці, що Кропивницький – одна з найбільш недооцінених локацій в Україні. Місто, про яке у всеукраїнських ЗМІ немає інформації – ні позитивної, ні негативної. Біла пляма. Чому люди думають, що Париж це класно, навіть якщо ніколи там не були? Бо інформація про нього звучить, як кажуть, із кожної праски. В ідеалі треба прагнути саме такого – впізнаваності, формувати образи міста і стійкі асоціації з ним. На жаль, у багатьох регіонах України про туризм взагалі не йдеться. Але не тому, що там нічого дивитися. Якщо десь кажуть, що в місті чи селі немає самобутніх локацій, то це частіше не правда. Де взятися туристам, якщо відсутня інформація про ці місця для широкого загалу?
Марія Бабенко, оглядачка журналу «Фокус»
Кіровоградщина стала для мене відкриттям. Хоча я давно цікавлюся краєзнавством і подорожую Україною, більшість того, що я побачила під час прес-туру, було для мене новим й неочікуваним. Нам показали локації і для інтелектуального туризму, й рекреаційного відпочинку. Наприклад, на Хуторі Надія, можна доторкнутися до історії української культури, а діставшись до Морозовського кар’єру – милуватися величними пейзажами. Вразив високий рівень місцевих екскурсоводів, цікава й різнопланова подача матеріалу.
Відчувається, що область лише на початку розкриття й популяризації свого туристичного потенціалу. Тому попереду розбудова хоча б мінімальної туристичної інфраструктури на локаціях, розвиток подієвого туризму й багато іншого. Але та енергія, з якою облдержадміністрація й місцеві активісти беруться за цю справу, надихає!
Представниці Міністерства культури та інформаційної політики
Незвичним та цікавим для нас було знайомство з агропідприємствами та їхніми туристичними атракціями. Вважаємо цей напрям перспективним. Окремої уваги заслуговують Морозівський розріз та Кочубеївські штольні. Не зовсім зручний шлях винагороджується вражаючим видовищем.
Цікавим та пізнавальним виявилось відвідування німецького кладовища. Не були на подібних локаціях раніше. «Скіфія» – комплекс, який розбудовується та відповідає сучасним потребам туриста. Покращення потребує під’їзна дорога.
Найменш перспективними нам здалися локації Чорного лісу, залишків замку Вінберга та село Цвітне.
Дар’я Сонячна, радниця голови Державного агентства розвитку туризму України
Зараз гастрономічний туризм – на першому місці у світі. «Лісова коза» – це круто! Я багато де була і хочу сказати, що вони – молодці. Зустрічає людина – це основне. Тому що спочатку емоції, а далі – про продукт. Треба створювати набори від крафтових виробників Кіровоградщини, які продаватимуться в закладах таких же виробників.
На таких локаціях, як Хутір Надія, потрібно більше інтерактиву і можливості туристу витрачати там гроші – випити кави з сирами від місцевих виробників, із булочками на молоці з їхніх ферм.
А на таких, як Кочубеївські штольні, треба подбати про безпеку. Хоча б відремонтувати сходи.
текст: Наталка Маринець
фото з прес-туру: Олександр Майоров
