(Не) Бойова посада

,

11622Їй щоночі сниться війна, сняться друзі-побратими, яких уже немає серед живих. Сняться ті, що і вдень, і вночі тримають оборону і дають ворогу гідну відповідь. Людина може піти з війни, але війна з неї – ніколи.

Олександра Безсмертна – заступниця командира загону з морально-психологічного забезпечення третього полку імені князя Святослава Хороброго, має звання «капітан». Тендітна, ніжна, але з твердим, бойовим характером, загартованим під вибухами ворожих снарядів. Її розповідь про бойовий шлях чула вся Україна зі сцени Кіровоградського музично-драматичного академічного театру імені Кропивницького у спектаклі «Іду за Вас». Глядачів зачепило, як дівчина на «не бойовій посаді» щодня дивилася смерті в очі, тож сліз ніхто не стримував. Що пережила Саша – відомо тільки їй. От, до речі, про її прізвище – Безсмертна. Чи «спрацьовує» воно у страшну хвилину? Чи оберігає? На це запитання дівчина відповідає: сто відсотків! Тож це не просто прізвище, а оберіг, янгол-охоронець!

– З юних літ мріяла працювати, так би мовити, поближче до армії, – військовим кореспондентом. Хотіла писати про людей, яких щодня бачила у військовому шпиталі, де працювала мама. Тоді там було багато військових, які пройшли афганську війну, мали поранення і потім довго лікувалися. Для мене вони були справжні герої, які віддали своє здоров’я, та й життя б не пошкодували, – ділиться спогадами військова.

Коли настав час обирати професію і куди вступати на навчання, було кілька варіантів – або в Одеський медичний, щоб стати лікарем, як мама, або на журфак у Львові, а вийшло так, як розпорядилася доля. Дорога привела у Львівську Національну академію сухопутних військ на культурологічний факультет. Все ж – ближче до журналістики.

Війна застала Сашу в академії. У квітні 2014-го всіх курсантів відправили на полігон, аби, в разі введення воєнного стану, підготувати до можливого прискореного випуску. Ще ніхто достеменно не знав, що відбувається і як довго триватиме ця антитерористична операція, яку згодом все ж таки назвуть війною, а агресором – «братню» Росію.

11623– Після закінчення академії за розподілом я потрапила на службу в Миколаїв на посаду начальника клубу Південно-морської бази. Тільки от клубу, як такого, і не було, адже після анексії Криму все залишилось на окупованій території. І вже з липня 2016 року стала бійцем морської піхоти. Посада – пресофіцер. У мої обов’язки входило працювати з журналістами, зустрічати, проводити 15-кілометровою лінією фронту в районі оборони бригади морської піхоти – від узбережжя Азовського моря, населених пунктів Широкиного, Водяного, Гнутового, Павлополля, Талаківки, Лебединського і до Чермалика. Мрія, а не робота, – розповідає Олександра.

Кореспондентів, які хотіли писати правду про війну, було багато. Їх не лякали розповіді про те, що там відбувається насправді. А все було не так красиво, як здавалося.

– Коли починалися обстріли, люди шукали прихистку від снарядів, розбігалися, панікували. У такі моменти не думала про власну безпеку, молила Бога, щоб ніхто з журналістів не постраждав. На моїх очах гинули бійці, друзі – і це було найстрашніше. Але я не давала відчаю заволодіти собою. Треба було триматися і підтримувати інших. І це було не день і не два, – розповідає дівчина.

Коли мама побачила Сашу, то заплакала. Сказала: «Не дівчина, а кістки, обтягнуті шкірою». У 2017 році вона важила 44 кілограми.

– Це я вже поправилася, – посмі­хається Саша.

Можна тільки уявити, що переживала її мама, коли донька була на нульовому рубежі. Жінка зізнавалася, що в той час усі думки були тільки про Сашу. А материнське серце ніколи не помиляється, відчуває все, що відбувається з її дитиною. Скільки безсонних ночей сотні тисяч матерів моляться, аби Бог уберіг їхніх дітей? Скільки пролитих сліз за синами і доньками, що пішли у вічність, віддавши життя за Україну?

Безсмертна не раз була під обстрілами, на межі життя і смерті.

– Це було у 2018 році. Одного разу під Водяним, де навкруги були одні розвалини замість житлових будинків, почула «прихід» із ворожого боку. За роки на війні я вже могла прорахувати, скільки треба часу, щоб сховатися від вибуху у найближчому підвалі. Секунди могли вирішити все. Я таки встигла стрибнути у цей підвал. На щастя, осколки від ворожого снаряду мене тоді не зачепили, – пригадує захисниця.

 

116241162511626

Я слухала Сашу і переконувалася, скільки в її розповідях болю за втрачених побратимів, за Україну, а ще – мудрості, непритаманної для її віку. Війна зробила її дорослішою. Але в той же час – це дівчина, яка ніжно любить свого судженого Сергія, чекає на нього. Вони познайомилися на фронті і зрозуміли, що це – доля.

11627– А де ще можна знайти кохання, як не на війні?– посміхається співрозмовниця.

І дійсно, любов, зароджена під снарядами, напевно, міцніша. Як казав відомий кіногерой, «коротка чи довга, але на все життя». Щодня під кулями кожен день може бути останнім.

Високі бойові нагороди Олександ­ри Безсмертної ще попереду, втім ділиться, що служіння народові Украї­ни оцінюється дещо більшим, ніж медалями чи орденами. Та все ж вона має статус ветерана війни, відзнаку Президента України «За участь в АТО», нагрудний знак «За досягнення у військовій службі».

І до речі, про «не бойову посаду». Напевно той, хто придумав це визначення, ніколи не був на передовій і не знає, що там діється, скільки людей, посада яких не передбачає бути віч-на-віч із ворогом, ризикують потрапити під його обстріли.

Вже рік Саша не покидає мирну територію, працює з людьми, яких гаряче зачепила війна. Це не просто пережити, коли з-під ворожих обстрілів потрапляєш у мирне життя, де нікому немає до тебе діла, коли не раз чуєш «ми тебе туди не посилали», де навіть у громадському транспорті дивляться з недовірою на посвідчення учасника війни. Дехто не витримує, навіть зводить рахунки з життям – і це страшно. Капітан Безсмертна бореться за кожну людину, намагаючись якомога скоріше адаптувати її до мирного життя. Хоча сама з власного досвіду добре знає, наскільки це важко. Але вона сильна, хоча й досі здригається вночі від вибуху салюту під вікнами її дому.

Все минеться, а до того ж вона – Безсмертна!

 

1162811629

текст: Світлана Костенко
фото: надані співрозмовницею

e-max.it: your social media marketing partner