Від університетського викладача до сільського вчителя: Дмитро Шульга розповів про свій дрифт

, Наталка Маринець

116101 вересня. Початок навчального року... На вулицях – святково одягнені й поки ще веселі учні після відпочинку, вчителі, викладачі… У соцмережах фейсбук та інстаграм – вітальні листівки, фотографії з перших днів занять, публікації про те, як пройшов цей день…

Та увагу журналістів «КП», які у свій час навчалися у педагогічному університеті імені Винниченка на факультеті філології та журналістики, привернула публікація їхнього колишнього викладача Дмитра Шульги – «Почав працювати у Знам’янській ЗШ І-ІІІ ступенів №7»...

Здивувалися, зацікавилися і вирішили розпитати його – як же так склалося?

16 РОКІВ ПРАЦЮВАВ У ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Уже другий місяць Дмитро Шульга працює вчителем української мови і літератури у Знам’янській школі №7.

11615«Рівно 20 років тому, 1 вересня 2001 року, розпочалася моя трудова діяльність як учителя в Кіровоградському колегіумі. (…) 1 вересня 2021 року я знову зустрічаю шкільним учителем, десь тут на фото мій 7 клас (я ще пізніше робив фото в класній кімнаті, але чомусь телефон не спрацював). Ще й школа номер 7, сподіваюся, це на щастя!», – написав він на своїй сторінці у фейсбук.

– Насправді Знам’янка – це моя батьківщина, я тут народився. Коли на­вчався в університеті, у мене з’явилася робота у кропивницькій школі. Тому попередні роки мого життя були пов’язані з обласним центром. Школа, потім різні посади в університеті, – розповідає «КП» Дмитро Шульга.

У виші працював 16 років.

– У науковому відділі, потім аспірантура і робота на кафедрі – був викладачем кафедри видавничої справи і редагування, зараз це кафедра журналістики, – продовжує співрозмовник.

Цього літа у Дмитра закінчився контракт із університетом.

– Так сталося, що моїх наукових здобутків, а в кожного викладача є рейтинг таких здобутків, виявилося недостатньо для того, щоб університет продовжив зі мною контракт. Тому мені довелося шукати роботу. Точніше вона мене сама знайшла. Майже одразу, як стало зрозуміло, що після відпустки мені немає куди виходити працювати, мені написала моя знайома, вчителька цієї школи, і спитала, чи не знаю я філолога, бо їм у школу потрібен. Я написав, що знаю – це я, – розповідає чоловік. – Останні кілька років я все одно жив на два міста, тому що у мене мама у Знам’янці.

До такого, як зазначає сам Дмитро Шульга, дрифту він ставиться по-філософськи – все, що не робиться, робиться на краще.

– Для мене завжди, оскільки працював на кафедрі журналістики, був цінний практичний досвід. Тобто, мені було легше написати інтерв’ю, рецензію чи огляд, ніж наукові статті. Я думав, що і для кафедри журналістики також цінний саме мій практичний досвід. А, як виявилося, окрім нього, треба мати ще суто наукові напрацювання. Тому, власне, так склалося. Можливо, це якийсь новий етап у моєму житті, – розмірковує Дмитро. – Я вже отримав за цей час багато вражень – від роботи, від ситуа­цій, із якими доводиться стикатися в про­цесі. Тому, якщо загалом – поки що не шкодую. Я продовжую спілкуватися з колегами по кафедрі та знайомими з міста.

 

11611ПЕРША РОБОТА, КУДИ ХОДЖУ ПІШКИ

– Що ще мене схилило сюди піти працювати – це вперше за 20 років я добираюся на роботу пішки. 10-15 хвилин – і я у школі. У мене ще такого ніколи не було. Завжди треба було добиратися маршрутками. А тут, думаю, трошки полегшив собі життя, – ділиться Шульга.

А от із часом проведення занять – не так просто.

– Інколи забуваю, що урок триває вдвічі менше за університетську пару і можу не вкластися. Я за собою помітив, що у виші встигав слідкувати за часом. Зараз іноді під час уроку в мене просто немає коли подивитися на годинник. Постійно треба бути включеним у те, що відбувається. І лиш коли продзвенів дзвоник, тоді розумію, що закінчився урок. У мене, можливо, період адаптації і перебудови. Інколи можу сказати аудиторія – замість класу або викладачі – замість вчителі чи ще щось із університетської лексики, – каже освітянин.

 


У селищі Знам’янка Друга працює два заклади загальної середньої освіти, які підпорядковуються міському відділу освіти. У нашій школі навчається 154 дитини, організацію освітнього процесу забезпечують 19 педагогів, і серед них нещодавно призначений вчитель української мови та літератури Дмитро Олександрович Шульга. Маю відзначити, що з перших днів роботи в закладі він став невід’ємною частиною шкільної родини. Ні учням, ні вчителям не довелося пристосовуватися або знаходити підхід до «новачка»… Та й, здається, Дмитро Олександрович почуває себе «як риба у воді». Він включився у роботу: плани, конспекти, інструктажі, знайомство з учнями, виховні години, загальношкільні івенти, батьківські збори – усе це йому під силу й усе до снаги. Тому нам надзвичайно приємно й цікаво працювати з таким колегою

⊲ Світлана Литвинець, заступниця директора з навчально-виховної роботи Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7




11613ІНКОЛИ ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ВЕДУЧИМ ПРОГРАМИ «ГОВОРИТЬ УКРАЇНА»

– Школярі і студенти – це дещо різний контингент, бо різний все-таки вік. Якщо 11-класники більше на першокурсників схожі – вони серйозніші, більш вмотивовані до навчання, тому що ЗНО здавати. То середня школа – треба якісь ігрові моменти влаштовувати, інші підходи до подачі матеріалу, інтерак­тиви, які могли б їх зацікавити, – говорить Дмитро Шульга.

Не рідко учитель намагається підібрати до кожного уроку нестандартний підхід, але не завжди вистачає часу. Адже за день буває 5-6 уроків замість 4 пар, наприклад. Однак творчих завдань вистачає і в підручнику.

– Оскільки я більше 10 років був поза межами школи, то те, що бачу зараз у підручниках – мене дуже тішить. Наприклад, одне із зав­дань – скласти уявний діалог із співачкою ONUKA. Ми дивилися кліпи, потім читали про неї у Вікіпедії. Для 11-класників – подивитися відео з Ірмою Вітовською або Іваном Малковичем. Інсценувати переказ твору. І взагалі зараз така спрямованість на те, що більше якихось таких завдань – напишіть щось, вигадайте, уявіть, що ви знімаєте фільм, кого б із однокласників на ті чи інші ролі призначили. Так інколи, можливо, навіть «перегодовують» дітей такими завданнями, що їм треба щось вигадати, – розповідає співрозмовник.

Деякі з таких завдань обов’язкові, а деякі – як шанс отримати вищий бал. Окремі такі виконані завдання або ж спостереження зі школи Дмитро Шульга публікує на своїй сторінці, які можна почитати за хештегом
#нотатки_сільського_вчителя

«Завдання – вигадати оповідан­ня про те, як посварилися монітор з комп’ютерною мишкою (стиль і частково орфографію з пунктуацією збережено).

Одного дня комп’ютерній мишці набридло, що хазяїн посадив її, таку круту мишу з різнокольоровою підсвіткою, зі старим брудним монітором будто 1990 років.

- Мені набридло стояти за одним столом з цим монітором, я уходжу відсюда! – сказала мишка й пішла упошуки нового друга.

- Ей, ти куди?!, – сказав монітор.

Мишка пішла до телевізора, але в нього був пульт, у ноутбука був тачпад, а до телефону він ніяк не міг підключитися.

Її знайшов хазяїн і назад поставив к монітору. Через декілька днів він купив нову мишку на зміні цій, а стару мишу він продав», – йдеться в одній із публікацій учителя.

Окрім викладання української мови та літератури Дмитро Шульга – класний керівник сьомого класу.

– У мене дуже активний клас, 17 учнів. Ми у перші дні зібралися, щоб поспілкуватися, говорили десь годину. Вони накидували, що очікують, я теж зі свого боку вносив пропозиції. Ми дещо вже встигли втілити – влаш­тували кіноперегляд після уроків та танцювальний батл. Ще плануємо пікнік, урок-чаювання, – ділиться освітянин.

 


11612

 

Як класний керівник – Дмитро Олександрович добрий, робить позакласні уроки, спілкуємося з ним. Мені він подобається, іншим теж. Хоча, може хтось ще і не звик. На уроках української мови і літератури він усе добре пояснює. Якщо не зробив домашнє завдання – він не кричить, каже, щоб зробили на наступний раз і пояснює, як його зробити.Мені подобаються його уроки.
Назар Берневек, учень 7 класу Знам’янської школи №7

 

 




Дмитро Шульга вважає, що педагог, не залежно від того, викладач він чи вчитель, повинен бути гарним комунікатором.

– Мені здається, головне – не стільки бути вчителем в плані працівника освіти, скільки бути хорошим комунікатором. Уміти щось розповісти, вислухати, відреагувати на те, що діти кажуть. Бо предмети, то предмети. Хтось хоче вчитися, хтось не хоче.
А от коли ти спілкуєшся – треба виявляти інтерес до них. Але, буває, таке розповідають, що я іноді себе відчуваю якимось, знаєте, ведучим програми «Говорить Україна», – зізнається «КП» учитель. – Знову ж таки, сучасне покоління, можливо, не дуже відчу­ває такої потреби в енциклопедичних знаннях. Важливі soft skills, тобто такі знання і вміння, які можна застосовувати у будь-якій сфері, вміння навчатися, знайти інформацію, обробити її, використати з користю для себе, а не просто мати ці знання в голові.

 




Крім освітянської діяльності, Дмитро Шульга пише критики та огляди на книги і фільми

Спеціально для «КП» він назвав фільми, які рекомендує до перегляду:

⊲ «Стоп-Земля». Це український фільм, він вийде у прокат у листопаді. Має вже відзнаки і багато схвальних відгуків критиків.

⊲ Фільм-мюзикл «Аннетт». Закладені дуже глибокі речі про стосунки між людьми, про кар’єру. Цікаві діалоги і музична частина.

⊲ Мультфільм «Душа». Він не зовсім для дітей. Здебільшого картина торкається дорослих проблем. Чи не зациклені ми на своїх клопотах, чи встигаємо розпитати близьких про їхні справи або боїмося поговорити «по душах»? Зрештою, чи можна визначити мету власного життя.

11614⊲ «Погані дороги». Фільм варто подивитися. У ньому максимально неоднозначні персонажі, за динамікою трансформацій яких неймовірно цікаво спостерігати і, відповідно, за динамікою змін ставлення глядача до них. Але ці образи не залишаються байдужими, їм хочеться співпереживати й спробувати зрозуміти їхню мотивацію. Звісно, велика заслуга в цьому й акторського складу фільму, цілком закономірно, що семеро з них потрапили в номінанти й номінантки головної української кінопремії. У фільмі чимало нецензурної лексики, проте лише в поодиноких випадках вона зайва.

⊲ «Папині кросівки». Український короткометражний фільм про хлопчика з інтернату, якого всиновлює родина з Америки.

 

текст: Наталка Маринець
фото: Олександр Майоров

e-max.it: your social media marketing partner