«Світанок» із Кропивницького отримав гран-прі на «Осінньому перфомансі»

Народний хореографічний ансамбль «Світанок», який діє на базі НВО №25 у Кропивницькому, завоював гран-прі на конкурсі «Осінній перфоманс» у Дніпрі.«КП» бачила успіхи дітей, тому вирішила поспілкувалась із художнім керівником Максимом Печененком особисто.

«Світанок» – унікальний ансамбль із дисциплінованими танцівниками, де батьки, діти та педагоги – одне ціле. Величезна кількість кубків, медалей та гран-прісвідчать про високі хореографічні навички танцівників та педагогів, а виступи в Парижі чи Відні – про високий рівень ансамблю.

– Скільки дітей наразі налічує ансамбль?

– Близько півтори сотні. До карантину було значно більше, але пандемія внесла свої корективи. Ми, доречі, не виїжджали вже 2 роки, тому сьогодні (26 вересня – ред.) у нас була перша подорож за «карантинні» роки. Звісно, для дітей це свято.

«Світанок» існує з 2004 року, тобто – 17 років. У нас працює три педагоги, костюмер, два акомпаніатори.

– До вас можуть приходити діти з інших шкіл?

– Так, звичайно. У нас займаються діти і з садочків усього міста. І потім залишаються навчатись у нашій школі. Оскільки батьки розуміють, що це зручно – на 8 ранку дитина іде на навчання, а опісля залишається на танці.

– Які вікові групи?

– Ми створили «школу в школі». У НВО №25 є не просто гурток (хоча номінально «Світанок» – це гурток), це школа народного танцю. У підготовчій групі займаються діти від 4 до 7 років. Для них заняття – це просто творча гра, ритміка, трохи партерних уроків. Молодша група колективу – з другого по четвертий класи. Для дітей цього віку додаються обов’язкові уроки класичного танцю. З п’ятого класу до класичних танців додаємо ще народносценічний та український танець. Вже в сьомому класі складається основний склад колективу.

Додаємо акробатику, гімнастику, техніки, наприклад, із гопака. Ми намагаємось зробити народний танець сучасним, модним та цікавим глядачеві. І докладаємо максимум зусиль, щоб діти займалися в задоволення, а не тому що треба.

– Які найвизначніші досягнення ансамблю за роки його існування?

– Для мене кожен фестиваль, кожен конкурс, виїзд з дітьми – це вже дуже почесно і я пишаюсь тим, що ми ніколи не займали третє місце: на декількох конкурсах ми мали друге місце, але це такі змагання, де ми пишаємось такою нагородою. Дуже цікавою була поїздка в Катар, де ми відкривали міжнародний турнір із жіночого тенісу. Також дітям сподобалась поїздка в Париж, де ми на головній сцені Діснейленду виступали зі своєю сольною програмою. Литва, Відень, Прага, Греція, Грузія… На сьогоднішній день у нас 20 гран-прі на всеукраїнських та міжнародних конкурсах і ми пишаємось кожною перемогою.

– Список країн, перелічених вами, дуже серйозний та свідчить про високий рівень колективу. Тому хочу поцікавитись – які вимоги до дітей при прийомі їх в ансамбль?

– Дисципліна – це найголовніше. Скажу чесно – «Світанок» – це дитяча армія. Тому багато батьків, котрі приводять до нас своїх діточок, знають усі наші умови – яка у нас дисципліна та заради цього ведуть до нас своїх дітей. 

Спочатку ми не вчимо дітей танцювати. Перш за все ми вчимо дітей нас чути, вчимо взаємоповазі, дружбі. Це найголовніше. Важливо також працювати над відносинами батьків та педагогів, тому що за відсутності розуміння можна не продовжувати роботу з дитиною – діти не можуть бути між двох вогнів. І батьки, і вчителі мають однаково мислити.

У нас жодна дитина не вживає алкоголю, жодна дитина не курить, жодна дитина не жує жуйки, наші діти ніколи не запізнюються.

Я не приймаю ніяких репетиторів – якщо дитина танцює, то вона танцює. У порівнянні зі спортом – «Світанок» є підготовчою групою до олімпійської збірної України. Ми готуємо танцівників для найкращих колективів.

– Які вирішальні фактори, окрім дисципліни, впливають на рішення батьків віддати дитину саме у ваш ансамбль?

– Головна наша візитна картка – величезна любов до кожної дитини, відповідальність й просто любов до своєї роботи. Батьки бачать, як ми працюємо й що ми робимо з дітьми.

Своєю фішкою вважаю те, що ми не боїмось говорити батькам правду. Ми проводимо батьківські збори не для того, щоб лише хвалити дітей, а для того, щоб сказати правду: ми вказуємо помилки, на позитивні сторони тощо.

– Оскільки ми сьогодні багато говоримо про психологію, виникає питання: як ви знайшли ключ до розуміння дитини? 

– Все дуже просто: жодного разу я не збрехав жодній дитині, а діти це помічають і переймають. Все залежить від поваги – якщо дитина тебе поважає, то вже при вході в зал вона мовчить, не балується, не кричить. Вона розуміє, що прийшла в зал працювати. А потім вже в роздягальні ми один одного любимо. Або, коли їдемо на море, вони мене там закопують в пісок – це зовсім інше. Треба правильно розставити пріоритети.

– Це діти вас бояться чи поважають?

– До класу 7-8 вони мене дуже бояться. Мені багато батьків говорять про те, що діти мають поважати вчителя, а вони вас бояться. Розумієте, тут дуже тонка межа поваги й боязні. Цю межу вони розуміють лише в дорослому віці. Коли дитина ще мала, то вони знають, що можна, а що не можна. Тому до 7-8 класу мене всі бояться, і вже аж потім з’являється повага.

– Спостерігав за тим, як діти зайшли в автобус, швиденько розсілися по місцях й ви дали команду старшим дітям зателефонувати батькам молодших дітей й сказати, що у них все добре. Як ви досягнули такого рівня взаємодії в команді?

– Цю систему ми напрацьовували багато років: у кожної старшої дитини є середня дитина, у кожної середньої дитини є маленька дитина, за яку відповідає. Усі поруч сидять один з одним: на екскурсії, в автобусі, на концертах. Вони допомагають один одному вдягатись. І тут гарно проглядається метод наслідування: дитина коли заходить в приміщення і бачить, що старший знімає капелюха, то автоматично й молодший знімає капелюха. І мені не доводиться дітей цьому вчити.

– Сьогодні у вас відбулось два концерти й один гала-концерт у Дніпрі. Наскільки часто ви їздили на такізаходи до пандемії?

– У цьому питанні варто відзначити й подякувати батькам, адже вони – єдині спонсори нашого колективу й усі подорожі відбуваються їхнім коштом. Ми намагаємось щороку проводити два виїзди в межах країни та один закордон.

– Продовжуючи тему сьогоднішніх виступів, хочу поцікавитись, яким чином діти витримують навантаження у три концерти? 

– Звичайно, їм дуже важко, й ми це розуміємо. Після подорожей дитина зростає: головою, ставленням до світу та один до одного. Зовсім інші діти.

До пандемії у нас проходило по 60-65 концертів на рік лише в Кропивницькому. Ми щороку проводимо величезні концерти для батьків, присвячені новорічним святам у місцевій філармонії.

– З огляду на те, що ви постійно їздите в інші міста – батьки довіряють вам дітей?

– Ми їздимо лише з перевіреними перевізниками. Хочу подякувати компанії «Україна-центр» та Олегу Хащевацькому – це людина, якій ми довіряємо, це найкращі автобуси в нашій області й, мабуть, в Україні в цілому.

– Скільки коштують відвідування вашого ансамблю?

– Безкоштовно. Але всі костюми купуються коштом батьків. Маленькі діти займаються тричі на тиждень, діти середнього віку – чотири рази на тиждень, дорослі – практично кожного дня – шість разів на тиждень.

текст: Роман Козинський