У Голованівському районі закрили школу, де навчалися майже три десятки учнів

У селі Ятрань Підвисоцької громади Голованівського, а раніше Новоархангельского району закрили школу, коли там залишилося 26 учнів. Не пролунав перший дзвінок у цьому закладі у 2018-2019 навчальному році. Та деякі жителі села вважають, що насправді школу закрили не через малу кількість дітей. Як і де тепер навчаються діти з Ятрані і які ж насправді причини закриття закладу – дізнавалася «КП».

У селі «Кіровоградська правда» поспілкувалася з колишніми вчителями й учнями школи, жителями і старостою Ятрані. Люди називають різні причини, чому закрили школу – хтось відзначив, що на утримання малокомплектної школи потрібно більше грошей, хтось вважає, що через малу кількість учнів, а деякі навіть переконані, що через скандал із учителькою.

Ятранська дев’ятирічна школа розташована у центрі села. Видно, що за нею придивляються – побілені дерева перед входом, покошена трава, пофарбований білим із лицьового боку паркан і досі вціліла лавка. Але на спортивному майданчику вже давно не ганяли у футбол, бо він заріс травою, і не білили садочок, який школярі колись там висадили. У середину школи «КП» не пустили, але трохи змогли роздивитися класи через вікна. На стінах досі висять рушники, стенд «Наші досягнення» із відзнаками, класні дош­ки із написами «2+2=», стоять деякі парти, лавочки, тумбочки, і навіть засохлі квіти…

Чому закрили школу?

– Кожен раз, коли іду повз школу на автобус, дивлюся і все собі думаю, нема школи – не треба нічого. Всі казали – нема школи, нема села. А тепер і людей в Ятрані мало, – розповідає «КП» Надія Олійник.

Жінка чотири роки працює вчителькою у сусідньому селі Покотилове і їздить на роботу шкільним автобусом. В Ятранській школі вона викладала математику 21 рік – із 1996 року до призупинення роботи закладу в 2017-2018 навчальному році. А її покійний чоловік Іван Кудашкін із 1997 року був директором.

– У 1996 році в школі теж не було багато дітей, десь 40-50. Потім якось так було, що тут лишилося покоління молодих людей і кількість дітей збільшилася. Було за 70 дітей. Ну, а потім, у зв’язку з теперішнім прогресом, молодь почала більше виїжджати в міста, лишалося мало молодих людей, менше дітей.., – пригадує жінка.

На думку вчительки, саме мала кількість учнів стала однією з основних причин закриття навчального закладу. Школа розрахована на 120 учнів, але останнім часом там навчалося не більше 30.

– Я пам’ятаю, що у 9 класі, який тут останній навчався, спочатку було п’ятеро дітей, а потім після Нового року до кінця навчального року лишився один хлопчик. Коли в школі проводили якісь анкетування, опитування, то у нього одне бажання було – він завжди одне писав: «Я хочу, щоб було багато однокласників». Діти хочуть більше однокласників і я теж розумію, що 26 учнів – це вже не є школа, така як повинна бути. Класи не повні, діти на індивідуальному навчанні, – говорить учителька.

Деякі батьки, чиї діти навчалися у цій школі, вважають, що її закрили через нефахове викладання вчителями предметів. Вони кажуть, що останнім часом старші вчителі йшли на пенсію за вислугою років, на заміну їм приїжджали інші вчителі, а деякі суміщали і викладали по кілька предметів. Через це діти не отримували належної освіти. Тому батьки вирішили відправити дітей навчатися у школи в сусідніх селах.

А от староста Ятрані Іван Тюхтій вважає, що школу закрили через конфлікт із вчителькою.

– Ситуація була гостра. Вчителька чи то побила, чи то вдарила дитину. Батьки поставили вимогу до відділу освіти Новоархангельської районної ради у першу чергу, наскільки я знаю, звільнити її. Але відділ освіти взагалі ніяк не відреа­гував. А батьки просто розвернулися, забрали дітей і пішли – хто в Покотилове, хто в Підвисоке. Відділ освіти не знайшов компромісу з батьками. І на цьому школи не стало. Якби відділ освіти трошки гуманніше поставився до нашого села… Якби не було конфлікту, можливо б і початкова школа лиши­лася, – припускає староста села.

Покотилівська школа І-ІІ ступенів, там 9 класів, вона є філією опорного Підвисоцького НВО, де діти мають можливість навчатися до 11 класу. Дітей у ці школи з Ятрані привозять шкільним автобусом.

– Добре, що зараз канікули і вони відсипаються, гуляють хто де. Але як я ранком бачу, як ті діти маленькі хочуть спати, як вони їдуть, то я вже згідна, хай би вчилися по одному на індивідуальному в Ятрані. Як же вони не досипають… Їдемо вранці, учениця молодших класів схилилася на поручень, а старший хлопчик озирається і каже: «Аня, не спи. Приїдеш до школи, ляжеш на парту. Вчителька тебе не буде будити. Вона мене не будила». От так. Бо діти хочуть спати. У малих, наприклад, 4 уроки. Тут взяли портфелі і додому. А там – чекають автобус. Бо він же не буде двічі їхати – везти менших, а потім 10-класників, – говорить колишня вчителька Ятранської, а нині Покотилівської школи Надія Олійник.

Фактично уроки в Ятранській школі припинилися з 2018 року. Інформацію про призупинення діяльності навчального закладу до офіційних статистичних даних внесли цього навчального року.

– У 2020-2021 навчальному році призупинення Ятранського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» Підвисоцького навчально-виховного об’єднання Новоархангельської районної ради внесли до статистичної форми № 76-РВК «Зведений звіт денних закладів загальної середньої освіти на початок навчального року». До цього призупинення діяльності шкільного підрозділу Ятранського НВК здійснювалося наказом директора Підвисоцького НВО через відсутність контингенту дітей шкільного віку. Відповідно до заяв батьків, усіх учнів підвозили до опорного закладу – Підвисоцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Також рішенням Новоархангельської районної ради від 22 грудня 2017 року надали дозвіл на реорганізацію Ятранського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад Підвисоцького навчально-виховного об’єднання» у Ятранський НВК «Заклад дошкільної освіти – заклад освіти І ступеня» з передачею на баланс Ятранської сільської ради, – прокоментувала «КП» очільниця департаменту освіти і науки ОДА Ельза Лещенко.

У департаменті освіти і науки облдерж­адміністрації назвали кілька основ­них переваг трансформації освітньої мережі:

⊲ концентрація дітей в опорних школах сприяє відкриттю декількох класів на паралелі, що дає можливість ефективно впроваджувати профільне навчання в старших класах;

⊲ оновлення матеріально-технічної бази опорних шкіл сучасною комп’ютерною технікою та навчальними кабінетами, що дає можливість отримувати дітям якісну освіту;

⊲ зменшення прикладів нефахового викладання предметів;

⊲ зменшення кількості учнів, які навчаються на індивідуальній формі через відсутність класів;

⊲ зменшення кількості малокомплект­них шкіл;

⊲ формування обсягів освітньої субвенції для місцевих бюджетів здійснюється на основі фактичного контингенту учнів та з урахуванням об’єктивних параметрів: щільності учнів, відсотка населення, що проживає у сільській місцевості, а також чисельності та щільності населення. Таким чином, діючий підхід до розподілу освітньої субвенції спрямований на підвищення якості освітніх послуг через стимулювання органів місцевого самоврядування до оптимізації неефективної мережі закладів, скорочення кількості закладів загальної середньої освіти з низькою наповнюваністю учнів класів.

Школу намагалися зберегти

– Ми рахували кількість дітей на перспективу, скільки в якому році піде у перший клас і бачили, що нам загрожує, – пригадує Надія Олійник. – Знайшли таку лазівку – створити навчально-виховний комплекс, щоб при школі був і дитячий садок. Правда садочок лишився у старому приміщенні, але по документах – НВК. Один рік так не закрили. Перед початком наступного навчального року були збори, на яких були і батьки, і вчителі з Ятранської школи, і директори сусідніх шкіл. Зійшлися на тому, що 4-9 класи йдуть за бажанням в сусідню Покотилівську школу або одразу в Підвисоке НВО. Більшість пішли в Підвисоцьке. Казали: «Чому ми маємо йти спочатку в Покотилове в 9-річку. А потім 10-11 класи навчатися в Підвисокому». Мій чоловік, як директор, казав тоді теж, що так складається ситуація, дітей мало, старша школа закривається. Наголошував, що то не страшно. У будь-який час, якщо буде бажання, школу можна буде відновити, бо у нас залишається початкова школа. А тоді батьки, чиї діти в молодших класах, вирішили теж забрати дітей. Якщо в класі мало учнів – це не клас, це індивідуальне навчання. Кількість годин там менше на одну дитину. І ті всі години вчитель не встигає вичитати, що по програмі для 2-4 класу. Ну, а котра мама хоче, щоб її дитині читалося менше годин, ніж треба?

Щоб зробити при школі дитячий садочок, у закладі треба було зробити реконструкцію.

– Садочок мав бути відокремленим від школи, зі своїм входом, систему опалення треба було переробляти. Тоді експерт оцінив роботи у 700 тисяч гривень, – розповідає староста Ятрані Іван Тюхтій. – Приміщення було на балансі відділу освіти Новоархангельської районної ради. Грошей на реконструкцію не було. Але у школі почали роботи – демонтували стару систему опалення, труби повирізали, поскладали, на цьому все і завершилося. Але на яких підставах і хто давав дозволи, я не можу сказати. Школа не на нашому балансі була. На цьому все і зупинилося.

Колись гуділа, як вулик, а тепер стоїть пусткою

Попри те, що у школі було мало учнів, життя у ній вирувало.

– Останні роки, здається, було 14 працівників у школі, з яких 9 вчителів. У нас не було окремо педагога-організатора. Лише класні керівники, які й організовували заходи й свята. У директора не було заступника. Не було завгоспа. Директор був і сам собі заступник, і завгосп, і вчитель музики. Він не сидів у глядацькій залі, спостерігаючи за святом, він був одним із його організаторів. Шкільне життя було цікаве і бурхливе. Були й різні квести, акції, поїздки, екскурсії, олімпіади. Сад посадили, на Різдво влаштовували вертепи, а перед Великоднем робили писанки і крашанки, влаштовували заходи «Історія Ятрані в рушниках», «Родинні реліквії»… Багато всього було. Досі зберігаю розробки заходів, уроків, альбоми зі шкільними фотографіями… Колись гуділа, а тепер стоїть пусткою, – говорить Надія Олійник.

Ще коли школа працювала, за ініціативи директора Івана Кудашкіна у ній замінили старі двері і вікна на нові сучасні. Місцеві кажуть, шкода, що приміщення школи і подвір’я пустують. Пропонують там чи якісь гуртки проводити чи таки перевести туди дитсадок.

– Раніше у дитсадку протікав дах і просідала стеля, зараз коштом Підвисоцької сільради дах перекрили, поміняли два вікна і двері. Питання, щоб перенести дитсадок у приміщення школи підіймали, але треба все обрахувати чи доцільно це. Порахувати мінімум на 5 років, яке майбутнє закладу, стільки дітей буде. Щоб не зробити ремонт, вкласти кошти і лишити знову. Зараз мінімум півтора мільйона гривень треба на перекриття даху, – говорить Іван Тюхтій.

Нині у селі Ятрань прописані 315 осіб, а проживає 200. Із них 30 шкільного віку від 6-7 до 17 років. 22 – діти до 6 років, із них нині половина ходять у дитсадок.

Історія освіти Когутівки-Ятрані

Тетяна Криворучко була однією з перших, хто пішов навчатися у новозбудовану школу. У цій школі вона закінчила 8 клас.

– Я пішла у школу в 1959 році і закінчила навчання у 67-му році вже у новій Когутівській, а тепер Ятранській школі. Зараз все розкажу, – привітно посміхаючись, говорить жінка.

До кінця грудня 1967 року село називалося Когутівка.

– У різних історичних джерелах згадують, що жителі Когутівки ніколи не були «темними». За одними даними, у селі з 1864, а за іншими – з 1884 року, вже діяла церковно-приходська школа. Вона мала два, а згодом три класи. Потім десь у 30-х роках було 4 класи, згодом зробили 7. І коли стало 7 класів, учнів було багато, з’явилася потреба в будівлі для школи. Займалися в тих хатах, які розкуркулювали. Куркулів виселяли десь у Сибір, хати звільняли, а в них навчалися. Але вчителям доводилося ходити по всьому селу від хати до хати. Коли я пішла у перший клас, то було 24 дитини і ми вчилися паралельно 1 і 3 класи. Тоді класи були спарені. Через рік нас роз’єднали, – розповідає жінка.

Згодом вирішили збудувати нову восьмирічну школу. За будівництво взявся колгосп імені 19 Партз’їзду.

– У 1966 році 11 листопада школа відкрилася. Я якраз тоді пішла у 8 випускний клас. Тоді поріг школи переступило 155 учнів і 19 педагогів, – пригадує жінка, роздивляючись фотографію. – Ми були одні з перших, які ввійшли у нову школу.

Згодом школа мала 9 класів. У 2016 році у селі влаштували гучне свято – 50-річчя школи.

– На той час у школі було 29 учнів і працювало 9 педагогів, а із 1966 по 2016 рік школу закінчили 1349 учнів. І я ще півтора роки працювала у цій школі. Я багато років працювала у Запоріжжі. А потім повернулася у рідне село, щоб доглядати за мамою. У школі якраз була вакансія вчителя і мені запропонували працювати. Я дуже люблю свою роботу, школу. І в Ятранській теж добре працювалося. Але спочатку було незвично дуже – у Запоріжжі в школі, де 2,5 тисячі дітей, у мене паралель була по 6 класів, і мені треба було перевірити 120-140 зошитів. Тут у мене всього 11 чи 12 дітей було. Найбільший клас був 5 учнів, а так 2-3 людини, – пригадує Тетяна Криворучко.

Через сімейні обставини жінка звільнилася. А через рік закрилася і школа.

Цьогоріч Ятранська школа відзначає 55 років заснування… і 4 роки, як там не лунають дзвоники.

 

текст: Наталка Маринець
фото: Людмила Попудіна, надані співрозмовниками