Михайло Солонченко: Музика – моє покликання

Кропивничанину Михайлу Солонченку – 18 років. Він – студент Кропивницького музичного фахового коледжу. Сьогодні важко уявити Михайла без скрипки. Юнака гідно оцінили не тільки студенти і викладачі музичного коледжу, бо закінчує його з відзнакою, йому стоячи аплодували у концертних залах Кропивницького й інших міст України. Віртуозна гра хлопця на скрипці закохує слухачів із перших акордів. Нещодавно Михайло Солонченко став лауреатом міського конкурсу «Людина року» у номінації «Відкриття року в області культури і мистецтва». Як торує шлях до музичної вершини, хто прищепив любов до скрипки і які мрії хоче здійснити у майбутньому – про це юний скрипаль розповів «КП».

– Що наштовхнуло займатися музикою? Коли для себе вирішив: «Я хочу грати на інструменті!»?

– Це сталося, коли мені було років п’ять. Моя родина добре знала сім’ю Хілобокових і мене мама завжди водила на концерти камерного оркестру «Концертіно». Художній керівник колективу Заслужена діячка мистецтв України Наталія Хілобокова зараз моя викладачка. Я був зовсім малим, коли мама привела мене у філармонію і там, у фойє, Наталія Юріївна показала мені скрипку. Мені сподобалася її форма і я захотів навчатися. Також часто бачив по телевізору багато трансляцій концертів скрипалів. Напевно це все-таки була якась закономірність.

– Чим запам’яталися перші уроки скрипки?

– Перші уроки не дуже запам’яталися. У пам’яті відклалося, що те, що здавалося легким, насправді виявилося досить складним завданням для виконання. Це на перший погляд грати на скрипці легко. Інколи буває таке, що після декількох днів занять результат не покращується, а навпаки – стає гірший. Ось такі моменти засмучують. А надихає мене музика в гарному виконанні. Завжди, коли слухаєш якийсь запис, з’являється відчуття піднесення, рука одразу тяг­неться до інструмента.

– Яке місце займає музика у твоєму житті? Наскільки вона важлива?

– Зараз це моя професія. Для когось музика – як хобі, я відчуваю, що це моє покликання.

– Чому саме скрипка, а не інший музичний інструмент? Що вона для тебе значить?

Мені показали скрипку і я вирішив, що це мій інструмент. Скрипка для мене – це продовження мого тіла, моїх думок, моїх почуттів. Це той предмет, який завжди допомагає у всьому. Тут не можна сказати «полюбляю». Можна любити грати в теніс, а тут щось більше. Для мене скрипка асоціюється з вимог­ливою дівчиною – якщо їй не приділяти достатньо уваги, вона «капризуватиме», не звучатиме так, як хочеться.

– Чи були в житті моменти, коли просто хотілося сказати «Ні!»?

– Напевно ні. Хоча на початку навчання, в дитячі роки, можливо, й були такі моменти. Хотів гуляти з друзями, а не займатися музикою. Хотілося більше вільного часу. А зараз, розумію, що це відповідальність, і тільки від мене залежить моє майбутнє. Тому треба працювати і працювати. Музика змушує мене рухатися вперед. Мені подобається грати нову музику, розбиратися в ній, цікавитися композиторами, слухати різних виконавців, відкриті уроки. Це цікаво. Не поспішаю розлучатися з музикою, тому часто проводжу час у музичному коледжі до пізнього вечора. Ця професія вимагає багато часу, тому я не так часто зустрічався з друзями. Перевагу віддаю скрипці, але можна все встигати. Часто трапляється так, шо потрібно відмовляти друзям, але якщо це справжня дружба – вони все зрозуміють.

– Хто для тебе є прикладом у творчості?

– Напевно моя вчителька. Наталія Хілобокова дуже вплинула на мене, на моє становлення як людини, тому вона для мене взірець. Загалом приваблює спільний образ з усіх відомих скрипалів, музикантів.

– У тебе вже було багато виступів, концертів. Чи відчуваєш хвилювання перед виходом до глядача і як приборкуєш емоції?

– Звісно. Хвилювання відчувають усі музиканти. Щоб заспокоїтися, існує простий рецепт. Треба за день-два перед концертом перехвилюватися. Просто уявити, що ти виступаєш перед пуб­лікою. Відчути, що в тебе ноги німіють, голова паморочиться, ти переживаєш це зараз. Потрібно викликати хвилювання раніше за виступ, щоб воно не застало тебе зненацька. Це краще, ніж потім на концерті не втрапити в ноти. Буває все. Я себе налаштовую і кажу: «Все добре!». До речі, це порада мого педагога Наталії Хілобокової. Але буває й таке, що виходжу на сцену і в мене починають трястися руки. Потрібен досвід, багато грати на концертах, на сольних концертах і тоді хвилювання відійде. Звісно я хвилююсь, та мені допомагає правильне налаштування на виступ.

– Чи мав уже сольний концерт? Які емоції відчував, ко­ли лунали аплодисменти?

Так, уже грав перший серйозний сольний концерт на сцені Кропивницького музичного фахового коледжу. Ще два було в музичній школі. Це дуже гарна нагода перевірити себе на витривалість. Чи зможу витримати таку програму, наскільки якісно зможу зіграти і взагалі показати, на що здатний. Пам’ятаю перший концерт на цій сцені в якості студента – дуже нервував. Я тоді грав у складі студентського камерного оркестру. Було багато людей. Це були нові відчуття. Після виступу завжди приємно чути, як аплодують колективу, в якому ти граєш.

– У яких містах України виступав?

– Ми виступали зі студентськими оркестрами в Знам’янці, Олександрії, Києві. Також виступав у закладах культури Кіровоградщини в складі камерного оркестру «Концертіно». Дуже особливий був для мене, та й для всіх наших студентів, виступ на Гранд концерті лауреатів попередніх років конкурсу імені Євгена Станковича в Києві. Грали на сцені Націо­нальної філармонії, це був незабутній досвід.

– Що порадиш дітям, які тільки йдуть до музичних вершин? До яких труднощів їм потрібно готуватися?

– Не можна говорити дітям, що скрипка – це складно, щоб не відбити бажання на ній грати. Треба навчати з позитивом. На жаль, молоде покоління асоціюює слова «симфонія», «концерт класичної музики», «філармонія» як щось нудне та страшне. Насправді – це крута музика, це цікаво, якщо вміти це правильно подавати. Діти повинні розуміти, що спочатку це буде простим захопленням, яке пізніше може перерости у справу всього життя. Чи готові вони розвиватися далі в плані музики, чи це так і залишиться гарним захопленням.

– Нещодавно ти став лауреатом міського конкурсу «Молода людина року» у Кропивницькому в номінації «Відкриття року в області культури і мистецтва». Кому завдячуєш цим успіхом?

– У першу чергу моєму педагогу Наталії Хілобоковій, бо без неї я не став би тим, ким є. Ще чотири роки тому я не зіграв би нічого з того, що можу виконати сьогодні. Вона дуже гарний педагог і людина. Вдячний батькам за те, що мене підтримували, усім людям, які сприяли моїй музичній освіті.

– Якщо б не музика, то яку професію обрав би? Що ще подобається у житті?

– Альтернативою музиці бачу для себе медицину. Мені подобається ця професія, це цікаво. Напевно музика схожа з цією професією, бо теж лікує душу. Мені завжди було цікаво, як влаштоване тіло людини, як лікують хвороби, як їм запобігти. Якщо б не музика, хотів би бути або хірургом, або судовим медичним експертом. Але музика важливіша. Крім цього, люблю подорожувати. Був у Ватикані, Венеції, Римі, Відні, Будапешті та в багатьох містах України. Дуже сподобалася Венеція, це місто надзвичайне, але є мінус – там дуже багато туристів. З українських міст подобається атмосфера Львова. Там багато музикантів, європейська архітектура. Дуже приємно там бути.

– І все ж майбутнє плануєш пов’язати з музикою?

– Так. Хочу вступити до консерваторії і продовжити творчу діяльність. Навча­тися чомусь новому, дізна­тися більше і мрію виступити на сцені Берлінської філармонії, це моє найзаповітніше бажання як музиканта.

текст: Ірина Коханюк
фото: Олексій Каприця, надане співрозмовником