Кропивничанка, яка створює унікальні ляльки, розповіла «КП», як захоплення змінило її життя
Ляльки в українських національних костюмах, у вбранні жінок 18-го століття, в костюмах танцівниць кабаре. Їх виготовляє майстриня з Кропивницького 58-річна Катерина Москаленко. Унікальні іграшки купують колекціонери з різних міст України та з-за кордону. Як почала захоплюватися такою творчістю героїня розповіла «КП».
Катерина Москаленко народилася і виросла на українських традиціях в селі Розношенське колишнього Благовіщенського району Кіровоградської області. Вже з дитинства мала палке бажання майструвати і творити щось особисте.
– Я завжди бачила, як мої батьки, бабуся з дідусем чимось займалися, крім роботи. Як кажуть, були дуже майстровитими. Тому я з дитинства мріяла створити щось своє – гарне і досконале. Пам’ятаю коли я маленька затихала, мама завжди просила старшу сестру подивитися, що я там творю. А я творила: то плаття мамине поріжу для ляльок, то з люстри стеклярус зріжу для прикрас, – посміхаючись розповідає Катерина.
За професією Катерина – ветеринарний лікар. Спеціальної художньої освіти не має, але навчилася багато чого від діда і бабусі, тож це вміння згодилося при роботі над лялькою.
– Я в дитинстві багато вишивала, в’язала та шила одяг. Крім того, ще й дуже любила тварин, тому для вступу обрала Одеський сільськогосподарський інститут, який закінчила у 1984 році. Працювала ветеринарним лікарем, коли переїхала в Кропивницький, працювала завідуючою відділом Кіровоградської регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби аж до виходу на пенсію. Я могла б ще працювати, але мене захопила творчість, тож залишила роботу і повністю поринула у ляльковий світ, – продовжує жінка.
Першу полотняну ляльку майстриня створила ще в декретній відпусті 35 років тому для сина. Тоді й зрозуміла, що це та справа, де вона може розкрити свій талант, використати всі можливі техніки, застосувати вміння і володіння ремеслами, які опановувала протягом життя.
– Я зробила страуса такого кумедного, він смішно рухався, всіх веселив. Іграшка була з тканини і з паралоновими ногами. Ця маріонетка була з паличкою, за допомогою якої вона рухалася. А потім – робота, кар’єра, сім’я, все закрутилося і я забула про цей свій перший досвід. І тільки в 2015 році тут, у Кропивницькому, захотіла знову створити ляльку. Робила її в техніці грунтовний текстиль, це коли лялька шиється з тканини, потім наповнюється синтепоном і тільки потім покривається спеціальним грунтом. Коли форма ляльки затвердіє, їй можна малювати обличчя. Ця лялька стоїть у мене вдома, під склом, як символ початку моєї нової кар’єри, – із захопленням говорить майстриня.
На створення однієї ляльки жінка витрачає від двох місяців до пів року, адже процес цей дуже кропіткий.
– Усе залежить від складності роботи, але приблизно на одну ляльку витрачаю два-три місяці. Даму зі срібного століття взагалі створювала пів року, бо не завжди лялька хоче одягти те, що хочу я. Вбрання їй не пасує, вона капризує і мені доводиться підбирати інший одяг, купувати на виставках антикварне мереживо, шкіру для взуття, козину шерсть. З неї роблю волосся для лялечки із дитячої колекції, а для великих ляльок використовую волосся з перук для людей, їх купую в магазинах, а для маленьких лялечок таке волосся жорстке і неслухняне, тому використовую шерсть кози, лами. Купувати деталі мені допомагає чоловік. Сміючись каже, що його вже всі знають в магазинах тканин і аксесуарів, – розповідає Катерина Москаленко.
Аби створити ляльку, треба бути майстром у багатьох ремеслах, каже жінка. Спочатку бути художником, потім скульптором, та насамперед треба уявити образ, яку ляльку ти хочеш побачити.
– Одного разу я побачила гофровану сіточку і одразу зрозуміла, що це буде спідниця для персонажа із кабаре Мулен Руж, який виник у мене в голові. Якщо образ не покидає мене довго, я думаю про нього весь час, що б не робила – він перед очима, тоді вже точно знаю – створюватиму чергову ляльку, – говорить жінка.
Найчастіше образи майбутніх ляльок у Катерини Москаленко виникають перед ранком, у напівдрімоті, коли ще повністю не прокинулася. Їх майстриня замальовує в зошит, який лежить завжди під рукою.
– Я бачила, як виготовляють багато ляльок, на різні тематики, але своїм лялькам хочу передати щось українське, національне. Ляльки-україночки одразу припадають до душі завдяки своєму колориту і енергетиці, яку несуть у собі. Найчастіше таких ляльок купують прямо з виставок емігранти, які зараз живуть в різних країнах. У них ностальгія за батьківщиною, а ці ляльки нагадують їм про дитинство, про село, про родину, – продовжує жінка.
Лялька Катерина, яка була виготовлена саме в українському стилі, уособлює в собі втомлену жінку, трудівницю та показує всю красу і долю України, наших жінок, які працюють на роботі і вдома, а вечорами вишивають придане собі, або своїм донькам. Лялька настільки вразила головну редакторку світового журналу «TheDailyDollNews» (журнал пише про ляльки і майстрів, які їх виготовляють), що про Катерину Москаленко там надрукували статтю.
– Після того, як світлину з лялькою Катериною побачила головна редакторка журналу Ніна Радзіховська, яка сама з Вінниці, надрукувала матеріал у виданні. Її вразили вишиті подушки, біля яких сиділа лялька. Вона сказала: Боже, як ви могли зробити в такому маленькому масштабі той орнамент, який був точнісінько на подушках в моєї бабусі. Композиція настільки зачепила її душевні струни, що про мою ляльку розповів журнал, який перекладається на всі мови світу, – хвалиться майстриня.
На даний момент ця лялька прикрашає обласний музично-драматичний театр імені Кропивницького.
– Ляльку Катерину я подарувала театру імені Кропивницького. Вона при вході тішить всіх, хто туди завітав. До того ж у мене були дві виставки в нашому театрі, в рамках фестивалю «Вересневі самоцвіти» та Різдвяна виставка у філармонії. Я бачила як в очах людей виникла радість, коли вони бачили мої ляльки, вони хотіли з ними сфотографуватися, взяти їх у руки, – з посмішкою говорить майстриня.
Для Різдвяної виставки Катерина Москаленко створила три лялечки, які йдуть колядувати в кожушках, у рукавичках, валянках, вив’язані терновими хустинками і з кошиками в руках. Один із хлопчиків у руках тримає різдвяну зірку. Також на виставці була присутня лялька Анастасія, яка вдягнена у плахту – верхній одяг із Закарпаття, гуню та очіпок.
– Саме в ці ляльки я вклала спогади з дитинства, коли Різдво, коли кожен ішов щедрувати до хрещених, щоб заробити червонець, – продовжує жінка.
Ляльки мають настільки реалістичний вигляд, що і справді хочеться їх торкнутися, щоб зрозуміти, з чого ж вони насправді зроблені і які на дотик.
– Композиції зроблені не з гончарної глини, яку всі уявляють. Це суміш японської полімерної глини, що має в своєму складі полімери і різні наповнювачі, які додають еластичності в роботі над фігурою та ручками ляльки, а потім, коли тверднуть, придають міцності тулубу. Після того, як тулуб майбутньої ляльки готовий, шию чохол із трикотажу по фігурі ляльки, щоб не було видно синтепону, яким наповнюється лялька. Потім створюю перуку і переходжу до макіяжу. Але перед тим, як малювати, фарбую ляльку спеціальним грунтом у тон шкіри, далі розписую очі та губи, – розповідає майстриня.
Одяг для ляльок Катерина створює з натурального льону та шовку, а взуття шиє переважно шкіряне. Ляльки навіть одягнені у білизну, як люди. Деякі дами мають манікюр. Прикраси, одяг та інші деталі ляльок можна розглядати годинами.
– Під час створення ляльки, я слухаю аудіокниги, бо на читання часу не маю. Іноді вмикаю музику або фільм. Після перегляду балету «Жизель» створила ляльку, яка за сюжетом померла від невзаємної любові до багатія Альберта, – розповідає жінка про своїх персонажів.
Кожній ляльці майстриня придумує ім’я, пише тексти і вірші. Але серед всіх є одна безіменна.
– Цій композиції я дала назву «Ранкова кава». Ця лялька – збірний образ жінки, яка тільки спросоння вийшла в халаті, в оксамитових капцях і з чашкою кави на терасу. Але в той же час, у неї дуже зосереджений погляд на день прийдешній, – продовжує Катерина Москаленко.
Ляльки Катерини Москаленко користуються попитом не тільки в Україні, а й за кордоном. Ціна їхня не дешева, але в неї майстриня вкладає значно більше, ніж просто вартість виробу.
– Ви розумієте, є ціна, а є цінність. Є люди, які замовляють ляльку з Нью-Йорка за 1000 доларів. Таку ціну диктує ляльковий ринок, я не можу її зменшувати. Але ляльки можуть бути доступні для всіх охочих в Україні. Ціна варіюється від 4 тисяч гривень і вище. Наприклад, ляльку Джордан, яку я створила за мотивами фільму «Великий Гетсбі», забрали одразу за 18 тисяч гривень, – говорить жінка.
Ляльки Катерини Москаленко із різних епох можна зараз побачити в галереї «Єлисаветград». Виставка там триватиме до кінця літа.
– Я дуже вдячна власнику галереї Миколі Цуканову і його дружині Світлані за те, що надали таке чудове місце для виставки. Я бачила іскру в їхніх очах, коли ми розкладали ляльки. Тут завжди панує творча атмосфера, коли демонструються картини, а зараз можна подивитися авторські ляльки, які створювала одна людина, – говорить майстриня.
Катерина усьому навчається самостійно, придумує образи ляльок, купує матеріали, шиє одяг та взуття. Утім каже, цього не досягла б без підтримки сім’ї та близьких.
– Якби моя родина не дала мені свободу творити, я б займалася рутинною домашньою роботою і не досягла б такого рівня в цій справі, який маю на даний момент. Чоловік і син дали мені можливість поринути у своє захоплення. В усіх поїздках, виставках вони мені допомагають, я б сама не впоралася, – дякує рідним Катерина Москаленко.
Після побаченого і почутого, не віриться, що бажання творити казковий світ може так кардинально змінити життя. Лялькарці хочеться побажати завжди займатися тим, що приносить задоволення і здійснює мрії.
текст: Маргарита Тарасенко
фото: надані героїнею
