Зінаїда Андреяшевська: Повість мого життя – вишитий рушник
На цю симпатичну й усміхнену жінку з молодою душею треба дивитися, коли вона розмовляє. Тоді її материнське обличчя міниться, як золотавий степ під час погожої днини. Вона тиха і добра, як сива голубка. А ще в пам’яті закарбовуються ясні та уважні очі, які говорять про широку натуру і щедрість жінки. Утім більше про неї розкажуть неймовірної краси вишиті рушники. Знайомтеся: Зінаїда Андреяшевська – вишивальниця, член Національної спілки майстрів України. Про любов до вишивки і до малої батьківщини, чому рушники роздає сусідам і знайомим, у яких виставках народних умільців бере участь і які секрети про вишивку знає – майстриня розповіла «КП».Як людина творча і талановита, Зінаїда Андреяшевська по-справжньому вболіває за долю історико-культурної спадщини українського народу, кохається у народних обрядах, із відповідальністю ставиться до свого захоплення вишиванням. У розмові про своє життя, у якому, за словами Олександра Олеся, «з журбою радість обнялась», майстриня вишивки постає спокійною та роздумливою.
– У нашій дружній родині із села Дмитрівка Знам’янського району вдень усі важко працювали, починаючи з п’ятої вранішньої години, а ось зимовими довгими вечорами відпочивали за улюбленою справою, – повертається спогадом у минуле співрозмовниця. – Бабуся з дідусем привчали мене радіти кожному ранку. У фруктовому саду дід підносив мене, маленьку, до яблуні і казав: «Понюхай – відчуєш чудовий запах квіточки. Придивляйся до будови пелюсточок – у пригоді знадобиться це уміння бачити людей і життя». Бабуся ткала, а ось мама з тіткою більше полюбляли народну вишивку – малюнок ниткою по тканині. Кожний узор у ньому складається із символів: крапки, риски, квадрата, ромба, трикутника, чи образу квітки, птаха, людини. Починала з серветок, портретів, але душа більш тяжіла саме до вишивки рушників хрестом та оздоблювальними швами. Першими моїми наставниками були саме мама і бабуся. Чисто випраними, випрасуваними рушниками була прикрашена і наша сільська оселя. Милувалася ними як символом життєвої дороги. У ті далекі роки продавалися надруковані на полотні різні узори для вишивок. Пізніше ознайомлювалася за допомогою спеціальної літератури з індивідуальними особливостями вишивок різних регіонів України, їх композицією, історією розвитку вишивки, застосуванням у народних обрядах.
– Кажуть, що починати вишивати рушники на щастя, на долю потрібно рано-вранці…– Це правда. Починати працювати дотиком голки і нитки потрібно ранком, коли повітря наповнене ароматом свіжості, від якого на душі стає відразу легко і затишно. Процес вишивання українського рушника чарує своєю красою, неповторністю. Ось тільки прийнято не показувати рушник нікому до закінчення роботи над вишивкою, яка несе в собі тепло рук і душі, робить оселю затишною і радісною. Перш ніж взятися за вишивання, майстрині молилися, мили руки, щоб позбутися негативної енергетики та інформації і бруду на пальцях. Завжди починаю вишивати рушник у четвер зранку – це енергетична вершина тижня, своєрідне закладання програми майбутнього життя. Мене вчили вишивати тільки з чистою й відкритою душею та гарними манерами, які сповідую у житті.
– Хто для вас став наставницею?
– Ольга Коломієць – член Національної спілки художників України та член Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Саме вона заохотила мене вишивати рушниковими швами. До слова, ми вже дружимо протягом тридцяти років. Я дуже ціную нашу дружбу. Ольга допомагала зберегти калейдоскопічне бачення життя, дала поштовх мені, за фахом техніку-технологу швейного виробництва, якому віддала на різних підприємствах міста Кіровограда понад тридцять років життя, до нових можливостей розкриття власної творчої особистості, визначення свого місця серед інших вишивальниць Кіровоградщини.
– Чи є події у творчості, які запам’яталися найбільше?
– Так. Однією із них став вишитий український рушник, із яким взяла участь у всеукраїнському конкурсі «Кращий твір року 2018» і стала його дипломантом. Уже наступного року Національна спілка майстрів народного мистецтва України атестувала мене на народного майстра. Ця незабутня подія стала стимулом, визнанням моєї великої працелюбності, прискіпливого ставлення до себе як творчої особистості.
– Якою була ваша перша вишивка?
– Скажу так. Вишита річ – це сімейна реліквія. Вона завжди модна, красива. Першою моєю самостійною роботою була хустка для рідної бабусі, яку вишила в п’ятирічному віці прямою гладдю, техніка якої характеризується накладанням паралельних між собою стібків, віддалених один від одного на одну нитку. Бабуся дуже любила подаровану мною хустку, а я з того часу постійно з голкою і ниткою. Спочатку вишивала віддруковані на тканині узори. Таким чином навчалася фантазувати, підбирати кольори. Вишиті серветки без жалю дарувала рідним і подругам. Після закінчення сільської школи працювала, піднімала на ноги двох дітей. Сам процес вишивання тривалий, але цікавий. Вишивання відволікає від смутку у довгі осінні та зимові вечори. У кожну свою роботу вкладаю частину своєї душі. Для мене вишивка – не лише справа, яку люблю, а й заспокійливі ліки, і тиха молитва, і спосіб спілкування водночас. І зараз продовжую вишивати – доки вистачить сили, здоров’я і наснаги. А ще люблю співати. Пісня вабить, кличе до себе, зігріває серце. Так і живу.
– Ви берете активну участь у підготовці та проведенні художніх виставок різного рівня. Серед них є персональні?– Торік у грудні в обласному музеї мистецтв відбулася презентація персональної виставки українських рушників із гарною назвою «Повість мого життя». Це була експозиція з тридцяти українських рушників. Мені хотілося таким чином відзначити річницю народження моєї мами Варвари. Є у мене однодумці, з якими життєва доля звела тринадцять років тому, коли прийшла до міського клубу народних ремесел «Ниточка». А ще я –
член обласного творчого об’єднання «Дивосвіт». Своїми мистецькими надбаннями ділюся з колегами по художній майстерні. Школярам, які відвідують гурток «Художня виставка», передаю свій багаторічний досвід роботи над народною вишивкою, яка характеризується різноманітністю узорів, кольорів, декоративністю та майстерністю виконання, знайомлю охочих із геометричними орнаментами. Не знаю кращого заняття, ніж вишивання. У спеціальній літературі знаходжу оригінальні сюжети. Без вишивання свого життя не уявляю. Я цим живу.
– Поділіться, Зінаїдо Володимирівно, з читачами газети секретами вишивання.
– Секретів немає. Насамперед слід вивчити технічні елементи у вишивці, виробити в собі терпіння рахувати ниточку за ниточкою, вдивлятися в полотно. Ні в якому разі не треба вишивати нитками багатьох кольорів, бо багатокольоровість дратує око. Бажано вишивати спочатку одним кольором: білим, червоним або чорним. Є правила поведінки при вишиванні. Насамперед кімната має бути світлою, провітреною, прибраною. Вишивати краще при денному освітленні, сідаючи близько до вікна. Не забувати через кожні 45-50 хвилин відпочивати протягом п’яти хвилин, переводячи очі на інші кольори. Тоді праця буде легкою і приємною.
– Лише кілька днів тому ваші рушники можна було побачити на виставці в бібліотеці-філії №7 у Кропивницькому. Які враження залишилися?
– Це було фантастично, дуже тепло і щиро приймали гості бібліотеки. Стільки гарних привітань, обіймів, букетів квітів і слів вдячності за мою багаторічну й подвижницьку працю вже й не пригадую. Заради таких незабутніх зустрічей із людьми, залюбленими в народне мистецтво, мабуть, варто жити. Мені є для кого жити.
– Зінаїдо Володимирівно, споконвіку в Україні рушникам, як обов’язковому атрибуту весільної обрядовості, предмету народного побуту, надавалося важливе образно-символічне значення. У вашій колекції, яка налічує близько сорока рушників із побажанням щасливої дороги і найшвидшого повернення, є чимало цікавих за художнім вирішенням, використаними рослинними орнаментами, узорами, символами. Цікаво було б дізнатися про них докладніше.
– Розповідати про символи можна багато і це буде тема окремої розмови. Скажу про окремі. Потужним сакральним символом є Сонце, бо уособлює батьківську енергію, знак священного вогню. Його зображують у вигляді восьмикінечної розетки чи зірки, що містить величезний енергетичний заряд, а також у вигляді свастик, ромбів із променями, хрестів у колі. Життєву дорогу, яка має продовжуватися, символізує Вінець. Тому на весільних рушниках його вишивають так, щоб він не був замкненим, як коло. Жар-птиця або Павичі символізують сонячну енергію життя. Їх слід розміщувати парами. Лебідь і Лебідка є символом безмежного кохання і непорушної вірності. Добрим провісником долі є Ластівка. Мак – квітка пам’яті роду. Дерево Життя –
сакральний символ, використання якого у весільній вишивці несе сильне смислове навантаження. Значення його полягає в тому, що це частина великої нерозривної системи буття. Дерево починається з великої квітки – сонця потойбічного і завершується великою квіткою – сонцем Творця. Їх можна вишивати різними за будовою і візерунком, але однаковими за розміром.
– Ви щаслива людина, бо маєте доньку Наталку, онуків Богдана і Дашу, гарного зятя Василя – моряка, який у далеку дорогу завжди бере ваш рушник, який є для нього оберегом. Маєте справу до душі. Третій рік є учасницею конкурсу «Кращий твір року», який проводиться Національною спілкою народних майстрів України. На виставці у Києві представлений і ваш родинний рушник «Бабусина квітка», вишитий на домотканій тканині, привезеній із Житомирської області. На завершення розмови зичу міцного здоров’я, щастя від зустрічей із друзями та родиною, успіхів у щоденній праці, задоволення від зробленого та вдячності від людей. Дякую за щирість і розмову.
текст і фото: Анатолій Саржевський
