«КП» запитала селян Кіровоградщини – чи готові вони продати або купити землю

Володимир Зеленський під час всеукраїнського форуму «Україна 30. Земля» підписав Закон «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який Верховна Рада ухвалила 28 квітня. З 1 липня в Україні закон про відкриття ринку землі набуде чинності. Його президент назвав «земельною Конституцією», яка остаточно повертає громадам право розпоряджатися своїми землями, чітко закріплює, що купувати та продавати землю можуть виключно українці. Що про цей закон думають селяни, чи хочуть вони продати свої паї, чи можуть купити бажані земельні наділи і яке майбутнє бачать для України – «КП» запитала у жителів сіл Катеринівка й Обознівка Кропивницького району.

У будній день села не зустріли особливим велелюддям. Жителі здебільшого заклопотані господарськими справами, тож аби когось зустріти на вулицях, треба було помандрувати. Та все ж поговорити з людьми пощастило. Запитання «КП» про земельний закон влучило у найболючішу точку, селяни відповідали і розмірковували охоче, але після спілкування склалося враження, що вони зовсім зневірені, хоча й мають різні думки з цього приводу.

– Якщо землю почнуть продавати, у нас заберуть її за безцінь. Ми не хочемо її продавати. Краще здавати в оренду і отримувати хоч якийсь зиск для родини. Земля – народна власність, не товар, який можна купити-продати, – каже жителька села Катеринівка Людмила.

За словами жінки не погоджується її односельчанка Галина. Каже, на її думку, прийнятий закон про ринок землі селянам створює кращі умови.

– Якщо людина має земельний пай, хай сама вирішує, як ним розпорядитися. От тільки ціна, яку називають за гектар – дві тисячі доларів – занадто низька. Треба щоб гектар коштував не менше десяти тисяч. Я за те, щоб люди самі розпоряджалися своїми земельними наділами. Може хтось отримав пай у спадщину, а працювати на землі він не хоче, можливо гроші на щось потрібні, чи далі передасть ту землю своїм дітям – це має людина сама вирішувати, – пояснює свою точку зору жінка.

Категорично проти продажу землі інша жителька Катеринівки, молода жінка Катерина Пальоха. Каже, у прийнятому законі закладений несправедливий підхід до всіх українців, бо одні жителі мають земельні наділи, а інші – ні. І зараз їх ставлять у нерівні права.

– У першу чергу людям треба роздати землю, а не продавати. Не виділяти гектари під забудови, а дати землю тим, хто на ній працює. Стільки людей працювали в колгоспах, а свого паю так і не отримали. Моя бабуся все життя в колгоспі працювала, мама також віддала частину життя тій важкій роботі, а землю так і не отримали. Українцям чомусь ніхто не продає землю в інших країнах, а наші багаті чорноземи хочуть продати комусь за копійки. Нам взагалі не залишиться місця ні де жити, ні де працювати, – з обуренням говорить Катерина Пальоха.

Прямуємо у сусіднє село Обознівка. Ошатне, чисте, з гарними дорогами і майже безлюдними вулицями. Біля одного двору зустрічаємо невелику «сходку» – троє селян з коровою. Люди привітно вітаються й пожвавлюються, почувши запитання про прийнятий земельний закон.

– Я проти продажу землі. А з чим ми залишимося? Станемо просто рабами. Великі агрохолдинги заберуть землю за безцінь. Хіба ж ми можемо її купити? Де в мене гроші при пенсії 1700 гривень? А якщо чужим продавати, то ціна за гектар дві тисячі доларів низька. У нас хочуть її задарма відібрати, бо ми бідні і самі купити землю не можемо. Це рейдерство, тільки вже державне, – обурюється Лариса Чусавітіна.

Позицію жінки розділяють і її родичі – Володимир і Наталія Чусавітіни. Кажуть, як тільки почнуть землю продавати, селянам ніде буде навіть де худобу випасати.

– Я працювала в колгоспі 11 років, а землю так і не отримала. Потім ще двадцять років працювала на приватного підприємця, без оформлення, от і заробила мізерну пенсію. Хіба я на неї можу купити гектар? Оце така справедливість… Добре, коли земля є, але вже немає сил на ній працювати, а молодь не хоче. От у цьому біда, – розмірковує Наталія.

– Залишилося тільки землю продати, а то вже все продали – заводи, підприємства… Зараз фермери забрали землю, а ми що з цього маємо – мішок зерна? Та й те добре, бо можемо хоч якесь господарство тримати. А коли землю продадуть, то у нас не буде ні поля, ні балки, ні лісу, – додає Володимир.

Проти продажу землі і молода мама з Обознівки Тетяна. Переконана, це не на руку селянам. Прості люди її купити не зможуть, а олігархи скуплять за безцінь, а далі продадуть іноземцям за мільйони. Згодна з нею й інша жителька – Наталія. Каже, якщо людям потрібні гроші, то вони свій пай швидко продадуть, тільки на виручені кошти не дуже розбагатіють. Зневірено констатує: як можновладці скажуть – так і буде, думки простих людей ніхто не питає.

– Люди живуть у селі, а землю мають не всі, вони ображені, для них це болюче питання. Реально купити гектар чи два вони не в змозі, бо не мають грошей. Та вони навіть потрібні ліки купити чи газету передплатити не можуть, бо бідні, не те що купити землю. Хто купить? Фермер, великий агрохолдинг. А прості селяни її можуть тільки продати. А може бути й таке, що її просто у них заберуть, – на запитання «КП» розмірковує житель Обознівки Олександр.

З острахом жителі сіл очікують 1 липня, коли ринок землі відкриється. Не поспішати – перше рішення, яке здебільшого приймають селяни. Український народ мудрий, побачимо, що з того буде, кажуть люди.

текст: Любов Попович
фото: Олександр Майоров