Уряд залишив доставку пенсій за Укрпоштою
Немов бджіл у вулику сколихнула українських пенсіонерів місяць тому новина, що виплату їхніх пенсій із вересня цього року здійснюватимуть на банківські карти. Літнім людям, особливо тим, хто мешкає у селах, поцілили у найболючіше, адже у багатьох населених пунктах немає ні банківських відділень, ні банкоматів, подекуди навіть поштових відділень немає, а єдиним зв’язківцем зі світом є листоноша, яка приносить, крім пенсій і кореспонденції, ще й продукти та товари першої необхідності. Людей збурило це рішення уряду, бо, щоб отримувати пенсії, їм довелося б кожного місяця їздити у районні центри чи більші села, де є банкомати, аби зняти свої кревні. До того ж багато з них бояться користуватися банківськими картами. На щастя, минулого тижня урядовці дослухалися до нарікань людей і залишили доставку пенсій за Укрпоштою. Утім усім пенсіонерам дозволили обирати в який спосіб їм краще отримувати пенсійні виплати: або через листоношу, або на банківську картку. «КП» вирішила на власні очі переконатися, як краще жителям маленьких сіл Кіровоградщини отримувати пенсійні виплати. Побачене вразило до сліз…
Поїхали у Компаніївку і села колишнього району. Обрали ці населені пункти навмисно, бо вони найближчі до «цивілізації», недалеко від обласного центру, тож у разі крайньої потреби можна приїхати або в колишній райцентр, або у Кропивницький. У Компаніївці є пошта, банківські відділення і банкомати. На перший погляд, не виникає проблем із зняттям готівки з банківської карти чи отриманням пенсії через листоношу. Але коли побачили, як живуть люди і який доступ мають до найнеобхідніших послуг і потреб, зрозуміли, що у віддалених селах від районних та обласного центрів – ситуація ще гірша. Склалося таке відчуття, що ті чиновники, що сидять у Києві і керують справами в країні, зовсім відірвані від людей, які живуть у селі і навіть від розуміння, яким є їхнє життя.
Першими «КП» зустріли працівники Компаніївського поштового відділення – начальниця Світлана Рева і листоноші Галина Ликовська та Зоя Бірзул. Усі в один голос кажуть: люди дуже обурюються тим, що їх змушують отримувати пенсії на банківські карти.
– Нас це також обурює. Хвилюємося за нашу роботу, бо якщо позвільняють, то знайти іншу роботу тут дуже важко. Люди теж переживають. Адже ми несемо їм не тільки пенсію, а й газети, товари першої необхідності, допомагаємо заплатити комунальні послуги. А отримувати пенсію на картки вони бояться, адже щоб дістатися до банкомата, треба наймати транспорт, та й не розбираються вони в тих банкоматах. Зараз ми доставляємо пенсію тільки людям старшого віку. Всі, хто нині виходить на заслужений відпочинок, оформлюють виплату тільки через банк, – розповідає Світлана Рева.
Переконатися, чи можуть жителі сіл зняти свої гроші в банкоматі, «КП» не довелося далеко їхати. За шість кілометрів від Компаніївки двома вуличками вбік від траси притулилося село Лужок. Біля першої хати побачили літнього чоловіка з паличкою. Знайомимося. Чоловік запрошує до двору на лавочку, бо стояти важко – після інсульту.
– Микола Якович Паливода, 73 роки. З нашого села «добре» добиратися і в аптеку, і в лікарню, і в магазин. Наймай машину за 150 гривень – і відвезуть куди хочеш. Автобуси в наше село не ходять взагалі. Щоб поїхати в Компаніївку чи Кропивницький, треба виходити на трасу, там іде проходящий автобус. У село заїжджає тільки шкільний автобус, бо тут живе один хлопчина Вася, якого забирають у школу. Але цей автобус людей не бере. Необхідні продукти, ліки привозять діти. То якщо пенсію платитимуть на карточки, я однаково її не зможу знімати, дітей проситиму. Так і інші люди робитимуть – когось проситимуть, – розповідає чоловік. – У селі немає зовсім нічого, немає де хліба купить, всі їдуть у Компаніївку. Тут двоє сусідів мають машини, то люди їх по черзі наймають, платять за дорогу і вони возять.
На запитання, якщо треба викликати лікаря додому, тоді як, Микола Паливода каже, можна викликати і лікар приїде, але ж не задарма. Треба йому заплатити за приїзд та ще й найняти машину, щоб привезти і відвезти назад.
До нашої розмови приєднується дружина Миколи Яковича – Наталя, яка працює листоношею і як ніхто знає, як можуть її підопічні діставатися до банкоматів, якщо доведеться отримувати пенсію на картки.
– У нашому селі живе три десятки людей, дев’ятеро пенсіонерів, яким я приношу пенсію. Це люди, яким уже під вісімдесят або й більше. Я їм несу не тільки гроші, а й продукти, пральний порошок, туалетний папір, усе, що їм треба. Хіба вони зможуть доїхати хоча б у Компаніївку, щоб зняти гроші? Страшно дивитися на тих бабусь, які пересуваються зі стільчиком, щоб за кілька кроків на нього присісти і відпочити. Дехто навіть із хати не може вийти. Люди не хочуть отримувати гроші на карту, вони бояться, бо нічого в тому банкоматі не розбираються. Та й виїхати з села неможливо, бо до траси, де проходить автобус, теж треба дістатися. Як пройду селом по цих бабах – краще здохнути… Якби хто приїхав зверху та подивився, як тут люди живуть. Щоб купити хліба, треба їхати у райцентр, – з гіркотою каже жінка. – Єдине, що тримає у селі – городи і власне господарство. У поважному віці ще тримаю корову, бо вона годує не тільки нашу родину, а й сусідів.
Чепурне й ошатне село Голубієвичі зустріло квітучими обійстями і неймовірними пахощами черешень. Село молоде, бо тут здебільшого живуть переселенці з Житомирської області, які приїхали сюди після аварії на Чорнобильській АЕС. У селі багато жителів, дітей, що особливо радує, є школа і магазини, але банкомата немає. Пенсію літнім людям приносить листоноша. Тож вони теж бідкаються, як буде далі.
– Моїй мамі 72 роки. Вона категорично хоче, щоб пенсію приносила поштарка і вручала особисто в руки. У неї вона може ще й купити якийсь товар. Через село раз у день проходить автобус, але щоб вирішити справи в соцзабезі чи потрапити в лікарню, людям доводиться наймати машину. Так буде і з виплатами на карту. Щоб зняти пенсію з карточки, доведеться їхати в Компаніївку або в обласний центр, – каже Людмила Конях.
У сусідній із Голубієвичами Антонівці пощастило зустріти пенсіонера Миколу Івановича Козенка, але з’ясувалося, що він тут – постоялець. Чоловік розповідає, що нещодавно поховав тещу і залишився жити у її будинку. Родина в Кропивницькому, а він – на свободі.
– Мені тут роздолля! Город посадив, траву покосив, у мене тут пасіка, порядкую разом із курми і двома песиками. Пенсію свою давно отримую на карту, але в селі людям її отримати ніде – тільки листоноша приносить. У неї вони й купують необхідні товари. Тут магазину немає, хліба ніде купити. Люди збираються, наймають машину і їдуть або в Голубієвичі за 2,5 кілометра в магазин, або в Компаніївку за 12 кілометрів. Газ тут не возять, аби заправити балон, треба везти його кудись на заправку, та й світла в селі часто немає. Ось уже три дні сидимо без електрики, – розповідає чоловік.
Прямуємо далі у Нечаївку. Це село трохи більше від Антонівки, місцеві кажуть: одна вулиця і «хутір», бо на тій вулиці вже зовсім мало хатів лишилося. На тому «хуторі» зустрічаємо літнього чоловіка. Привіталися, знайомимося.
– Степан Іванович Чорненький, 82 роки. Оце жінка померла, ще й сорок днів не минуло. Я сам-один, не можу сидіти в хаті, вийшов на вулицю і ходжу, а людей зовсім нікого немає… – ділиться горем дідусь.
На запитання «КП» каже, в селі банкомата немає, пенсію носить листоноша.
– Хай би людина робила, нащо забирати у неї роботу. Вона ж і пенсію, і газети, і продукти приносить, все, що людям треба. Якщо переведуть виплати на карточки, то я не зніматиму, бо нічого в тих банкоматах не розбираюся. Сина проситиму, – каже Степан Іванович.
У Нечаївці радо зустріла нас 87-річна Меланія Дмитрівна Гасенко.
– Заходьте, діти, до мене, я хоч із вами поговорю, – покликала ще з веранди. Про себе каже, більше сорока років пропрацювала в школі. На свій вік добре орієнтується у сьогоденні. А почувши запитання «КП» про виплату пенсій на банківську картку аж зраділа, бо вже спробувала це «ноу-хау».
– А я вам, діти, зараз розкажу, який досвід маю з тими карточками. Якось раніше мені підсовітували отримувати пенсію на карточку, я й погодилася. А я сліпа, не розберуся з тим банкоматом. Тільки один раз по тій карточці пенсію отримала і перевела її назад до листоноші. Мені людина принесе, в руки віддасть, я з нею поговорю, то і на душі веселіше. Чула новину, що хочуть платити пенсію тільки на карточки. Я вже в такому віці, що мені її носитимуть, а от вас, діти, хочу попросити: запитайте там наверху, чому обіцяли з нового року доплатити одиноким старим людям до пенсії 850 гривень, а не доплатили? Чому нам брешуть? – риторично запитує бабуся.
Дорогою на леваді після обіднього доїння корів зустрічаємо 40-літню Ірину Філоненко. Жінка охоче зупинилася поспілкуватися, бо і сама небайдужа до цієї проблеми.
– Моїй мамі 79 років, вона живе у Виноградівці. А там далі Травневе. Ці села взагалі відрізані від світу, автобус туди не ходить. Аби щось купити чи потрапити до лікаря, треба наймати машину. Взимку, якщо замете і ніхто дороги не прочистить, звідти вибратися взагалі неможливо. Там самі пенсіонери залишилися, молодь повиїжджала. Звісно листоноша для них важлива, бо це зв’язок зі світом. Не тільки пенсію принесе, а й газети, необхідні товари. Якщо пенсію переведуть на карточки, моя мама надіється тільки на мене. То вже буде мій клопіт, поїхати до банкомата, зняти гроші, а потім відвезти їх мамі. Ніхто не думає про людей, скільки таким рішенням створюють їм додаткових проблем, – нарікає Ірина Філоненко.
Поверталися з відрядження селами з важким серцем. Усі співрозмовники «КП» були єдині в думці: люди живуть у глухих селах сам на сам зі своїми проблемами. Ніхто не питається їхньої думки, як їм краще. Пожвавлювалися і з полегшенням зітхали, лише коли дізнавалися новину, що і надалі їхні пенсії приноситиме листоноша. «КП» завітала лише в один куточок Кіровоградщини, а хотілося б почути думку з цього приводу і жителів інших сіл.
Висловіть свої думки, напишіть запитання, що вас турбують, на адресу редакції: 25006, Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, 44/66.
текст: Любов Попович
фото: Людмила Попудіна
