Подруга загиблої Ольги Гліви: Вона заслуговувала на життя більше за будь-кого

, Наталка Маринець

10977Про молоду лікарку з Кропивницького 26-річну Ольгу Гліву вся країна дізналася після трагедії… А мала б за життя, кажуть близькі дівчини. За їхніми словами – вона неймовірна, сильна, світла, позитивна і ще багато епітетів, які ідеально її описують. Ближче до півночі 3 лютого у Запорізькій обласній інфекційній лікарні сталася пожежа, внаслідок якої загинули троє пацієнток і лікарка-анестезіолог – Ольга Гліва. Попередня версія займання – вибух апарату швидкої вентиляції легень. У Запорізькій облдержадміністрації зазначили, розслідування пожежі на особистому контролі Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова.


Багато хто з нас знає те відчуття втрати близької, рідної людини… І не завжди хочеться говорити з кимось, особливо з журналістами. Ми не турбували рідних у перші дні, аби вони змогли спокійно попрощатися з Ольгою. За кілька днів після похорон редакція поспілкувалася з подругою Ольги – журналісткою Катериною Ейхман. А до того, «КП» заочно «познайомилася» з Ольгою у соцмережах.


«Оглядаючись, я розумію, що навчилась не відкладати життя на потім. І найголовніше – створити атмосферу і відчути кайф, в якій би життєвій пастці я не опинилась. Єдине би ще навчитись, так це не картатись за те, що планувала я насправді зовсім інше від того, що отримала», – писала Ольга Гліва на своїй сторінці у фейсбук торік 17 листопада.


8 вересня дівчина опублікувала кілька своїх світлин, які зробила її подруга Катерина, і написала:
«А що сказати? Так багато всього, життя пролітає швидко, але наповнено. Зараз дихаю на повні груди і відчуваю життя кожною клітиною тіла. Як давно вже не було. І все здається добре, і все на своїх місцях. А 10978знаєте чому? Та тому що я себе слухаю. Знаю, чого хочу і йду до цього. А, по секрету, то я ще про це прошу у Всесвіту. Я не боюсь озвучувати найсміливіші свої бажання вголос. І от зараз банально я маю роботу, яка мені в кайф, навіть якщо після чергування як танком переїхана. І, знаєте, на голову впала зарплата, про яку я говорила впевнено, що саме така мені потрібна для нормального життя, а всі дивувались, як мені такій одній маленькій так багато потрібно. І зараз я її маю, і знаєте, ніфіга не багато. До чого це я. Прислухайтесь до себе, зупиняйтесь у швидкому плині часу і озвучуйте свої найсміливіші бажання, може не Всесвіт, то хоч хтось поблизу для вас зробить це дійсністю. Всіх обіймаю. P.S. Але пам’ятайте, аби виконати ваші бажання, Всесвіт інколи обирає дивовижні шляхи і методи. До цього також потрібно бути готовим. Ніщо не трапляється просто так».


Пам’яті Ольги


На сторінці дівчини – кілька десятків постів із привітаннями і побажаннями. 16 грудня їй виповнилося 26 років. А вже майже за два місяці від тої дати – десятки повідомлень із співчуттями і розповідями про дівчину, як познайомилися, як разом проводили час, ким вона була для них і якою вони її бачили за життя.


10979«Ольга Сергіївна Гліва – червоний диплом медуніверситету, закінчення інтернатури в 2020 році, лікар-реаніматолог, 26 років... Красива, чесна, чиста людина, яку любили і поважали всі – і хворі, і персонал... Все життя, присвячене порятунку людей, було попереду... І загинула, намагаючись врятувати чиєсь життя, повернути дихання, інкубуючи хворого... Світла пам’ять лікарю», – написала завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені Богомольця Ольга Голубовська.


«Втомлено і нудно гортаю стрічку новин. Бачу твоє фото, а зверху «1+1». Серце почало битися частіше… В очі кидається слово «загинула». «Ольга». «Гліва». «Загинула»… У голові не вкладається… Моя Гліва загинула…  Ольга Гліва, скажи, що це неправда! Біля ліжка будильник від тебе… Йду випити чогось міцнішого і витерти сльози. На кухні висить картина від тебе… Так, я це все взяла з собою. Нехай навіть несвідомо, але ти була у мене вдома… Згадуються теплі вечори у тебе на кухні. Згадуються ночі і ранки у тебе на ночівлях, і як ти просиш, щоб я не йшла так рано... Пробач, я мусила слухати маму… Залишились листи на згадку, купа повідомлень про стрес, привітання з днем народження і спільні фото, яких виявилось так мало… І тебе буде дуже мало… Олю, я запалюю свічку і молюся від усього серця за тебе… за твоїх батьків! У голові зовсім не вистачає слів…», – пише 4 лютого Маргарита Криховецька.


«Чудова і сонячна людина. Розумна, сильна, весела, надихаюча. Вогонь у людській подобі. Працювала з пацієнтами, хворими на COVID-19. Пацієнти, які знаходяться у тяжкому і критичному станах. Віддавала себе всю роботі. Працювала добами, іноді декілька діб підряд. Перехворіла на COVID-19, після цього – ще раз на вірусну інфекцію, ускладнену пневмонією. Не дивлячись ні на що, одразу після одужання вона верталася у стрій «червоної зони» медиків, які працюють із пацієнтами з COVID-19.(…) Двічі перемагала у Всеукраїнській науковій стипендіальній програмі «Завтра.UA». Вільно володіла українською, російською, німецькою. Надзвичайно любила життя», – написав Іван Дарій.

 

Неймовірна Оля

10981– Якщо Олю описати одним словом – неймовірна! І це зовсім без перебільшення. Мені зараз пишуть багато людей, які навіть раз у житті її бачили, кажуть, зав­жди бачили її тільки усміхненою. Я не знаю, як-от бувають такі люди. Оля горіла своєю професією. Мала аналітичний склад розуму, але водночас була дуже творчою. Коли питають, яке у неї хобі, навіть не знаю з чого почати, бо вона писала, малювала, багато фотографувала. І мене це часом навіть бісило, бо сніданок не можна було їсти, поки Оля його не сфотографує. Вона, знаєте, намага­лася кожну мить зафіксувати, – розповідає про Ольгу її подруга Катерина Ейхман. – Наче шило в одному місці було, настільки непосидюча. Інколи, повертаючись вранці, після зміни в лікарні замість того, щоб лягти спати, могла до мене поїхати, до батьків або просто піти гуляти. У неї була одна з улюблених фраз, яку вона часто повторювала: «Та коли я вже вгомонюся». Дуже багато чого сприймала близько до серця, дуже важко переживала втрати пацієнтів. І навіть із будь-якої маленької проблеми могла роздути трагедію всесвітнього масштабу. Мені було смішно, я намагалася навчити її простіше ставитися до того, Оля, ну це ж якась дрібничка.

Катя, Лєна й Оля

Дівчата познайомилася близько шести років тому.

– Останні роки нас було троє – я, Оля й Олена Ольшанська. Олена вела літературні вечори, де збиралася молодь, читали вір­ші. Спочатку я познайомилася там із Лєною, ми потоваришували. А потім у якийсь вечір прийшла Оля… Вона мені не сподобалася. Вона була така… дуже шебутна, багато уваги до себе забирала, конкуренція з’явилася. Якось були у нас чергові посиденьки на Хортиці, я взяла з собою пляшку вина, але штопора не було і відкривала ручкою. А Оля каже, у мене є штопор і якось із того почалася розмова. Тоді я хотіла розійтися з хлопцем і не знала, як це зробити. Чомусь тоді я підсіла Олі на вуха на цю тему. Ввечері я таки кинула хлопця, подзвонила Олі, мовляв, приїжджай, відзначатимемо. Так і почалася дружба. Оля казала, що такої близько-близької подруги у неї не було, бо вона думала, що не можна дружити з жінками, а зустріла таку саму навіжену, – пригадує Катерина.

Та найбільше дівчат зблизив коронавірус. А точніше карантин.

– За кілька років я переїхала у Київ. Оля часто до мене приїжджала, вона почала багато спілкуватися з Лєною, яка лишилася у Запоріжжі. Запросила дівчат зустрічати 2019 рік до себе у Київ. Після того почали дуже дружити. Сильно втрьох здружилися під час карантину. Перший локдаун мені давався дуже важко. Ми влаштовували онлайн посиденьки з вином, сиром, по дві-три години говорили по скайпу. І це при тому, що ми дійсно спілкувалися цілодобово – у нас спільний чат на трьох. День починався з «Привіт, барині. Як ви там?» і закінчувався «На добраніч, дівчата, люблю вас», – розповідає «КП» Катя.

 

10980

(Ольга Гліва, Олена Ольшансь­ка і Катерина Ейхман. Про цю зустріч Оля писала: «Стільки світла і тепла. Коли ми втрьох – це завжди свято»)

Традиція трійці

– Ми робили візити-сюрпризи на день народження. Одна з найсвітліших наших традицій. Ось першою була я, у мене в серпні день народження. Дівчата сказали, що не зможуть приїхати, бо робота і все таке, але я відчувала, що щось вони мені недоговорюють. Вони мені написали, щоб о 09:00 зустріла кур’єра. Прокинулася, чекаю-чекаю, його немає. А я ж хочу піти купити собі торт і поснідати ним! Дзвонить мама Олі, вітає і каже: «Гості не приїхали?». Я: «Які гості?». Мама: «Ну… Якісь гості». Я: «Ну-ну…». А дівчата затрималися, бо в Києві з 10:00 алкоголь продавали, вони шампанське купували. Потім знову кажуть, вийди зустрінь кур’єра. Виходжу, а там – вони. З кульками, дудками, – з ностальгією розповідає Катерина.

Тоді дівчата вирішили, що це має бути традиція. Так само вітали у грудні Олю.

– Я до останнього намагалася ламати комедію, що не приїду. Але, звичайно, вона здогадувалася, тим паче після історії на мій день народження. Ми з Лєною приперлися до неї з шампанським, з подарунком... Ось наступний день народження у березні у Лєни. Мав бути сюрприз і їй. Вона звичайно чекала, казала, я буду дивуватися дуже сильно, але спробуйте тільки не приїхати, – каже співрозмовниця.

 

10983

(Катерина Ейхман і Ольга Гліва)

Оля б зацінила

– Зранку подзвонила Олена, каже, в інфекційній лікарні була пожежа. Я ще кілька разів перепитала, чи точно там, де Оля працювала. Вона каже, в новинах про те, що загинула лікарка 1994 року народження, не пишуть імені, а Олі не може додзвонитися. Звісно, ніхто одразу не вірив, що то Оля. Я почала дзвонити колегам-журналістам, дізнаватися контакти пресслужб, у кого можна уточнити. В інстаграм мені написала знайома Олі: «Мені треба з тобою поговорити». Стало зрозуміло, що щось недобре з Олею. Бо якби то було не про неї, вона б мені не написала. Але, думала, може в лікарні лежить. Дійсно, до останнього сподіва­лися, що вона в лікарні, що треба допомога, що завгодно, але не те, що вона загинула. Вона дзвонить і каже, ви чули про те, що сталося? Кажу, тільки не кажіть, що це Оля! Вона мені: «Так, це Оля», – розповідає Катерина.

Найперше, що відчула дівчина, – злість.

– Правда, перш за все я була розлючена. Не було подробиць того, як загинула, не знали ще, що апарат вибухнув. Я була впевнена, що почалася пожежа і Оля, наша Оля, побігла рятувати пацієнтів і задихнулася. Я була дуже зла на неї спочатку за те, що вона туди полізла. Потім подзвонила Лєні сказала, що таки Оля загинула, подзвонила своїм батькам... Перші години, чесно кажучи, не пам’ятаю. Розгубленість. Ми з Лєною не знаємо, що далі. І з’являється думка – Олі це б не сподобалося! Вона така життєрадісна була, – продовжує Катя.

Дівчата зібралися з силами, аби гідно попрощатися з подругою і так, «щоб вона зацінила».

– Ми ховали Олю чотири дні. Перший день вона померла, другий – Лєна купувала їй весільну сукню, третій – прощання у Запоріжжі, четвертий – похорон у Кропивницькому. Мама Олі попросила нас вибрати сукню. Але оскільки я була в Києві і приїхала лише наступного дня, цим займалася Олена. Мені дуже соромно, що вона робила це сама. Оля незадовго до цього надсилала нам фотографії суконь, які їй подобаються. Я приїхала у Запоріжжя, заходжу у квартиру, мене Лєна обіймає і каже, Катя, я купила сукню таку, як вона хотіла – лаконічну і з кишенями. Оля завжди, коли не було кишень, не знала, куди діти руки. Казала, заміж виходитиму, обов’язково весільна сукня буде з кишенями, – говорить дівчина.

У Запоріжжі близькі влаштували вечір пам’яті Олі.

– Її друг Ваня – до мене: «Скажеш щось?». Я відповіла, що Олі б це не сподобалося, що ми сидимо такі похмурі! І потім все, що ми робили усі ті дні, пропускали через призму сподобалося б Олі чи ні. На прощання у Запоріжжі, який організовувала влада, обрали найнуднішу тітку-ведучу, яку знайшли, із промовою: «Ось ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять…». Мені стало так смішно від цього і ми з Лєною відійшли у бік. Бо це Олі не сподобалося б, це було нудно. А коли ми на площі окремо зібралися – друзі, батьки, спілкувалися, жартували… Оце Оля зацінила б, – переконана Катерина.

Поховали Ольгу Гліву у рідному Кропивницькому у неділю. Попрощатися з дівчиною прийшло чимало людей, принесли багато квітів.

 


 

P.S: 28 січня 2021 року дівчина опублікувала зимові фото природи і написала рядки, які багато хто вважає пророчими. Близькі чи не найбільше хочуть, аби про життєрадісну й усміхнену, віддану роботі Ольгу Гліву, пам’ятали.


«Не просто бути,
Не просто споглядати,
А перетворитись повністю у слух
І розчинитись»

 


 

10982


текст: Наталка Маринець
фото: надані Катериною Ейхман

e-max.it: your social media marketing partner