На цвинтар чи в крематорій? У Кропивницькому бракує місця для поховання

Зазвичай про цю пікантну тему говорять не дуже охоче. І це зрозуміло, бо торкається вона найсвятішого і найболючішого – поховання рідних. Похорон – одна з традицій українців, яка століттями не зазнає змін. Чинним законодавством визначено три типи поховань померлих – на кладовищі, у крематорії чи колумбарії. Місце поховання – могила і пам’ятний знак на ній також захищає закон, а за наругу над ними існує кримінальна відповідальність. Із цих трьох видів поховань – найпоширенішим і традиційним є поховання на цвинтарі. В Україні сотні тисяч гектарів землі відведені під кладовища. Ця земля має особливий статус, адже призначена тільки під захоронення. Якщо у менших населених пунктах проблеми з місцем для поховання стоять не так гостро, то у великих містах сьогодні більшість кладовищ уже закриті, а землі під нові цвинтарі немає. Виникає цілком серйозне запитання: де хоронити померлих – на кладовищі, у крематорії чи колумбарії? Ця проблема постала і в Кропивницькому.

Сьогодні в обласному центрі є 18 цвинтарів, із яких 10 діючих і 8 закритих. Назріла нагальна потреба у додатковому місці для поховань, тож у Кропивницькому шукають місце для нового цвинтаря, повідомив міський голова Андрій Райкович.

– Місту необхідне ще одне кладовище. Ті, що є, переповнені. Не можна допустити, щоб місцями на цвинтарях торгували! Це просто не припустимо, тому що кладовище – не місце для спекуляцій. Люди мають отримувати таку послугу законно і без нервових потрясінь. Тому ділянку для нового цвинтаря необхідно визначити і відповідним чином її організувати, – наголосив міський голова і дав відповідне завдання шукати землю управлінню земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

Майже два десятки кладовищ, що розташовані на території міста, займають 220 гектарів землі. Працюють із них лише десять. Кропивничани давно вже ховають своїх близьких на цвинтарях сіл, що знаходяться поруч із містом, – Соколівки, Северинки, Созонівки тощо.

Проблема нестачі землі під поховання існує у Кропивницькому не перший рік. Було кілька спроб попередньої влади вирішити її альтернативним шляхом. Так, коли міським очільником був Олександр Саінсус, вивчалося питання облаш­тування в Кропивницькому крематорію на території Лелеківського кладовища з будівництвом колумбарної стіни по периметру цвинтаря. Тоді відповідні чиновники навіть вивчали столичний досвід, працювали над документами, зробили розрахунки і були майже готові до реалізації задуманого. Але… різко стрибнув курс долара і від проєкту через брак коштів відмови­лися. Наступний очільник міста Іван Марковский, з урахуванням початку війни з Російською Федерацією, частково зняв гостроту питання, бо на Рівнянському кладовищі облаштували алею для поховань військових.

Утім загальна проблема не зникла. У 2016 році кропивничанка Галина Друзь подала електронну петицію щодо облаш­тування в місті крематорію і отримала таку відповідь від відповідних виконавчих служб:

«Місто з населенням 239,7 тисячі осіб (станом на 1 січня 2016 року) потребує розміщення крематорію з однією кремаційною піччю переривного циклу. Оскільки на даний час на кладовищах міста Кіровограда кількість поховань та підпоховань урн із прахом не перевищує дві одиниці на рік, встановлення крематорію вище­вказаної модифікації буде цілком достатньо. На даний час комунальному підприємству «Ритуальна служба – спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» надано завдання провести вивчення технічних характеристик кремаційних дільниць, їхню вартість, можливість розташування в межах міста».

Крім того, у відповіді на петицію зазначили, що будинок крематорію повинен бути побудований відповідно до певних вимог державних будівельних норм.

«Вартість устаткування кремаційної печі становить орієнтовно 10 мільйонів гривень. Зважаючи на відсутність вільної земельної ділянки на найбільшому діючому Далекосхідному кладовищі, а також підведених систем газо-, водопостачання та водовідведення, з метою розв’язання питання захоронення жителів Кропивницького Кіровоградською міською радою прийнято рішення від 17 січня 2017 року №804 «Про надання КП «Ритуальна служба» дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по вул. Аджамській» під розміщення міського кладовища за рахунок земель промисловості, що перебувають у запасі, орієнтовною площею 49 га».

Рішення залишилось на папері. У 2018-му планували взяти у Кіровоградського району близько 15 гектарів, що прилягають до території Далекосхідного кладовища. Вважаєте взяли? Навпаки, наділена територія зменшилася на 8 гектарів.

Проблема нестачі землі під поховання не є виключно проблемою Кропивницького. В аналітичній довідці за 2016-й до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення галузі поховання» вказано, що «нині головними проблемами в галузі поховання є: нестача місць для поховання в зв’язку з обмеженістю земельних ресурсів».

Наразі існує необхідність у створенні понад 550 кладовищ у населених пунктах України. Ускладнює ситуацію відсутність крематоріїв у населених пунктах із великою кількістю населення, особливо у містах обласного підпорядкування.

Нині крематорії функціонують лише у Харкові, Києві та Одесі. Так, у Києві кремації піддають майже 54% померлих, у Харкові – 39%, в Одесі – 25-30%. Проте, в цілому по Україні, внаслідок відсутності крематоріїв, відсоток кремації дуже малий і складає лише два відсот­ки від чисельності усіх померлих. Це пов’язано, зокрема, з нестачею коштів у місцевих бюджетах для створення цих споруд. За підрахунками Міністерства, в разі будівництва крематоріїв у всіх 45 містах України з населенням понад сто тисяч осіб, орієнтовна щорічна економія земельних ресурсів складе близько 45 гектарів, а отже протягом кладовищного періоду вдасться зекономити майже 1000 гектарів землі.

За експертними оцінками громадських організацій – асоціацій у галузі поховання, вартість одного крематорію становить близько 16 мільйонів гривень. У Європейському Союзі одну кремаційну піч важкого типу фірми Tabo-CS використовують у населених пунктах із чисельністю населення до 200 тисяч чоловік, що призводить до суттєвої економії землі.

Ще кілька цифр: у Японії кремують 98% померлих, у Чехії – 95%, в Україні – лише 4%.

Але на відміну від більшості країн світу, згідно з українським законодавством, крематорій як установа може бути лише комунальної форми власності і, відповідно, будуватися за кошти місцевих бюджетів.

«КП» запитала у директора Кропивницького комунального підприємства «Ритуальна служба – спеціалізований комбінат комунально-побутового обслуговування» Юрія Вісяникова, чи можливе спорудження крематорію в обласному центрі?

– Це дуже дорога справа. Жителі міста повинні визначитися, потрібен їм крематорій чи ні, – зазначив Юрій Вісяников.

За його словами, будувати крематорій є сенс, коли населення міста складає більше 500 тисяч людей і зовсім немає вільної землі. Хоча послугами крематорію в обласному центрі могли б користуватися жителі Олександрії, Світловодська, Знам’янки. А вирубувати ліси, щоб влаштувати кладовище, або забирати землю, де можна вирощувати хліб, це не спосіб вирішення проблем поховання у ХХІ столітті. До того ж, не варто забувати про екологію: забруднення грунтів та підземних вод через розкладання праху і засмічення території кладовищ пластиком квітів і пляшок.

У Міністерстві регіонального розвитку заявляють, ментально українці вже більше схиляються до кремації і ця тенденція з кожним роком зростає. Це підтвердило і мініопитування «КП» кропивничан. Здебільшого люди нормально сприймають варіант кремації та поховання в урні, хоча більшість все ж схиляються до традиційного поховання з могилою і пам’ятником.

Варто зазначити, що християнські конфесії сучасних церков допускають кремацію, грунтуючись на словах ранньо­християнського церковного письменника Марка Мінуція Фелікса: «Ми не боїмося ніяких збитків при будь-якому способі поховання, але дотримуємося старого і кращого звичаю віддавати тіло землі».

Служителі церкви акцентують на тому, що віряни перш за все повинні дбати про те, щоб їхні безсмертні душі знайшли віч­ний притулок у Царстві Небесному, а тіло – це «земля, прах і попіл», і його потрібно повертати у землю.


текст: Тетяна Фоміна
фото: Ігор Демчук