Три покоління однієї родини з Новоукраїнського району розповіли про традицію відзначати новорічні свята
Грудень і січень місяці щедрі на свята, які асоціюються з приємними спогадами дитинства, очікуванням подарунків та сімейних урочистостей. Уже зовсім скоро святкуватимемо Новий Рік, а згодом і Різдво. Звичайно, традиції святкування зараз відрізняються від тих, що були популярними у давнину, та й кожна родина відзначала свята по-своєму. Як зустрічали Новорічні свята три покоління родини Надії Лапи з села Рівне Новоукраїнського району – бабуся, донька й онука розповіли «КП».
Здавна нам знайома приказка: як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Наші пращури вірили, що в новорічну ніч має бути святковий стіл щедрим і збиралися разом усією родиною, щоб увесь рік так прожити.
– У моєму дитинстві не так яскраво відзначали це свято, але воно все одно викликає теплі спогади про дитинство. Це були 60-ті роки, головним атрибутом свята була жива ялинка. Тоді тільки з’явилися блискучі ялинкові іграшки, які світилися в темряві. Але найчастіше ялинку прикрашали цукерками, обгорнутими у фольгу горіхами, саморобними гірляндами. В школі проходило свято новорічної ялинки, мені і всім дітям за щастя було отримати подарункову коробку цукерок, на якій були зображені Білка і Стрілка, це були повноправні новорічні герої нарівні з Дідом Морозом. Головними розвагами на свято були візити в гості, катання на санчатах, танці. Іноді у ці вихідні дні батьки ходили в кінотеатр і брали мене з собою. Ще в новорічну ніч ворожили на врожай. У дворі клали стіг жита, пшениці і ячменю. На яку копицю ляже іній, та культура і вродить у новому році, – розповідає 69-річна Надія Лапа.
З роками незмінною лишається традиція щедрувати. По домівках до півночі ходять підлітки та діти, розважають господарів щедрівками.
– Я дитиною теж ходила з друзями щедрувати. Співали колядки і щедрівки, за це отримували частування. Хто червонець дасть, хто цукерки з бубликами. Але після опівночі дівчата та жінки уже не заходили в будинки господарів. Вважалося добрим знаком, коли до хати в новорічну ніч першим заходив чоловік. Тому ходили тільки хлопці, так звані «показники» – вони посипали оселі та їхніх господарів зерном, щоб у новому році був щедрий врожай, а за це теж отримували гроші і солодощі, – продовжує розповідь донька Надії – Олена.
Із сучасними прикметами зустрічає Новий рік наймолодша з родини – 18-річна Маргарита. Каже, незмінною лишається традиція прикрашати живу ялинку гарними новорічними гірляндами та скляними кульками. Але до святкових атрибутів додалося привітання від президента країни, опівночі загадати бажання і випити келих шампанського.
– У мене Новий рік асоціюється з запахом свіжої хвої та мандаринів, зі щедрим столом, подарунками і зимовою казкою. Тато кожного року приносить додому живу ялинку, а ми з мамою її прикрашаємо різними іграшками. Бабуся розповідала мені, що в її дитинстві ялинку прикрашали солодощами і фруктами. Пам’ятаю як у дитинстві мама мене вчила писати лист Діду Морозу зі своїми бажаннями. Потім клала листа на підвіконня і чекала подарунок вранці наступного дня під ялинкою. Зараз, подорослішавши, я не пишу листи Діду Морозу і зустрічаю Новий рік із друзями в гучній компанії, але для мене це свято назавжди залишиться казковим днем, коли всі бажання і мрії чарівним способом здійснюються, – каже Маргарита.
Різдво уся сім’я Надії Лапи зустрічає у родинному колі. Бабуся пригадує, що у її дитинстві підлогу в сільських хатах застеляли свіжою соломою на згадку про те, що Ісус народився у яслах. У кутку оселі ставили дідуха – сніп соломи, який вважався символом врожаю. Сьогодні оселі здебільшого прикрашає ялинка.
– Напередодні Різдва, у Святий вечір, ми всі збираємося за столом, на якому повинно стояти 12 пісних страв. Обов’язково кутя. Саме з неї починаємо вечерю. Раніше моя мама варила кутю з пшениці, але я готую її з рису та компоту із сухофруктів, додаю варення з полуниць, щоб було смачно, і родзинки. Хрещеники приносять вечерю своїм хрещеним батькам, а мої внуки мені, – розповідає жінка.
Надія Лапа пригадує, що в її дитинстві на Різдво юрмами ходили з зіркою, вертепом, водили козу, колядували та співали пісні на славу Ісусу Христу. Колядувати могли як дорослі, так і діти. Здебільшого хлопці і дівчата ходили окремо. У цей день ніхто не згадував і не розповідав сумних історій, бо Різдво об’єднує усіх злагодою і любов’ю.
– У мене дуже добрі і теплі асоціації з Різдвом. З дитинства ми святкували його в сімейному колі. Пухнастий білий сніг пролітав за вікном, а в хаті у бабусі натоплено і затишно. Подумала про це свято і мені згадалося, як у дитинстві я з батьками їздила в Карпати в гості до їхніх друзів на Різдво. У них звичаї трішки відрізняються від наших. Вранці ми пішли в церкву, після служби прийшли додому і сіли за стіл. Спочатку зачитали молитву і тільки потім почали їсти. Там я вперше побачила, як дорослі ходять з вертепом і колядують. У господарів вони запитували, чи можна заколядувати. Вони всі були в гарних костюмах і грали невелике дійство. Господарі давали їм солодощі, цукерки і гроші, – ділиться враженнями онука Маргарита.
Крім Нового року і Різдва, українці відзначають ще багато зимових свят, таких як Андрія і Миколая, Василя і Маланки, Водохреще.
13 грудня вшановують Андрія Первозданного. Це улюблене свято всіх дівчат, бо саме цієї чарівної ночі вони ворожать, аби дізнатися свою долю.
– Ворожать не тільки, щоб знати ім’я нареченого, а й звідки старостів чекати. Для цього беруть чобіт, стають у дворі і кидають його, в який бік упаде носком, звідти й старостів чекати. А ще зав’язують очі дівчині і вона рахує стовпи. Який дев’ятий стовп, такий і буде її чоловік. Якщо високий стовп, то високого зросту. Впевнена, що вже мало хто цим займається, але в моєму підлітковому віці такі ворожіння приносили купу задоволень і веселили нас із подругами, – пригадує бабуся Надія.
– Я пам’ятаю тільки про один обряд, про який мені розповідала мама. Напевно, це найпростіше ворожіння – покласти свій гребінець під подушку і промовити: суджений-ряджений, прийди, коси мені розчеши. Хто вночі присниться, той і буде твоїм нареченим, казала мені мама. Але я вирішила не випробовувати долю і не ворожила, – продовжує розповідь Маргарита.
Сьогодні усі святкують День Святого Миколая, його чекають і діти, і дорослі.
– У моєму дитинстві це свято не відзначали, це вже зараз дітки швидше лягають спати, щоб вранці знайти під подушками подарунки, а раніше так не було прийнято, – розповідає бабуся Надія.
Жінка каже, раніше більше святкували Старий Новий рік, або Маланки і Василя. У цей день звечора до півночі ходили дівчата з щедрівками, а після опівночі хлопці йшли посівати. За це отримували гроші і солодощі.
– У моєму дитинстві на Василя, щойно починало світати, батько брав зерно у рукавицю або в торбинку і йшов посівати. Спочатку до кумів та інших родичів і близьких, а далі й до сусідів. За народним повір’ям, казали, що щастя до хати приносить чоловік, тому першим заходив посівати батько, – ділиться спогадами Надія.
На Хрещення Господнє уже не веселилися так, як на попередні свята. Йшли до церкви святити воду, знову збиралися за святковим столом родиною.
– На Водохреще усією родиною рано йдемо до церкви. Моя бабуся в цей день, повернувшись зі святкового молебню, окроплює освяченою водою все, що є в домі й у господі. Після цього свічкою малює хрести над вікнами і дверима, – розповідає онука.
Для усіх поколінь родини Надії Лапи новорічні свята теплі і дорогі, як і для всіх. Це час, коли можна зібратися разом, порадіти і побажати один одному здоров’я і добра. Саме цього вони бажають і всім жителям області, щоб у кожному домі було тепло і радісно, щоб усі були здорові у прийдешньому новому році.
текст: Маргарита Тарасенко
фото: надані родиною
