Дім-музей: Жінка з Оситняжки 40 років колекціонує ляльки, машинки і ялинкові іграшки

, Наталка Маринець

10877В Оситняжці Кропивницького району знайти будинок 63-річної Тетяни Ткаченко не важко – на будівлі намальований соняшник, дугою натягнутий прапор, тинок із лози, а у дворі – глечики, жорна, веретено і ще багато цікавого. Всередині – понад сотня ляльок із різних країн, близько тисячі новорічних іграшок, більше сотні моделей машинок, листівки, марки та ще багато іншого. Жінка пам’ятає історію кожного свого експоната, як він до неї потрапив. Колекцію почала збирати близько 40 років тому. З чого все почалося і яка з колекцій найулюбленіша, Тетяна розповіла «КП».

Передісторія

– У мене не було ляльок у дитинстві. Це точно про мене, що не награлася, коли була дитиною, – розповідає Тетяна. – Я родом із Оситняжки, але моя родина – мама з вітчимом, а згодом і менший братик, часто переїжджали у пошуках роботи, житла і кращого життя. Жили у Власівці, працювали на Кремгесі, потім переїхали в Кременчук. Там я пішла в школу і провчилася до 8 класу. Але кожні літні канікули мене привозили до бабусь в Оситняжку.

Саме в одні з таких канікул сталася, як здавалося на той час Тетяні, трагічна подія, яка лишила слід на все життя.

– Мені, здається, тоді виповнилося 8 років, я закінчувала перший клас. У мене день народження 31 травня і вітчим подарував мені ляльку. Знаєте, таку глиняно-тирсяну. Але в неї вже очі закривалися, ручки і ніжки до половини були глиняні, а далі – полотняні і набиті тирсою. Крута на той момент. Оскільки це співпало з закінченням навчання, на літо мене збирали в село. Я ж за ту ляльку, а мама каже, ні, лишай, ти там її поб’єш. Лишила вдома. Але ж там був братик на 5 років молодший. І коли я з канікул приїхала додому, то у ляльки носик був відбитий, очі провалені… Я ж нею навіть не встигла награтися. Засмутилася, розплакалася. Мама розсердилася і викинула ту ляльку у сміття. З того часу у мене ляльок не було. Образа оця, оцей стан залишився на все життя, – зізнається жінка.

Через сімейні обставини школярка Тетяна повернулася на Кіровоградщину і в 9 клас пішла вже у кіровоградську школу.

– Якось у школі я сказала, що ніколи у мене не було ляльок, і мені на день народження подарували одразу аж три ляльки! Класний керівник подарувала, друг, із яким я сиділа за однією партою, і від класу подарували. Я теж, уже коли виросла і почала працювати, переїжджала кілька разів. Дві ляльки десь загубилися. А одна – збереглася. Я її так берегла, нашила їй суконь. Вона мені дуже дорога, – ділиться співрозмовниця.

10881Перші експонати

І хоча найбільше до душі Тетяні саме ляльки, колекція почалася не з них.

– Коли мій син Сашко в дитинстві хворів, дали путівки на північний Кавказ у санаторій. Там ми купили за 10 карбованців гумового гномика, а всього я з собою взяла 100 карбованців. Це перша іграшка, з якої почалася колекція. Потім докупили ще і ще. Згодом у його кімнаті з’явилося зо п’ять таких іграшок. Зараз, мабуть, до сот­ні різних гумових фігурок, – каже жінка.

Світлиця лялечок

Колись ляльки були в будинку у Тетяни, тепер вони там не поміщаються. Для них вона переобладнала теплицю у світлицю. Коли заходиш туди, перше враження: «Ого! Ух-ти!». Від низу до стелі на поличках у три-чотири ряди – ляльки. І фарфорові, і пластмасові, і гумові… Їх там, за останніми підрахунками Тетяни – 130. Але скоро до них приєднаються ще. Також у світлиці стоять різні скрині і комоди.

– Лялечки колекціоную із 90-х. Найперша – Надя, досі в ідеальному стані. У неї ручки, ніжки, голова кріпляться на гумі. Є Марина-фліртушка, Леся, Ірина. На кожній ляльці бирочка, з якою вона випускалася. На ній вказані всі дані – ім’я, зріст, походження. В моїй колекції ляльки переважно з України, але є й з Росії, Прибалтики, Білорусі, Німеччини, Молдови, – каже Тетяна.

Ляльок жінка переважно купує на аукціо­нах, часом на щось вимінює або хтось дарує. Жінка намагається, аби в її колекції кожна лялька була в єдиному екземплярі. Якщо ж з’являється дві чи три однакові, виставляє їх на аукціон.

– На аукціонах можна купити лялечку за 180 гривень, яка коштує від 500. А от цю лялечку знайшла у розваленому будинку, – показує Тетяна велику ляльку у національному вбранні і з довгою косою. – Я ще цікавлюся розкопками, люблю їздити покинутими селами, там можна побачити багато цікавого. Із сином і його друзями були в селі Могилів Курінь Олександрівського району, там залишилося п’ять хат. Спитали у людей чи можна походити і де, бо без дозволу ми не ходимо. Дивимося, хатка стоїть, ніби така нормальна з одного боку, а з іншого – стіна геть упала. Заходимо, а там, серед розкиданих речей, долілиць лежить лялечка у зеленому комбінезоні. Я її підняла і кажу, така лялька і так валяється… А напарник пішов у другу кімнату, поліз на дах, каже: «Тут старі листівки є, треба?». Кажу, ну збери. А потім він злазить, а я з лялечкою, кажу, така хороша, шкода. Я її заберу, відмию, відпрасую. А він каже, на горищі лежить велика лялька, волосся окремо правда. Я кажу, чого ж ти не взяв? Полізь зніми. Це було років 3-4 тому. Забрала її, підремонтувала, пошила одяг і тепер вона на аукціоні коштує 1500 гривень.

 

10879

Ледь не для кожної ляльки Тетяна шиє нове вбрання.

– Хочеться, щоб у кожної ляльки була своя індивідуальна сукня. Шию залюбки, усі їхні оригінальні вбрання я зберігаю. В костюмах із заводу – одиниці. От на лялечці Тоні рідний одяг – світло-зелена туніка і пов’язочка на голову. Для деяких відтворюю або вдосконалюю одяг. Для однієї пошила оксамитові вишневого кольору штанці, на ній були такі ж, тільки шерстяні. Обшила по краєчку її кожушок. Ескізи костюмів не малюю, просто уявила собі, як воно має бути, і шию. У мене в сарайчику ящички і в одному – оксамитово-ворсисті тканини, в іншому – шовк, там – шифон, там – з мереживом, там з тим, там з тим. Все посортоване, що треба – взяла і шию-вишиваю, – розповідає жінка.

Із усіх колекцій, про які ми ще розкажемо нижче, найбільше уваги Тетяна приділяє саме лялькам.

– Інколи вони займають увесь вільний час – зробила домашні справи і – до ляльок. То ремонтую, то шию вбрання... Влітку для них мало часу, а от взимку – значно більше. Мені ляльки до душі, інколи я з ними розмовляю. Часом зда­ється, що в них є душа, хоча я розумію, що це матеріальна частина. Але буває, приходжу, а лялька впала. Добре, що не розбилася. Бо було таке, що ламалися. Кажу, ну що ж ти наробила, що ж це ти впала, – посміхається співрозмовниця.

10880Новорічні іграшки, машинки й археологічні знахідки

Ялинкових іграшок у Тетяни близько тисячі. Серед них зірочки, білочки, зайчики, казкові персонажі, ягоди, фрукти й овочі… Унікальні вона розвісила у кімнаті, а тими, що повторюються – прикрашає ялинки.

– На Новий рік ставимо дві ялинки. Одну в коридорі, одну у вітальні. А ще я дуже багато робила іграшок власними руками і всі роздарувала. У мене є одна дорога іграшка, називається дівчинка-укутиш, яку я купила геть за безцінь, бо там не було частини руки. Але вичитала, як можна її реставрувати. Купила за 50 гривень, а коштує вона більше півтори тисячі, – каже жінка.

Скільки зараз моделей машинок, колекціонерка навіть не знає. Каже, це вже спільна колекція з сином і онуком.

– Онуку найбільше подобаються ретро автомобілі, мені теж – запорожці, москвичі, жигулі, ГАЗи, з іноземних мені подобаються ретро фольцвагени, форди, ягуари. Вони такі… шикарні, обтікаючі кузови. Найбільше веселять мене «інвалідки», вони смішні, маленькі. От є у нас Русо-балт. Його ціна близько трьох тисяч гривень! А я купила на аукціоні за 143 гривні. Вона була без даху, клаксона, ліхтариків, однієї ресори, два колеса були цілі, два – зламані. Я поміняла всі колеса, з іншої, схожої модельки, яку спеціально купила на зап­частини, відновила всі деталі і маю тепер цілу модельку, – розповідає Тетяна.

Також у колекції жінка має кілька альбомів із листівками, марками, коробочки з монетами, наконечниками стріл, каблучками, маленькі замочки… Усе знаходила під час походів із металошукачем і розкопок.

– У своєму віці я люблю походити і пошукати щось. У колекціонерів є якийсь азарат, вони – люди схиблені трохи, – посміхається жінка. – Метал мене зовсім не цікавить, цікавлять ось такі історичні дрібнички. Завдяки їм можна дізнатися чимало. Біля річки знайшла два цілих і один зламаний козацькі хрести. Припускаю, що там була козацька стоянка.

Реанімація іграшок

Майже всі ляльки і машинки, які Тетяна купує на аукціонах, мають якісь пошкодження. Але жінка майстерно навчи­лася реставрувати іграшки.

10878– Я не дуже люблю ляльки з гумовими обличчями. Мабуть, ностальгія за ляльками з часів мого дитинства. А ще гумові не подобається реставрувати. Я на ушкоджене місце накладаю силікон, коли висихає – затираю наждачним папером і фарбую акриловими фарбами. Пластмасові чи інші тверді я затираю, якщо треба, з пап’є-маше нарощую, а потім покриваю масляною фарбою. Ще у мене є ціла скриня з ручками, ніжками ляльок для реанімації, – каже Тетяна.

Ремонтує жінка й машинки та ялинкові іграшки.

– Для машинок також маю запчастини або вигадую, як можна замінити. От, наприклад, в одній фари зробила зі стразиків, що маю для костюмів ляльок. А іграшки новорічні реставрую за допомогою епоксидної смоли, а потім фарбую, – розповідає майстриня.

Народний музей

Будинок Тетяни знаходиться на цент­ральній вулиці села.

– Я хотіла зробити музей і назвати його народним. Але не все так просто, бюрократія. А мені геть не хочеться тієї паперової тяганини. Маю багато різних експонатів, є що показати. У селі кажуть, перед тим, як щось викинути, спитайте у Кучеручки, може їй це треба. Мене так називав за прізвищем першого чоловіка. Усе, що мені приносять, я фіксую. Пишу, хто і що мені приніс, фотографую цих людей, у комп’ютер вношу. Просто людина приносить, не знає, що з певною річчю робити, викинути шкода. А я ледь не в кожній знахідці бачу цінність. Камінчики, корінці, глечики, скрині... Але до мене додому все рівно приходять на екскурсії. Тільки добре, коли завчасно попереджають, щоб я встигла зібрати свій творчий порядок, – посміхається жінка.

 

фото: Ігор Демчук

e-max.it: your social media marketing partner