Навчитися бути людиною: неформальна освіта для засуджених та ув’язнених

Допомогти засудженим відчути себе потрібними у суспільстві, змінити їхнє бачення «на погані» речі та навчити жити за правилами – ця функція покладена на пенітенціарні заклади.

Освіта обов’язкова

Законодавство України «дає добро» на освіту у виправних закладах. Та як «підійти» до освіти засуджених та ув’язнених, щоб це було не для галочки, а з користю, питання відкрите.

– Засуджені на рівні із іншими громадянами України зобов’язані отримати повну загальну середню освіту. Це передбачено статтею 53 Конституції України. Для реалізації цієї норми в Кримінально-виконавчому кодексі України передбачено, що в колоніях відповідно до законів України «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти. Отримання засудженими повної загальної середньої освіти є обов’язковим, а робітничої спеціальності – добровільним. Варто відзначити, що загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується при визначені ступеня їхнього виправлення. Окремо слід наголосити на можливості здобуття вищої освіти. Хоча чинним кримінально-виконавчим законодавством повною мірою не врегульовано це питання, засуджені можуть здобувати вищу освіту за дистанційною (екстернатною) формою навчання, зокрема, з використанням інтернету, – пояснює правозахисник з Кропивницького Арсен Арутюнян.

Формальну освіту надають майже так, як у школі та училищі, щоправда, без стипендій та в одній «аудиторії». По закінченню видають атестат і диплом. Наприклад, у Кропивницькій виправній колонії №6 за 2018 та 2019 роки отримали документи про повну загальну освіту шестеро засуджених та 152 засуджених здобули робітничі професії. У зв’язку із закінченням терміну ув’язнення звільнилося у 2018 році 75 засуджених, за 2019 рік – 99 засуджених. З умовно-достроковим звільненням від відбування покарань протягом 2018 року звільнилося 114 осіб, за 2019 рік – 86 засуджених.

Неформальний підхід
Як виробити соціальні навички і одночасно дати старт для майбутньої професії, щоб не лише у дипломі звучала назва здобутої професії, а й в подальшому хотілося жити за новими цінностями, розповів кропивницький психолог Василь Манзар.

– Освіта потрібна всім і завжди. В анамнезі ув’язнених можна побачити межові розлади - нарцисичний, антисоціальний та інші розлади особистості. Це означає, що ця категорія людей має антисоціальний спосіб перебування в комунікації. Тобто вони руйнують соціальні інститути. Коріння цих розладів бере свій початок ще в дитинстві, а саме – сім’ях засуджених, взаємовідносинах усередині сім’ї. Але питання в тому, як давати їм освіту вже сьогодні, якщо вони спілкуються виключно на мові виживання? Формальну освіту засуджені та ув’язнені знецінять і відкинуть, бо вона не торкатиметься до невідомих їм частин їхнього буття і не призведене до змін характеру. Якщо з ними вибудовувати формальну комунікацію, це не матиме вагомого значення для них. Освіта повинна опиратися не тільки на педагогічний та гуманістичний підхід, а в першу чергу на психоаналітичне розуміння, що таке антисоціальний та нарцисичний розлади особистості. Тоді буде зрозуміло, як вибудовувати комунікацію. Це специфічне питання, яке до сьогодні в нашій країні не достатньо розглянуте. Але за ним велика перспектива. У неформальній освіті має бути психоаналітичний підхід, який дозволить засудженим отримувати не формальну освіту, а реальну трансформацію свого характеру, а разом з цим і свого життя, – коментує своє бачення клінічний психолог Василь Манзар.

За словами юриста Арсена Арутюняна, щодо неформальної освіти Кримінально-виконавчим кодексом визначено, що засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії має створити необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Однак, зважаючи на неврегульованість цього питання, самоосвіта залишається недієвим інструментом соціально-виховної роботи. Тому в рамках неформальної освіти до цього процесу слід залучати, зокрема, неурядові організації.

«Ось тести, тестуйся!», «Ось є можливість пройти флюорографічне обстеження», вперед!»

Виходить за рамки стандартів у навчанні засуджених та ув’язнених благодійна організація «100 відсотків життя. Кропивницький». Уже тринадцятий рік неформальна освіта від благодійної організації у виправних закладах спрямована на зупинення епідемії ВІЛ-інфекції, туберкульозу та гепатитів. В організації не видають дипломів і атестатів, не проводять вебінарів, зум-зустрічей і сесій. Мова йде про глибше – цінності, пріоритети, людяність, турботу про здоров’я.

– Наша діяльність в установах виконання покарань здійснюється за принципом «єдиного вікна», коли всі послуги надаються в одному місці. У команді задіяні соціальні та медичні працівники. У кожного своя роль супроводу ув’язнених і засуджених. Соціальні працівники здійснюють дотестове консультування, тобто морально готують клієнтів до проходження експрес-тестування на ВІЛ, допомагаючи зрозуміти його необхідність. Коли ж діагноз підтверджується, складають індивідуальні плани соціального супроводу клієнта, надають консультаційні послуги щодо формування прихильності до АРТ-лікування та диспансерного спостереження. Медичний працівник здійснює як особисті зустрічі, так і онлайн-консультації з приводу призначення антиретровірусної терапії та формування прихильності, за потреби клієнта перенаправляє до необхідних спеціалістів. У рамках проекту «Заради життя» наша команда розширила свої можливості. Ми проводимо тестування статевих та ін’єкційних партнерів, зокрема, тих, які перебувають у цивільному секторі, а також біологічних дітей ВІЛ-позитиних осіб, які перебувають в установах покарання, – наголошує керівник пенітенціарного напрямку БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Олександр Камінський.
БО «100 відсотків життя. Кропивницький» у пенітенціарному напрямку надає соціальну допомогу у дев’яти закладах - Кропивницька виправна колонія №6, Петрівська виправна колонія №49, Кропивницька установа виконання покарань №14, Олександрівський виправний центр №104, Устинівський виправний центр №37», Центри пробації в містах Олександрія та Кропивницький.

У пенітенціарній системі високий рівень захворюваності на соціально-значущі захворювання. Власне, неурядова організація переходить від теорії до практики, тобто дає не лише знання про вищезгадані захворювання, основи здоров’я, але й каже: «Ось тести, тестуйся!», «Ось є можливість пройти флюорографічне обстеження», вперед!». Чи відреагували на такі заклики? З 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року соціальні працівники провели для 1810 клієнтів заходи з профілактики ВІЛ. Зокрема, після тестування на ВІЛ 27 осіб із виправних центрів дізналися, що вони ВІЛ-позитивні, тож отримали шанс одразу розпочати лікування заради власного життя. Завдяки соціальним працівникам уперше 52 засуджених та ув’язнених отримали АРВ-терапію – лікування, яке є гарантією повноцінного життя людей з ВІЛ-позитивним статусом. Уперше почули про свій ВІЛ-позитивний статус 16 осіб – індексних партнерів, які вперше отримали одразу АРВ-терапію. За цими цифрами – людські життя, надія до ресоціалізації засуджених, розуміння того, що на тобі зупиняється небезпечне захворювання при вчасному виявленні та лікуванні.

«Я хочу вийти іншим»

Така неформальна освіта – дає плоди. Більше того, ці знання позитивно впливають на ув’язнених та засуджених – двоє осіб, відбуваючи терміни покарань, уже працевлаштовані. Вони працюють при благодійній організації соціальними консультантами у Кропивницькій виправній колонії №6 та Петрівській виправній колонії №49. Відтепер вони змінили не лише свої цінності, а й допомагають змінювати пріоритети інших.

– Я багато читав про здоров’я і соціальні хвороби, заслуховувався інформацією від соціальних працівників про важливість вчасно обстежуватися та лікуватися, якщо буде виявлене захворювання. Вони вміють цю інформацію донести до нас, що важливо. Потім я все ж таки пройшов навчання з основ асистованого тестування і консультування щодо ВІЛ, у чому мені допомогли у благодійній організації. І одного разу мені запропонували роботу соціального консультанта. Тобто мої знання, здобуті у виправній колонії, оцінили! Спершу я подумав, що не гідний цієї роботи, що не зможу впоратися. Я розумів, що це велика відповідальність перед людьми. Та потім все обдумав і вирішив спробувати – якщо я потроху змінюю своє життя, можливо, я допоможу й іншим. Мені треба була основа, це ж як будинок збудувати з нуля. І я розпочав будувати цю основу, щоб мене сприймали правильно і відчували мою допомогу, адже необхідне – знання, які мені дали, я вже мав. Так три роки тому розпочався мій шлях у соціальній сфері. Я працюю в себе «вдома», мені легко знаходити мову з такими, як я. Пояснюю їм, навіщо проходити обстеження на туберкульоз, навіщо робити тест на ВІЛ та гепатит. Хочете жити? Дбайте про себе вже сьогодні, не відкладайте на завтра! Зараз я відчуваю, що потрібен суспільству, що я причетний до соціально важливої справи, – каже соціальний консультант Віталій.

Засуджений ділиться своєю історією – він був «на гачку» у людей кримінального світу. Тому у в’язницю потрапив свідомо. У 90-ті роки рекет, бандитизм – цей світ захопив його сповна. З 16-ти років наркотики, перший пістолет, витрачання чужих грошей, авторитет серед інших…

– Я ніби спробував смачну цукерку, яку не міг залишити, – характеризує той період Віталій, продовжуючи, що кілька разів потрапляв за грати, що кожного разу повертався до старого, допоки у 2012 році не вирішив однозначно покинути наркотики заради того, щоб вижити: Я сім днів пережив ломку, два тижні не спав. Молився… Зараз я став вільним… Дякую Богу за кожен день.

Протягом останнього року Віталій у Кропивницькій виправній колонії проконсультував 753 особи, протестував на ВІЛ-інфекцію – 333, із яких ВІЛ-позитивний статус виявлено у восьми осіб, привив прихильність до лікування дев’ятьом засудженим.

– Нині сповідую нові цінності. Хочу вийти іншим, щоб більше ніколи в житті не повертатися до колишнього життя. Ця освіта – дала мені новий старт, – каже Віталій, якому залишилося відбувати покарання близько двох років.

Неформальна освіта від благодійної організації – це про цінності, вміння бути людяними, берегти своє життя на цьому етапі, де ти є, турбуватися про власне здоров’я, бути корисними суспільству.

«Вовчику, а розкажи про подорож Колумба», – каже вчителька. «Колумб не знав, куди він приплив. А коли повернувся додому, то не знав звідки». У роботі із засудженими та ув’язненими, відкидаючи ці гумористичні рядки, важливо знати «звідки» і «куди приплив», для того, щоб отримана освіта навчила бути Людиною.

текст: Вікторія Семененко