І сміх, і плач у чотири голоси: четвірні з Кропивницького – пів року

Шість місяців тому вся країна дивувалася і раділа за родину Владислава та Анастасії Валіхновських. Вони стали щасливими батьками одразу чотирьох дівчат-близнючок. Донечок назвали – Вікторія, Єлизавета, Мілослава і Діана. Тоді лікарі називали їх справжнім дивом, адже народження четвірні – це вперше за історію пологового відділення обласної лікарні. А такі пологи бувають одні на 13 мільйонів! На світ дівчатка з’явилися передчасно – на 32 тижні. Анастасії зробили кесарів розтин. Молоді батьки, хоч і запевняли, що морально готові до одразу чотирьох близнючок, після пологів зізналися – переповнювали й ейфорія, і страх, і щось невідоме. Сьогодні сестричкам виповнюється пів року. Як за цей час змінилися дітки і життя родини – подружжя розповіло «КП».

Як розрізняють ідентичних близнючок рідні

– Бабусі інколи можуть сумніватися у тому, кого вони взяли на руки. Ну, а ми з Владом, як приїхали з пологового – розрізняли. Так, спочатку вони були і нам дуже схожі, як тільки народилися. З пологового дівчатка приїхали ще з бірочками, я їх зняла і мама одразу сказала: «Навіщо ти їх зняла, як ми їх будемо розрізняти?». Але характер, форма голови, обличчя, ріст і вага у кожної різні. Для нас, батьків, вони абсолютно різні. Для тих, хто бачить їх уперше, вони однакові. Моя сестра пропонувала маркером писати на лобиках нумерацію – 1, 2, 3, 4. А чоловік – в’яза­ти на ручки стрічечки або ниточки, – каже Анастасія.

Але, щоб усе таки було легше розрізняти, молоді батьки підбирають одяг різних кольорів.

– Коли думали, як їх розрізняти, перше, що прийшло у голову – по кольору. І якось ніби кольори самі обрали дівчаток, ніби саме такі кожній із них найкраще підходять: Мілославі – блакитний, Вікторії – фіолетовий, Діані – рожевий і Єлизаветі – жовтий. Наче й по характеру воно так підійшло. У них зараз навіть і соски таких кольорів. Нам від програми «Стосується кожного» зробили фотосесію у подарунок, то дівчина, яка готувала костюми для наших дівчат, зробила їх у цих же кольорах, навіть не домовляючись про це. Мабуть, дійсно, це кольори наших дівчаток. Коли будуть більш старші, хочеться час від часу однаково одягати, в один колір. Це так прикольно – йдуть чотири дівчинки однакові на обличчя ще й однаково одягнені, – посміхаються батьки.

Наїли щічки

– Доці у нас спортсменки – он, виросли, щічки наїли. При народженні вага діток була від 1760 до 1800 грамів, а зараз – кожна близько дев’яти кілограмів, тобто на сім кілограмів поправилися. Зростом пішли, мабуть, у тата – вже 66-67 сантиметрів, а були 42-43. Попри те, що народилися передчасно, вони на свій вік мають хороші показники, – каже Анастасія.

Характери змінюються щомісяця

– Попри те, що вони ідентичні близнючки, характери у них різні і міняються щомісяця. Віка зараз стала спокійнішою, серйознішою, навіть, я б сказала, як командир. Вона більше їла, більше вимагала уваги. А от Міла у нас міс стабільність. Від народження і зараз характер однаковий – спокійна. Ліза активна, допитлива, любить, щоб її носили на руках. І Діана зараз непосидюча, хоч спочатку була спокійна дівчинка. Ми з Владом думали, що вона буде найспокійнішою, найскромнішою, а зараз вимагає уваги, щоб на ручки її частіше брали. Дорослішають і стають вибаг­ливішими, – розповідає молода мама.

Поспали – можна і поїсти. Поїли – можна і поспати

– Розпорядок дня більш-менш стабільний. Коли вони були геть маленькі – годували і колисали кожні три години. Зараз годуємо кожні чотири години, якось дівчатка самі перейшли на такий режим. Зранку чоловік йде на роботу, доці о шостій-сьомій прокинулися, поїли. Після цього вони завжди сплять, десь до 10:00 години. Потім знову їдять і гуляють. О 14:00-15:00 знову поїли, буває, після цього можуть заснути. Зараз у них може бути два денних сни. Крайній раз за добу годуємо десь о 23:00 і близько півночі засинаємо. Буває, прокидаються о п’ятій ранку, але не годуємо, просто заколисуємо, – розповідає Анастасія. – Люблять спати з татом. Зараз доці сплять всю ніч, не часто капризують. У пологовому не дозволяли давати соски. Коли ж ми їх дали, вони почали відволікатися і спати всю ніч.

На прогулянки виходять раз у два дні.

– Намагаємось через день виходити на прогулянки, бо щодня не можливо. Це дуже важко вдвох. Дівчатка ростуть, важкі. Для нас, щоб вибра­тися на прогулянку – це просто випробування якесь. Втомлюємося. Знести легше, підняти ще складніше. Ми живемо на четвертому поверсі, ліфту у будинку немає. Витрачаємо багато часу, щоб їх зібрати – близько години. А коли почнеться зима, навіть не уявляємо, як це буде. Вони дуже не люблять шапки, – каже мама малечі.

І сміх, і плач у чотири голоси

– Якщо хтось із дівчаток хоче спати, то спить. Звичайно, якщо хтось голосно кричить, то вони всі разом заводяться. Навіть буває перекрикують одна одну навмисне. Помітила вже таке за ними, – посміхається Настя.

За доньками Владислав та Анастасія доглядають самі.

– Після пологів ми були місяць у лікарні. За цей час адаптувалися, що от – чотири ліжечка, в яких наші доці. Не страшно було їхати додому. Було все свідомо. Чекали на них. Зараз вдень із дівчатками я сама. Буває мені десь потрібно піти, то чоловік лишається з доцями. Самій дуже важко, особливо зараз, коли вони вже більше вимагають уваги, починають крутитися. Коли кричать у чотири голоси – двох взяла на руки, а ще двоє плачуть, теж хочуть уваги. То розважаю, як можу. Важко дуже, починаю вже думати про няню, якщо чесно, – зізнається жінка.

Таїнство хрещення

– Похрестили дівчаток нещодавно, у п’ять місяців. Хрещеними вибирали друзів, близьких. Знаєте, не так, щоб похрестили і забули, а щоб приділяли дітям час, щоб перевірені люди були. Вони дуже часто навідуються. Дружба є дружба. Буває так, один день із одними кумами, наступний з іншими і так тиждень пройшов. Часто бачимось, – ділиться Настя.

15 тисяч гривень на місяць

– У місяць ми витрачаємо більше, ніж у Влада зарплата. Набагато більше. Але ми стараємось десь підзаробити. Найбільше, звичайно ж, іде на підгузки і суміші для харчування. В середньому на місяць це 15 тисяч гривень. Це не враховуючи якихось іграшок, речей, квартплати. Але вдячні людям, які нас підтримують – дарують різні речі, матеріально допомагають, – розповідає Анастасія.

Заповітні мрії

Звичайно, як усі батьки, Владислав та Анастасія мріють, щоб їхні діти були здорові, щасливі, щоб у них усе було. А в матеріальному плані мрія №1 – власне житло.

– Про переїзд думати страшно, бо багато меблів, багато речей. Але 40 квадратних метрів на шістьох не достатньо. Діти ростуть, вони хочуть повзати, пізнавати світ, їм потрібно більше місця, частіше виходити гуляти… Але реально немає можливостей. Обіцянки були після народження – перед камерами, на публіку, сайти всі писали, що думатимуть над вирішенням квартирного питання для нас. Наскільки я знаю, на одну людину в середньому, якщо стоїш на обліку, держава має видавати від 6 до 13 квадратних метрів. Мінімум це трикімнатна. І то, це що всі дівчатка. Якби були і хлопчики, і дівчатка, то треба було б більше. Чотири місяці ми вже стоїмо на обліку. Чекаємо, а раптом, – сподівається родина.

Найчастіші запитання до родини

Серед популярних запитань, крім, як розрізняють дітей, чи природня вагітність?

– Багато хто думає, що було екстракорпоральне запліднення, тобто штучне. Але ні. Ми хотіли повноцінну родину з дітками. Це моя перша вагітність і так уже сталося, що тепер ми батьки одразу чотирьох доньок, – відповідає Анастасія.

Як обирали імена?

– У нас прізвище довге – Валіхновські, і по батькові – Владиславівни. Багато хто радив, що краще короткі імена через задовгі прізвище і по батькові, але ми хотіли, щоб були дов­гі, гарні імена, як у принцес, королев, Влад казав, ледь не богинь. Щоб звучали, щоб не повторювалися перші букви кожної, – каже Настя.

Чи буде відеоблог?

– Я не впевнена, що у майбутньому це буде саме відеоблог. Як тільки я почала виставляти фото після хрестин, люди активно почали писати: «Так, нам цікаво. Цікаво спостерігати, цікаве ваше життя, як ростуть дівчата». Я задумалася, що дійсно людям цікаво – хтось питає поради, хтось щось радить. Це, мабуть, більше фотоблог буде. Може згодом і відео, але не зараз. Для цього потрібна хороша апаратура, щоб було якісне відео, – говорить мама четвірні.

текст: Наталка Маринець
фото: Ігор Демчук