Пам'яті прокурора-криміналіста прокуратури Кіровоградщини Миколи Чернеги
10 липня полковнику Миколі Чернезі виповнилося б 70 років. Чоловік передчасно помер на 48-му році життя. Про його справедливість, відповідальність і честь розповідають і досі та згадують лише гарними словами.
Людмила, сестра Миколи Чернеги:
Нас в родині було троє дітей – найстарша сестра Світлана, я і Коля – найменший. Тато працював у КДБ, а мама була медсестрою. Коли Микола був дитиною, ми називали його горобчиком. Він худенький, маленький був. Тоді, знаєте, іграшок особливо не було. Гуляли по вулиці Леніна (Дворцова нині – «КП»). О 10-й вечора бігали купувати булочки по 5 копійок. Фільми дивилися. Було цікаво… Він був, як кажуть, золотою дитиною – слухняний, смирний. В одній із квартир нашого будинку жив міліціонер. Коля ходив до нього і просився допомогти чистити пістолет. Взагалі з дитинства мріяв бути правоохоронцем. Він із медаллю закінчив школу. Потім навідмінно склав вступний екзамени і вчився в Одеському юридичному університеті.
…Знаю, що у Львові були якісь збори, Колю представляли як наймолодшого прокурора України. Йому тоді було 25 років. Він відкрив єдиний у Кропивницькому кабінет криміналістики. І всі наради криміналістів України проводили там, фахівці з’їжджалися до нього. Досі його портрет є у тому кабінеті. Коли він розкрив із четверть сотні складних злочинів, прокурор Радянського Союзу Руденко подарував йому іменний годинник. Одна з гучних справ – викриття злочинця родом із Білорусії. Той чоловік взяв на себе близько 300 злочинів із усієї України, які не вчиняв. Він погоджувався
на них і писав зізнання у співпраці з міліцейськими. За це вони закривали справи й отримували нагороди, а той чоловік… Йому було все одно. В тюрмі він жив краще, ніж багато людей на волі. Після чергового такого «розкриття» злочину з міліції прозвітували у прокуратуру моєму брату. Він поїхав у райвідділок на Балашівці, де був злочинець, і побачив того рецидивіста з цигаркою, коньяком і відкритою шоколадкою. Коля одразу зрозумів, що щось не так. Він доповів прокурору області, почалися перевірки, підключилася Генеральна прокуратура. І з’ясували, що той білорус просто брав на себе всі «висяки». За це йому то морозиво, то пиво, то наркотики… шикував. Тоді багатьох із міліції покарали чи відправили на пенсію.
Про Колю навіть згадали у книзі про прокуратуру Кіровоградщини.
Рано помер… Але я пишаюсь дуже ним. Він був золотою людиною і чудовим братом. Ті, хто його знав, до цього часу згадують. Його товариші кажуть, такі з ним справи розслідували, хабарів ніколи не брав. Якщо хтось звертався за допомогою, ніколи не відмовляв. Він був із бідних прокурорів. У нього вдома не було хоромів, звичайні ткані доріжки були. Любив збирати монети, дрібнички різні. І книги дуже любив. Мав їх дуже багато і любив перебирати їх. Мені на день народження часто дарував книги. Чуйний був і завжди допомагав, підтримував мене. Коли у мене народилася Оксана – донька, часто не спала ночами. А він вранці вставав, брав візочок, каже, лягай поспи, а я поколишу трохи. Дітей любив. У нього лишилися дружина і двоє синів-близнюків – Саша і Олег. Дуже хороші діти. Один – художник, малює картини, має власне рекламне агентство. Інший – прокурор. Після смерті Колі працював на його місці. А зараз працює в Києві. Пішов батьковими стопами.
текст: Наталка Маринець
фото: Ігор Демчук і надані співрозмовницею
