Поїздка в район: Що розповіли «КП» жителі Бобринця
Минулої п’ятниці десант «КП» висадився у Бобринці. Старовинне містечко області, батьківщина багатьох історичних персон, зустріло нас сонячно і привітно. Розмірене життя бобринчан візит «КП» дещо оживив, здебільшого люди охоче спілкувалися з журналістами, розповідали про своє життя, чого прагнуть, чому радіють і за що тривожаться.
Разом із начальницею Бобринецького поштового відділення Ларисою Запорожець стоять листоноші Тетяна Скоробрух, Маргарита Ритова, Олена Безверха, Ліна Безверха, Наталія Лападин, Світлана Зайцева, Лариса Бакал, оператори Тетяна Касьян і Оксана Мурмило
Одразу завітали на Бобринецьке поштове відділення. Пораділи щиро, що одинадцятеро працівниць – операторів і листонош – на чолі з начальником відділу зв’язку Ларисою Запорожець працюють у гарному, затишному і світлому приміщенні. Це одразу кидається у вічі, особливо у порівнянні з деякими сільськими відділеннями, які ремонту не бачили десятки років. Дівчата охоче обслуговували відвідувачів і розказали, як їм живеться і працюється.
– Я на пошті працюю з 18 років, ось уже 38-й рік. Що казати, це робота на все життя, – посміхаючись розповідає оператор зв’язку Тетяна Касьян. – Люди йдуть до нас, бо ми приймаємо оплату за всі види послуг. А коли почався карантин і містяни дізналися, що у нас найменша комісія за оплату послуг, то пішли сюди ще активніше. Пошта потрібна і в селі, і в місті. Оце добре, що вже вийшли на графік роботи на повний тиждень. Все у нас добре, оце б тільки зарплату трошки більшу платили. У листонош он яке навантаження велике, щодня долають до 26 кілометрів, а отримують так мало грошей.
Про своїх працівниць переживає і начальниця відділу зв’язку Лариса Запорожець. Каже, всі працюють добре, от якби хоч трохи більше заробляли.
– Хочеться зарплати достойної дівчатам, бо несуть пенсію і пошту у спеку, в дощ, у сніг. Труд важкий, а зарплати маленькі. Листоноші мають велосипеди, але вони вже такі старі, часто ламаються, ремонтуємо самі. Якби хоч потроху їх заміняти. А ще хочеться, щоб у людей було трохи більше грошей і вони могли передплатити собі ті газети, які хочуть читати. То і нам було б веселіше працювати, – каже Лариса Запорожець.
Як відомо, у кожному місті найжвавіше життя кипить на базарі. У Бобринці центральний ринок зустрічає оптимістичною об’явою: ринку терміново потрібні покупці. І справді торгові ряди порожні не тільки від покупців, а й від продавців. Кілька яток пропонують свіжі овочі і фрукти. Біля них спілкуємося з людьми.
– Живеться нам, як і людям в усій країні, дякуємо Богу, що у нас вірусу немає, – каже чоловік середнього віку, який представився Сергієм Гладковим. – Що найбільше лякає сьогодні? Наші депутати. Люди думали, що щось поміняється, коли робили майдан, вибирали депутатів і президента, а все як було, так і залишилося.
– Як живемо? Намагаємося вижити. Я ремонтую побутову техніку, на тиждень один-два телевізори клієнти здають у ремонт, щось заробляю. А так для молоді в місті роботи немає, всі їдуть за кордон. Щоб лишитися вдома – у багатьох навіть такої думки немає, чекають, коли закінчиться карантин, щоб їхати на заробітки. Щоб молодь лишалася жити і працювати тут, треба зарплату підняти хоча б утричі. Якщо і далі на це влада не зважатиме, то тут взагалі ніхто не лишатиметься, – каже молодий майстер із ремонту побутової техніки Богдан.
Щоб позитивні зміни відбулися, треба владу брати у свої руки, вважає житель села Чарівне Олександр.
– Наше життя повне проблем. Земля не розпайована, люди хочуть взяти, а їм її ніхто не дає, дороги погані, ФАП у селі зачинений, бо фельдшерка захворіла і вже півроку не працює. Що треба змінити? Влада міняється, а толку мало. Треба владу брати в свої руки, отоді може щось буде…– каже чоловік.
Окрасою Бобринця є Свято-Вознесенський собор, який стоїть у центрі міста. Нині він зачинений на ремонт, але життя біля нього не завмерло.
– Ми радіємо, бо у церкві нині йде реконструкція. Майстри із західної України здійснюють внутрішні роботи, можливо, вже на осінь закінчать і храм відчинить двері для прихожан. А потім зроблять і фасад. Це радісна подія, бо храм є окрасою міста, ось парк біля нього прибирають, за квітниками доглядають. Все таки в житті позитиву більше, ніж поганого, – переконані Оксана і Олег.
Не тільки Свято-Вознесенський собор вражає жителів і гостей Бобринця. Дуже гарний із глибоким смислом пам’ятник загиблим героям АТО встановили жителі міста на площі перед райдержадміністрацією. І хоча сама площа ще потребує реконструкції, переконані, що наполегливості і бажання бобринчан зробити її кращою вистачить.
АНОНС: Цього дня «КП» заїхала на гостину в село Новоградівка у фермерське господарство «Вікторія-нова». Познайомилися з родиною керівника господарства Віктора Іванова і його працівниками. Працює в господарстві і Сергій Вітько. Про нього кажуть – універсальний працівник – тракторист, комбайнер, дуже порядний і, як кажуть у селі, совісний. Але про це господарство, про людей, які в ньому працюють, про захоплення подорожувати світом і досвід заморських фермерів, які побачив Віктор Іванов, розкажемо вже у наступному номері.
текст: Любов Попович
фото: Ігор Демчук
