З іловайського котла – на весілля: у Кіровограді побралися герой АТО і старший лейтенант управління служби надзвичайних ситуацій

Бойові дії на сході України, Іловайський котел та подвійне кульове поранення, полон і звільнення… Всі ці жахіття неоголошеної війни мужньо пережив майор третього полку спецпризначення 29-річний Євгеній Єршов із Кіровограда. Боєць каже, сил і наснаги не здатися у цьому пеклі додавали йому думки про кохану. Тож як тільки-но повернувся з фронту, одразу повів її під вінець. Минулої суботи Євген Єршов і Олена Валюс стали на весільний рушник.

Дівчина служить в обласному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій, працює головним фахівцем відділу персоналу та має звання старшого лейтенанта служби цивільного захисту. Незадовго до поранення Євгена пара вирішила побратися. Важкі події на сході не спинили молодих людей, адже такий крок лише зміцнив віру обох у щасливий день, що врешті настане. Євген перебував у дніпропетровському госпіталі з пораненням ноги. Тож про незвичайну історію кохання погодилася розповісти Олена.

– Із Женею нас познайомив його друг, теж військовий. Він дуже сподобався мені одразу, як я його побачила, – каже вона і додає, що у майбутньому чоловікові відчувалася душа, а ще він був дуже турботливим та вихованим.

– Але телефонами спочатку ми не обмінялися. Допомогла знайти Женю моя подруга. Як з’ясувалося потім, я йому сподобалася, але він соромився запитати мій номер телефону. Потім стали бачитися у компанії друзів і Женя взяв ініціативу в свої руки. Почали зустрічатися. У нас склалися дуже теплі і хороші стосунки. Ми обоє зрозуміли, що «на одній хвилі». В Жені я побачила справжнього чоловіка, справжнього офіцера, для якого цінне поняття честі та відповідальності, – продовжує Олена.

Однак романтичні прогулянки перервав сигнал тривоги. Євген за своїм військовим обов’язком повинен був вирушити на схід. За його плечима Красний Луч, Старобишеве, Іловайськ...

У рідкісні хвилини перепочинку закоханим вдавалося зателефонувати одне одному. Хлопці змінювали картки та шукали зв’язок, досить було сказати рідній людині «я живий». Про всі страшні події Євген своїй коханій не розповідав, оберігав від того, що довелося пережити самому.

– Почалося все з Донецького аеропорту, 26 травня був запеклий бій, – переказує розповіді коханого Олена. – Умови іноді були жахливі. Спали просто на землі, під дощем, не було чим прикрити голови. Доводилося брати харчі у місцевих жителів.

– Там, де найбільш катастрофічні «гарячі точки», завжди був і мій Женя. Поблизу Іловайська він та його товариші потрапили у полон. Женя вже тоді отримав поранення в ногу, але я про це нічого не знала. П’ять днів він не виходив на зв'язок, а ми вдома дивилися усі випуски новин та дзвонили на усі «гарячі лінії». Залишалося лише молитися, – зізнається молода дружина і додає, що про поранення чоловіка дізналася не одразу. – Він лише потім сказав, що травмувала куля, але тут же заспокоїв, що все добре.

Зараз, після операції, Євген потребує тривалого лікування та курсу реабілітації. Його щире бажання – міцно стати на ноги, щоб бути готовим далі захищати Батьківщину.

За період, доки Євген воював, пара бачилася всього двічі, а це лише коротких 11 днів. В останній свій приїзд вояка запропонував дівчині руку і серце, сказавши, що так йому буде легше знову йти на війну. Не вагаючись, подали заяву та призначили дату. Одружуватися закохані вирішили у формі, замість традиційного вбрання.

– Я пишаюся тим, що буду носити його прізвище, – каже Олена. – Для мене він – герой. Це велика честь бути у формі на своєму весіллі. Женя пережив цю війну і в іншому одязі ми себе не уявляли.

Після весілля та одужання Євген знову планує повернутися у район бойових дій. Олена змирилася з цим рішенням, бо знає – вий­шла заміж за офіцера.