Багатодітній родині з Компаніївського району на одну вечерю потрібно 300 вареників

Подружжя Катерина та Анатолій Романенки з села Голубієвичі Компаніївського району створили дитячий будинок сімейного типу. Родина виховує одинадцятеро дітей: двоє рідних – доньку та сина та дев’ятеро прийомних – четверо дівчат та п’ятеро хлопців. Наймолодшій дитині – шість років. Четверо дітей навчаються у вищих навчальних закладах, одна з дівчаток – випускниця, інша – поліцейська. Глава сім’ї працює у школі, а дружина займається вихованням дітлахів і домашніми клопотами. Як ставляться діти один до одного, який мають характер, чим полюбляють займатися – багатодітна мама розповіла «КП».

Жити у великій родині – то великий труд і батьків, і дітей. Секретами виховання взаємної поваги, підтримки, турботи і любові поділилася багатодітна мама Катерина Романенко. Жінка стверджує, виростити одинадцятеро дітей хорошими порядними людьми змогла завдяки підтримці чоловіка. Саме любов, на її думку, і є тим золотим ключиком до щасливої родини.

– Ідея взяти діток на виховання виникла у мого чоловіка. До нього на роботу приїхали з адміністрації і сказали, що є дітки-сироти, які потребують допомоги. Потім все детально розказали про них. Чоловік прийшов додому, зібрав родину та запропонував нам обігріти якусь дитинку, надати їй любов та підтримку, адже ми маємо власну оселю та добре живемо. Усі, звичайно, погодилися. Після першої взяли під опіку і другу, і третю, і четверту дитинку. Згодом з прийомної родини перетворились на дитячий будинок сімейного типу. І по сьогодні виховуємо та живемо з дітками, – розповідає Катерина Романенко.

Життя родини Романенків не назвеш легким, адже прогодувати та одягнути потрібно дев’ять діток. Але батьки дуже щасливі, що так сталося, і не шкодують про своє рішення. Вони роблять все для того, щоб діти зростали здоровими, чесними, добрими, справедливими та щасливими.

– Дітки дуже добре ставляться один до одного, цінують кожну хвилину, проведену разом, та підтримують у будь-якій ситуації. Старші приїжджають та допомагають меншим, а ті на них дуже чекають. Молодші дітки ще не вирішили, чим хочуть зайнятися у майбутньому. Зараз люблять танцювати, малювати та співати. Старші вже визначились зі своєю професією. Хлопчики всі фізично розвинені, грають у футбол, волейбол, беруть участь у різноманітних змаганнях та виступають на заходах. Дівчатка полюбляють допомагати на кухні. Уміють пекти тортики, ліпити варенички, робити різні салатики. Оскільки у нас велика родина, то на одну вечерю нам потрібно, наприклад, 300 вареників, тому ліпимо з дівчатками усі разом. Я ними задоволена, адже вони у мене дуже гарні помічниці, роблять все так, як потрібно. Кожний знає свої обов’язки, розпорядок і правила родини. Найголовніше, що дітки мають робити – це навчатися. Усі вони також прибирають, уміють прати, розігрівати їжу. Ми маємо невеличке господарство, тому діти допомагають налити курочкам води, підмести. Обов’язки невеличкі, але є. Згодом вони підуть у доросле життя, тому повинні знати, що чекає на них. Їм ніхто потім не наварить борщу, не поставить тарілки на стіл, усе треба вміти самому, – ділиться мама.

Кожен із дітей – унікальний і неповторний. Мають різний характер, свій творчий хист, позитивні якості.

– У нас під опікою є біологічні братик і сестричка, але вони зовсім не схожі. Це, мабуть, залежить не тільки від віку, а й від статі. Раніше дітки були замкнені та закомплексовані, але ж життя йде й характери змінюються у кращу сторону, і наша довіра та любов розкривають їх. Вони у мене дуже розумні та відповідальні. Спочатку було важко знайти підхід та потрібні слова, щоб ні в якому разі не ранити дитину. Ми намагаємося шукати компроміс, через те, що вони пройшли дуже різні життєві ситуації, які трішки зламали їхнє життя. Ти не знаєш, як правильно вирвати діток із того русла, щоб на даний час вони змогли збудувати правильний фундамент, знайти себе, йти далі, не оступатися і не піти слідами своїх біологічних батьків. Адже їхні рідні батьки стали на дуже поганий шлях, якщо дітки зараз знаходяться у нас. Нам хочеться, щоб у них було все добре, – каже жінка.

Спочатку родині Романенків було складно, але з часом вони зрозуміли, що зможуть подолати всі труднощі. Адже їх головним бажанням є огорнути дітей батьківським теплом і любов’ю, щоб дітки в будь-якій ситуації могли поділитись з ними своїми проблемами і знали, що їх завжди підтримають, не дивлячись на скоєний вчинок. Катерина та Анатолій вкладають у виховання частинку своєї душі.

– Ми дуже боялися кожного разу перед тим, як взяти нових дітей на виховання. З кожним страхом намагалися заспокоїти себе. Але цю боязнь перемогло те, що хотілося якось допомогти діткам. Коли дивишся на них, обіймаєш, а вони тобі цілують руки, то на душі стає настільки приємно, що вже не думаєш, страшно тобі чи ні, а лише про те, що все разом пройдемо та здолаємо. Страх втрачає свій запал, якщо бачиш від дитини любов та віддачу. Дітки нам допомагають, а ми їм. Багато моментів та корективів вони внесли у наше життя. У кожного тепер своя історія, свої згадки з дитинства. Дуже хочеться, щоб вони не забували цього, – говорить Катерина Романенко.

Романенки більшість свого часу приділяють дітям та онукам. Кожен день у родині наповнений дитячими радощами, труднощами, пригодами, досягненнями та любов’ю.

– Ще на початку ми зовсім не очікували, не думали ні про що, окрім того, як спробувати допомогти дітям, які цього потребують. А з роками тепер хочеться якось і підтримати їх в обранні професії, і дочекатися поки вони в неї потраплять, і щоб у майбутньому ми гордилися кожним із них, щоб нам було приємно. Наші знайомі спочатку все це не дуже добре сприймали. А ось після дванадцяти років виховання – щиро підтримують. Ми зустрічаємось, вони запрошують діток до себе на вихідні, по можливості беруть їх на море. Хоча більшість дітей вже дорослі, але вони всі зараз із нами на карантині. Для нас це велике щастя їх бачити разом. Ми з чоловіком завжди чекаємо на них із посмішкою, – ділиться багатодітна мама.

Для батьків надзвичайно важливо, щоб діти розуміли, що сім’я – найголовніше в житті. Що вони завжди мають цінувати й поважати своїх братів і сестер, адже це найщиріші та найдобріші люди.

– Я думаю, щоб дитина була щасливою, у неї мають бути люди, які в будь-якій ситуації допоможуть розумною порадою, підтримають, будуть поруч, завжди чекатимуть і любитимуть. Батьківська увага і любов ніколи не зрадять у житті. Можливо, ми ще будемо брати діток на виховання, але поки не готові. Серце хоч і відкрите, але розуміємо, що кожного потрібно поставити на ноги, дати освіту, захистити. Дуже важливо, щоб дитина була щасливою, говорить Катерина Романенко і додає: щасливе дитинство – запорука успішного дорослого життя.

текст: Аміна Клюй

фото: надані співрозмовницею