Один день із життя села Аджамка
Якими тривогами і радощами сьогодні живе село? Що турбує, чого хочуть люди, про що говорять і що хотіли б передати «нагору», щоб там їх почули? Аби послухати і побачити, «КП» вирушила в Аджамку Кропивницького району. На перший погляд здається, що селяни живуть своїм розміреним, наповненим буденними клопотами життям. Пораються по господарству, платять за комунальні послуги, роблять ремонти і борються з бур’янами на городах. Але в цій буденності є місце і тривогам, і радощам. Тут ще не стихли емоції від пережитої навесні історії про собаку Шарика і бабу Любу, якій депутат запропонував сплатити песиком борг за газ. Люди радіють і жартуючи кажуть, що ціна на газ знизилася і тепер не доведеться прощатися з домашніми улюбленцями. Але таких радісних моментів набагато менше, ніж тривожних.
– Оце приїхав із заробітків на карантин в село до мами, тут живу вже третій місяць. Грошей немає, роботу також важко знайти. Дивлюся, скрізь – одна розруха. Чекаю, коли знову поїду на заробітки, – каже чоловік, якого зустріли біля пошти.
У приміщенні поштового відділення доволі людно. Люди, дотримуючись карантинної дистанції, стоять у черзі, аби сплатити за комунальні послуги. «КП» зустрічають привітно й охоче розказують про своє життя.
– Роботи немає для молоді. Раніше скільки підприємств було, колгоспи, а зараз хто за кордон їде, хто в місто, бо тут немає де працювати. Переживаємо, щоб з цією медичною реформою не закрили нашу амбулаторію, щоб у селі було більше листонош, бо вони ж до людей ходять, а відстані які великі долають! Радує те, що ціна на газ знизилася, – каже жителька Аджамки Алла.
Розмову підхоплює літній чоловік Василь, запитує скільки ж за травень платити за газ.
– Оце газ подешевшав, сонечко світить і дощ припинив лити – ото і радість. А то – ні городи висапати, ні сіно висушити не можемо, – бідкається чоловік.
– Хай би вже скоріше закінчився цей карантин і всі щоб були здорові. У нас, на щастя, в Аджамці на цю хворобу (коронавірус – ред.) ніхто не захворів. А ще якби пенсію добавили… – вступає у розмову пенсіонер Олександр.
Люди по черзі заходять у кімнату, а там їх зустрічають всі сільські листоноші Віра Фоменко, Ірина Коба, Валентина Олійник і Лариса Синякевич разом із завідуючою поштового відділення Світланою Дейнекою. Жінки не дуже говіркі, хоча згодом розговорилися. Кажуть, за 10 років із 14 працівників залишилося чотири листоноші. Дільниці, які треба обійти, великі. За день долають майже по три десятки кілометрів. Мають велосипеди, але вони розсипаються, а в негоду – з них допомоги мало.
А ще найбільше бажання цих натруджених жінок, аби їм зробили хоча б косметичний ремонт у приміщенні та полагодили сходи. Журналісти «КП» також просять керівництво «Укрпошти», а може, й інших небайдужих меценатів допомогти зробити ремонт приміщення аджамського поштового відділення – доброзичливі і щирі люди, які сюди приходять, заслуговують на це.
Будівельними клопотами були зайняті відвідувачі магазину будматеріалів. На привітання «КП» доброзичливо відповідають.
– Ми на життя не скаржимося, городи сапаємо, ремонти робимо. Але одна проблема є. Хай засипали б провулок Гаєвський, щоб хоч проїхати можна було. А то там глини навезли і зараз просто болото, – кажуть сусіди Таїсія і Сергій.
До Аджамської сільської ради завітали саме в обідню перерву. Проте й тут «КП» привітно зустріли працівниці та бібліотекарка. Кажуть, голова у від’їзді у важливих справах. Телефонуємо очільниці сільради Тетяні Зайченко з запитанням, що найбільше турбує сьогодні жителів села.
– Медицина турбує. Вирішуємо питання про надання розширених медичних послуг у нашій амбулаторії. З першого січня їх згорнули, а ми хочемо відновити. Вже й депутати сільської ради на сесії виділили кошти на це, але досі справа з місця не зрушила, – телефоном каже Тетяна Зайченко і запрошує приїжджати в село частіше.
Про медичну реформу говорив і завідуючий Аджамською амбулаторією сімейної медицини Леонід Челішвілі. Він справжня легенда не тільки цього медичного закладу, а й села. Люди кажуть про нього, має легку руку. Про себе лікар розповідає з гумором, про роботу – з серйозністю і відповідальністю, бо для нього – це справа всього його життя.
– Я в цьому медичному закладі працюю вже 53 роки. Як приїхав після медінституту, так і лишився тут. Коли сюди прийшов, у лікарні зразу було півсотні ліжок, потім стало 75, працювало дев’ять лікарів, була клінічна лабораторія. У 1972 році купили рентгенапарат, який і досі працює. Лікарня обслуговувала майже 13 тисяч населення. Сьогодні лишилася одна амбулаторія, яка надає медпослуги трохи більше як шістьом тисячам жителів, – розповідає лікар і додає: сьогодні радіє від того, що має трьох успішних дітей, п’ятеро внуків і правнука.
Однією дружною сім’єю з завідуючим амбулаторією вважають себе і медпрацівниці – сімейний лікар Валентина Мальована, старша медична сестра Людмила Фурдуй, медичні сестри Вікторія Маркетан і Галина Плечень, акушерка Ірина Звоник, санітарка Галина Саламаха. Кажуть, задоволені керівником і ставленням сільської ради до них.
– Нам сільська рада дуже допомагає. Ось дивіться, які медичні халати нам купили, забезпечили усіма засобами захисту. Ми дотримуємося усіх карантинних вимог і дякуємо Богу, що у селі хворих на коронавірус немає, – кажуть медики.
Один звичайний день у Аджамці залишив приємні і світлі враження від спілкування зі щирими і простими людьми. Сюди хочеться приїхати знову. Обіцяємо повернутися.
текст: Любов Попович
фото: Ігор Демчук
