Коли вона була поряд, у мене не виникало сумнівів, що я житиму
Матвій хотів накласти на себе руки, коли дізнався, що в нього ВІЛ. Він залишився наодинці зі своїм страхом, болем, невідомістю. Вчасно руку допомоги йому подала Лариса Павлюченко – кейс-менеджер проекту «Колобаритив послуг з виявлення та лікування ВІЛ», що втілює благодійна організація «100 відсотків життя. Кропивницький».Про свій діагноз Матвій дізнався не одразу. Спершу всі симптоми вказували на туберкульоз.
– Я почав дуже кашляти. Спершу мене сторонилися колеги, щоб не заразитися. А потім одного дня мене звільнили без пояснення причин, але з натяком, що в мене, ймовірно, туберкульоз. Я поїхав додому в райцентр. Подумав, якийсь тиждень-два побуду вдома, а потім шукатиму роботу. Та за цей час від мене відвернулася моя сім’я. Вони мене просто залишили, бо я не хотів обстежуватися, – пригадує Матвій як пів року тому втратив усе важливе.
Олена, дружина Матвія, чула його безперервний кашель і хотіла убезпечити дітей від захворювання, тому і залишила чоловіка.
– Якби він у той момент пішов до лікаря, обстежився і почав приймати таблетки, я б так не вчинила. Коли чула його кашель, одразу вирішила, що в нього туберкульоз. Я не могла наражати дітей на небезпеку, – виправдовується Олена.
Жодні вмовляння на чоловіка не діяли, самотність заганяла у глухий кут, а страх почути діагноз наростав. Та в один момент, коли йому стало зовсім зле, потрапив у лікарню. Там нарешті почалися обстеження.
– Обстеження туберкульоз не підтвердили. Я здавав різні аналізи допоки не почув, що в мене ВІЛ. Мене охопив страх. Хотів покінчити життя самогубством. Кому я був потрібен зі своєю хворобою? Усі від мене відвернулися, – розповідає чоловік, додаючи, що пізніше знайомство з жінкою із соціальної сфери змінило його життя. – Мені на допомогу прийшла Лариса Павлюченко, яка розповіла про ВІЛ і взяла мене під соціальний супровід. Коли вона була поряд – у мене не виникало сумнівів, що я житиму.
– Після нашої розмови у Матвія з’явилася жага до життя. Він почав приймати АРТ-терапію. Є люди, яких умовляєш, щоб випили пігулки, а він сам біг по ліки. Матвій знову почав спілкуватися з сім’єю, сказав дружині про свій ВІЛ-статус. Олена теж виявила бажання пройти експрес-тестування на ВІЛ. Тест показав позитивний результат. Жінку не довелося переконувати в необхідності лікуватися. Вона все зрозуміла. Уже минуло більше пів року, як вони лікуються і почуваються краще, – розповідає Лариса Павлюченко.
Діти Матвія і Олени здорові, що обох приємно тішить. Зараз Матвій знову живе з родиною, працює. Здається, діагноз, який міг призвести до конфлікту, хто кого інфікував, навпаки об’єднав сім’ю у спільному бажанні жити. Зараз подружжя будує плани на літо, адже навчилися цінувати дні, проведені разом.
текст: Вікторія Семененко
