Жителька Кропивницького району не може повернути коняку, яка допомагала брату у реабілітації ДЦП
До редакції «КП» звернулася Світлана Богуславенко, жителька села Іванівка Кропивницького району, з незвичним проханням. Жінка просить поради у читачів, як повернути родині кобилу Ладу, яка допомагала в реабілітації її брата, який від народження має дитячий церебральний параліч. Іпотерапія не тільки полегшувала фізичний стан, а й емоційний стан хлопця.Розмова зі Світланою торкалася скоріше моральних аспектів, бо співрозмовниця апелює до совісті людей, ніж сподівається на правову підтримку.
– Моєму брату Володимиру 18 років. Він має інвалідність з дитинства через дитячий церебральний параліч. Торік у червні я купила на бійні коняку Ладу, щоб допомагати брату в реабілітації. Вона була дуже виснажена, світила ребрами. Колишні власники її здали на бійню. Але ми її відгодували, вона зміцніла. Збудували їй загін, де вона могла вільно ходити. Вова дуже радів, коли через певний час я почала його катати на коняці. Йому справді таке спілкування з твариною пішло на користь, – розповідає Світлана.
Вові зробили чотири операції, підрізали м’язи, які сковували його рухи, пояснює сестра. Катання на коняці дуже добре розвивало йому вестибулярний апарат і давало надії на те, що хлопець зможе повноцінно стати на ноги.
Жінка каже, родина їхня незаможна, тому аби прогодувати маму-пенсіонерку і молодшого брата, восени поїхала на заробітки в Одесу. А коли за кілька місяців повернулася додому, дізналася, що мати продала Ладу у львівський притулок для тварин «Лапка допомоги», бо не в змозі була за нею доглядати.
– Я дуже плакала, бо мама навіть не порадилася зі мною. Вова теж сумує, – плачучи розповідає Світлана. – Я вдячна власниці притулку Олександрі Левицькій, яка купила Ладу і вболівала за неї всією душею. Але я просила її щиро відпродати коняку мені назад. Вона погодилася ж передати її тільки у користування на умовах договору, у якому прописала, що згодна віддати тварину, якщо для неї побудують новий загін, зроблять запас кормів, перевезуть власним коштом. Крім того, вона забороняє, щоб кобила народжувала лоша, щоб її використовували з комерційною метою, а в разі смерті тварини орендар зобов’язується відшкодувати її ринкову вартість. Власниця притулку залишає також за собою право забрати коняку у будь-який момент.
– Я не маю стільки грошей, аби виконати всі ці умови. Ми вже збудували загін і купили корми, я готова оплатити перевезення коняки. Але де гарантія, що вона не забере Ладу, коли захоче? Адже вона не продає її, а дає у користування. А я хочу її викупити, щоб вона була моєю, – бідкається Світлана.
Жінка каже, зверталася до юристів по пораду, але вони не можуть нічим зарадити, бо коняку раніше продали у притулок добровільно, до того ж ніяких документів про продаж не отримали. Тепер довести, що коняка була у власності Світлани, неможливо.
– Мені радять купити іншу коняку і запропонувати власниці притулку обмін. Але вона категорично не погоджується. Мені відомо, що на тих тварин, які живуть у притулку, благодійники витрачають великі кошти. Припускаю, що Ладу не хочуть продавати, бо на ній у притулку заробляють. Але ми хочемо повернути нашу коняку, бо дуже любимо її і сумуємо за нею. Вона потрібна моєму братові, бо з нею він може хоч трохи поліпшити свій фізичний стан. Лада лагідна і товариська, вона для нас як член родини, – плачучи розповідає Світлана Богуславенко і сподівається, що, можливо, все ж достукається до совісті власниці притулку і та поверне Ладу родині, яка її дуже любить.
текст: Любов Попович
фото: надане героїнею
